Історія України - Левицька Н.М. - Тема 2. Київська Русь та її місце у світовій історії

2.1 Утворення та розвиток Київської Русі

Державотворення - це результат поєднання соціально-етнічного і етнокультурного розвитку народу в певний історичний період. Саме з цього погляду і можна науково об'єктивно дослідити генезис формування давньоруської державності.

Історія виникнення державності у східних слов'ян взагалі й утворення Давньоруської держави зокрема була розглянута засновниками норманської теорії, яка відроджена у деяких зарубіжних країнах у вигляді неонорманізму. Прихильники цієї тенденційної теорії стверджують, що держава у східних слов'ян сформувалася не як закономірний результат їхнього внутрішнього самостійного соціально-економічного розвитку, а була створена пришельцями зі Скандинавії - "норманськими" або "варязькими" князями.

Норманська теорія виникла ще у XVIII ст. Головним аргументом на її користь Г. Байєр, Г. Міллер, А. Шлепер вважали літописну легенду про виникнення Давньоруської держави у результаті запрошення варягів та про варязьке походження династії руських князів. Норманізм у ті часи відповідав політичним інтересам Голштинської феодальної династії, яка, починаючи з другої половини XVIII ст., правила в Росії під ім'ям Романових.На своєму багаторічному шляху розвитку норманізм дедалі більше перетворювався в анти слов'янську політичну доктрину.

Однак повністю заперечувати вплив варягів на Русь було б неправильним. Особливо це стосується варязьких дружин. На противагу норманській теорії виникла антинорманська, або слов'янська. Всесторонньо розглянув позиції засновників норманської теорії походження Русі і аргументи їх противників М. С. Грушевський. Основною засадою, з якої М. С. Грушевський виходив у критиці прихильників цієї теорії насадження східним слов'янам державності ззовні представниками чужих народів, "було в принципі правильне розуміння ним загальнолюдських процесів історичного розвитку, які у своїй модифікації пережили і слов'яни".

УIX ст. у результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав Європи - Русь. Роль її історичного ядра відіграло Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфсько-античних часів. У зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі. Широко вживаються і такі назви, як "Давньоруська держава", "Київська держава", "Давня Русь".

Отже, Давньоруська держава утворилася наприкінці IX ст. н. е. у результаті об'єднання східнослов'янських племен. У VI-VIII ст. на основі розкладу родоплемінної системи на Східноєвропейській рівнині утворюється ряд союзів слов'янських племен, які еволюціонували у протодержавні утворення - племінні князівства, серед яких виділялися об'єднання дулібів і полян.

Автор "Повісті врем'яних літ" свідчить, що слов'яни поділялися на 14 союзів. Слов'янські союзи племен були чітко вираженими етносоціальними і етнокультурними спільностями.

Політична консолідація племінних союзів, їх економічний розвиток, соціальна диференціація населення, зростання ролі й посилення впливу еліти - все це сприяло виникненню племінних князівств, які на півдні почали утворюватись у VIII, а на півночі - у IX століттях. Ці князівства були додержавними об'єднаннями. Вони стали фундаментом Київської держави, що створювалася в процесі їх підкорення з боку Київського князівства або входження до нього племінних князівств, які визнали над собою владу київського князя. У VIII - середині IX ст. у середньому Подніпров'ї сформувалось державне об'єднання - Руська земля. Етносоціальним і політичним її осередком, навколо якого почала формуватися Давньоруська держава, було Київське князівство Аскольда. Давньоруська Київська держава утворюється в останній чверті IX ст. Хронологія дозволяє стверджувати, що Давньоруська держава пішла з півдня, значно випередивши аналогічний процес на півночі. Засновником Київської держави вважають князя ОЛЕГА. Державницькі процеси продовжували всі наступні князі ІГОР (912-945 рр.), ОЛЬГА (945 -964 рр) СВЯТОСЛАВ (964 - 972 рр.)

Рис. 2.2 Князь Олег

ОЛЕГ(882 - 9І2)

У 882 році Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, він захоплює владу і утверджується в Києві як великий князь. Формально Олег правив від імені Ігоря, регентом якого він був, але фактично він був повновладним князем. Олег об'єднав Руську Північ з Півднем і проголосив Київ столицею цієї держави. Звідси літописне з його вуст "Се буде мати градам руським". Олег крок за кроком приєднував до Київської держави племінні союзи древлян, полян, сіверян, радимичів, ільменських словен, сіверян, кривичів, радимичів, уличів, можливо, дулібів і хорватів, а також інші менші етнічні об'єднання. Водночас започатковується процес державотворення, вдосконалюються управлінські структури, судочинство, посилюється збирання з князівств на користь держави данини.

