Історія України - Лазарович М.В. - Наука

У другій половині 1950-х — 1980-х роках певних змін зазнала і наука, основним центром якої залишалася Академія наук (з 1962 р. її очолив академік Б. Патон). Набувають подальшого розвитку природничі, фізико-математичні, науково-технічні, медичні науки, виникають нові наукові галузі. Найважливішим досягненням цього часу стало освоєння космосу. Видатний внесок у цю галузь зробили українські вчені, передусім С. Корольов — генеральний конструктор будівництва космічних кораблів. Зокрема, вони були безпосередньо причетні до запуску першого штучного супутника Землі в 1957 р. та першого польоту людини — Ю. Гагаріна в космос у 1961 р.

У1957 р. у Києві було засновано обчислювальний центр, згодом перетворений в Інститут кібернетики АН УРСР, який очолив академік В. Глушков, а потім академік В. Михалевич. Інститут займався передусім створенням автоматизованих систем проектування електронно-обчислювальних машин, вивівши Україну на провідне місце у цій галузі в СРСР.У 1973 р. за редакцією В. Глушкова українською мовою вийшло унікальне видання першої в світі "Енциклопедії кібернетики".

Цікаво, що батьком персонального комп'ютера став українець за походженням Штефан Возняк, родичі якого емігрували до США із Західної України. Майбутній винахідник-вундеркінд виріс у Каліфорнії. У 1975 р. групою молодих учених у США було створено перший комп'ютерний конструктор "Альтаїр-8800". Однак його можливості були обмежені. Через рік Ш. Возняк запатентував свій винахід під назвою "Бппл-1" — на дешевих мікропроцесорах та з кількома блоками пам'яті, які працювали в єдиній платі. Винахід зробив у США технічну революцію, яка згодом перекинулася на світові простори. Наступного року Штефан створив значно потужніший персональний комп'ютер "Еппл-2", а згодом у співавторстві зі С. Джобсом вони запустили в серійне виробництво принципово оновлений персональник — "Еппл Комп'ютер Інкорпорейшн". За ці успіхи у 1983 р. президент США Р. Рейган присвоїв Ш. Возняку національну нагороду з технологій — найвищу відзнаку держави за прогресивні наукові досягнення.

Швидкими темпами розвивалися технічні науки. Зусиллями вчених Інституту електрозварювання АН УРСР ім. Є. Патона в УРСР було створено найбільший у світі центр наукових досліджень у галузі зварювання металів, яке проводилося не лише на землі, ай під водою та в космосі, зварювальних конструкцій і нових металургійних методів добування високоякісних та особливо чистих металів і сплавів. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблені методи зварювання і розрізання електронним променем лазерної обробки. Про рівень українських учених свідчить той факт, що у процесі створення англо-французького літака "Конкорд" була використана патонівська технологія виплавки сталі особливо високої якості.

Фундаментальні дослідження були проведені в галузях твердого тіла й низьких температур, надпровідності, фізики напівпровідників, радіофізики, теоретичної й експериментальної ядерної фізики, фізики плазм і керованого термоядерного синтезу, астрономії та радіоастрономії. У 1964 р. у Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР було споруджено найбільший на той час у світі лінійний прискорювач електронів. Учені інституту спеціалізувалися з металургії атомної енергетики, ядерної фізики, надвисоких енергій, керованих термоядерних реакцій тощо.

Серед важливих напрямів розвитку в Україні теоретичної і практичної математики були алгебра та теорія чисел, математична фізика, геометрія, теорія ймовірностей, обчислювальна математика тощо. За розробку нового методу в квантовій теорії поля і статистичній фізиці, що привів, зокрема, до обґрунтування теорії надтекучості і надпровідності, академік І. Богомолов у 1956 р. був удостоєний Ленінської премії.

Із заснуванням у 1958 р. у Києві Інституту хімії полімерів і мономерів розвиток досліджень у галузі хімії і високомолекулярних сполук значно розширився. У результаті у виробництво було впроваджено чимало прогресивних хімічних технологій і процесів, створено нові матеріали, які мають цінні фізичні властивості, високоякісні полімери, ізоляційні покриття, термостійкі плівки. У народне господарство — нові типи мастил, клейових композицій, ізоляційної стрічки для захисту зварних стиків трубопроводів, кабелів тощо.

Фундаментальні в світовій практиці відкриття у галузі фізики і сплавів зробили вчені Інституту металофізики АН УРСР. Зокрема, ними було створено жароміцні сплави на основі титану для реактивної техніки.

Провідним закладом у дослідженні нової прогресивної технології порошкової металургії став Інститут проблем матеріалознавства, очолюваний академіком І. Францевичем. Українські вчені зробили значний внесок у дослідження в різних галузях металургії, зокрема сталеплавильного процесу. В результаті, в 1956 р. на Дніпропетровському металургійному заводі ім. Г. Петровського вперше в країні в промислових масштабах було впроваджено киснево-конверторний процес, який у наступні роки став основним напрямом розвитку сталеплавильного виробництва.

Завдяки фундаментальним і прикладним розробкам учених-геологів розширилися можливості освоєння корисних копалин на території республіки.

Важливе значення для розвитку науки біології, медичних і сільськогосподарських наук мало зняття ідеологічних заборон із генетики, фізіології, агротехніки. Зокрема, було відкрито механізм передавання генетичної інформації, що мало велике значення для вивчення проблем спадковості, виведено нові сорти жита, пшениці, кукурудзи, кормових культур, винайдено нові засоби боротьби з рослинними хворобами. Дослідження в Інституті біохімії АН УРСР очолював академік О. Палладій.

Певними здобутками відзначалася медична галузь. Зокрема, з середини 1950-х років під керівництвом хірурга-новатора М. Амосова почалася теоретична розробка й запровадження у практику нових методів хірургічного лікування серцевих, а згодом і легеневих захворювань.

На жаль, практична реалізація багатьох наукових розробок у ті часи була нелегкою справою. Збереження адміністративного централізованого управління, системи оцінки лише за кількістю виробленої продукції призводили до економічної незацікавленості підприємств у впровадженні передових ідей і наукових технологій. Винятки становили лише розробки для ВПК та великі загальнодержавні наукові проекти. Жорстке планування штовхало господарників на пошуки більш легких, екстенсивних способів і методів, які приносили швидкі результати. Внаслідок цього значна частина цікавих і перспективних наукових розробок так і залишилася нереалізованою на практиці або згодом знаходила застосування за кордоном, куди потрапляла цілком легальним шляхом, зокрема через публікації в журналі "Техника — молодежи" (на думку дослідників, на Заході впроваджувалися до 60 % патентів, розроблених радянськими вченими). Одним із характерних прикладів такого недбальства стала технологія безперервного розливу сталі в металургії, вперше запущена на Донецькому металургійному заводі. До середини 80-х років частка такої технології в Україні складала близько 10 %, у той час як Японія, Франція, Німеччина перейшли на неї майже повністю. Все це призводило до того, що науково-технічне відставання України, яків цілому СРСР, з середини 70-х років перетворилося на стадіальне, оскільки у розвиткові найбільших капіталістичних країн, передусім США, почалася нова ера постіндустріального суспільства.

Складно і неоднозначно в другій половині 1950-х — 1980-х роках розвивалися гуманітарні науки. З одного боку, з початком хрущовської відлиги пом'якшилася цензура, було полегшено доступ суспільствознавцям до архівних джерел, у т. ч. радянської доби, розширилася тематика досліджень, почали виходити такі журнали, як "Економіка Радянської України", "Українське літературознавство", "Народна творчість та етнографія", "Мистецтво", "Український історичний журнал", "Радянське право", "Знання та праця" тощо. Однак подальший розвиток суспільних наук значною мірою ускладнювався партійними функціонерами, які ретельно стежили, щоб науковці не торкалися заборонених тем чи критики політики КПРС. Незмінною складовою праць суспільствознавців мав залишатися так званий "класовий підхід", критика буржуазно-націоналістичних концепцій тощо. Фальсифікованою залишалася і вся історія України, яка, незважаючи на вилучення з обов'язкового вжитку "Короткого курсу історії ВКП (б)" И. Сталіна, такі не подолала його історичної схеми. Велике коло проблем вітчизняної історії не досліджувалися взагалі.

І все ж, усупереч ідеологічному тиску і всеосяжній цензурі, коли гуманітарні науки нерідко втрачали не тільки національне, а й наукове обличчя, українськими вченими було підготовлено й опубліковано низку різноманітних монографій та колективних праць, які, хоч і несли на собі відбиток часу, стали подією в науковому житті України. Це передусім "Українська радянська енциклопедія" у 20т., "Радянська енциклопедія історії України" у 4 т., "Історія Української РСР" у 10 кн., "Історія міст і сіл УРСР" у 26 т., "Історія української літератури" у 8 т., "Історія українського мистецтва" , словник "Сучасна українська літературна мова" у 5 т., "Словник української мови" в 11 т., "Історія української мови" у 4 т., "Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. 1941—1945 рр." у 3 т. тощо.

Деякі вчені, зокрема історики, спромоглися опублікувати цінні за своєю об'єктивністю і правдивістю наукові дослідження. Серед них М. Брайчевський — автор кількох глибоких наукових праць "Приєднання чи возз'єднання", "Походження Русі", "Коли і як виник Київ", за що він зазнав переслідувань з боку тоталітарної системи. Правдиво розповідала в своїх працях про історію українського козацтва О. Апанович. У 1979 р. завершив свою історико-філософську працю "Лист до російських та українських істориків" Ю. Бадзьо, де заперечив теорію т. зв. триєдиного походження українського, російського та білоруського народів. Об'єктивні праці з історії українського народу та його культури підготували також

І. Дзюба, Я. Дзира, О. Компан, Є. Пронюк, інші вітчизняні історики, філософи, літературознавці.

Окремі позитивні зрушення відбувались і в галузі філософії, Науковці зверталися до проблем філософії людини, філософії природознавства, розвитку філософської думки в Україні, зокрема спадщини Г. Сковороди.

Важким тягарем для української науки, як і для інших сфер культури, стала русифікація, яка з кожним роком набирала все більших обертів. Так, на російську мову було переведено більшість україномовних наукових часописів. У 1973 р. надійшло розпорядження Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів СРСР із вимогою писати дисертації лише російською мовою. Абсолютна більшість наукових праць, у тому числі і суспільствознавців, друкувалася російською мовою. Відсоток книг українською мовою неухильно зменшувався. Якщо в 1970 р. українською мовою було видрукувано 38,2 % книг, то в 1985 р. — 21,4 %. Зменшувалася і частка українців серед викладачів ВНЗ. У1989 р., за інформацією тодішнього міністра вищої та середньої спеціальної освіти УРСР В. Пархоменка, вона складала лише 54 %, росіян — 40 % . І це при тому, що тодішній всесоюзний перепис зафіксував суттєво інше співвідношення українців і росіян: 73 проти 22 %.

Отже, наука мимоволі ставала ще одним важелем загальної русифікації українського суспільства.