В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства - примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 91І років стали першими політичними актами молодої держави.

Рис. 2.1 Київська Русь за князювання Олега (862-912 рр)

Рис. 2.3 Князь Ігор

Рис. 2.4 Княгиня Ольга

ІГОР(9112-945рр.)

Після смерті Олега на чолі Давньоруської держави став син Рюрика - Ігор. Започаткована Олегом політика знаходить своє продовження в часи князювання Ігоря. Своє князювання він почав традиційно для князів цього періоду - із жорстокої боротьби проти автономістських настроїв. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега.

На 40 рр. X ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополі та інших грецьких містах.

Великі й малі війни приносили славу й багатство князям і старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, що послаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в X ст. йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя з древлян, повернувся туди щоб стягнути його вдруге, за що був убитий повсталими 944р. Найбільш суттєвою відміною його князювання від свого попередника було перетворення збирання данини у своєрідну карну політику відносно непокірних, за що він був убитий древлянами. Все це дозволяє зробити узагальнення, що Олег і Ігор виступили будівниками першого етапу Київської держави.

ОЛЬГА (945 -964рр.)

Після смерті Ігоря залишився малолітній син Святослав, тому правління державою перейшло до його дружини Ольги. Своє князювання вона розпочала з придушення древлянського повстання. Проте смерть Ігоря гостро ставила питання про форми і методи державного управлінні. За князювання Ольги відбуваються деякі принципові зміни в процесі державотворення. Вона прийняла ряд рішучих заходів, спрямованих на впорядкування стягнення і норм данин н, введення замість неї урочної системи. "Полюдь" замінюється так званим "повозом", який був своєрідним першим кроком на шляху до постійного державного податку. Створюються осередки централізованої князівської влади на місцях-"становища" і "погостя". На місцях вводиться, на всіх невласних Києву землях, єдина по суті адміністративна і судова системи. Це сприяло активному одержавленню князівств, поступовому перетворенню їх на державну територію Київської Русі. В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньорусько/держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту було укладення союзної русько-візантійської угоди.

Не можна не згадати найзначнішу в житті Ольги подію: її хрещення. Відсутність точних фактів викликала кілька припущень, де й коли христилася Ольга: в Києві чи в Царгороді, куди приїхала вона - за літописом - у 955-му році. Однак, в документах про перебування Ольги в Царгороді імператор Костянтин не згадує такої видатної справи , якої хрещення. Отже, треба гадати, що охрестилася Ольга до подорожі, можливо, 955 року в Києві.

СВЯТОСЛАВ(9б4-972рр.)

Наступником Ольги був її син - Святослав. Правління його припало на час становлення ранньофеодальних держав у Європі та завоювання ними нових земель. Святослав був мужній, войовничий князь з лицарською вдачею. Тому його войовничий характер цілком відповідав епосі. За роки свого князювання Святослав пройшов походами "тисячі кілометрів зі Сходу на Захід, від Каспійського моря до Балкан, вписавши молоду Давньоруську державу в геополітичний простір Євразії.

Підчас князювання Святослава Давньоруська держава була розширена й зміцнена. Він повернув до складу Київської Русі племінне княжіння в'ятичів, що потрапило під владу хозарів. Для цього йому довелося здійснити похід у межиріччя Оки і Волги.

Дізнавшись про облогу Києва, він спішно повернувся до стольного града й відігнав печенігів. Безперервно воюючи п'ять довгих років, він дещо занедбав державні справи.

Однак було б однобічно ії неправильно розглядати Святослава виключно як завойовника. Святослав провів адміністративну реформу, перед тим, як вирушити в другий і останній похід до Болгарії. Старшого сина Ярополка він посадив своїм намісником у Києві, молодшого Олега - в Овручі, а позашлюбного сина - Володимира він послав правити від свого імені до Новгорода. Це поклало початок державній реформі, в результаті якої вся давньоруська держава опинилася під владою однієї князівської династії. Другий похід Святослава на Болгарію не мав успіху. Повертаючись до Києва Святослав загинув у бою з печенігами.

Отже, часи Аскольда. Олега, Ігоря, Ольги, Святослава - це період найбільшої експансії Київської держави, в результаті якої Русь значно розширила свої межі, укріпилась на Чорному морі, а майже всі причорноморські країни увійшли до сфери її впливу.

Рис. 2.5 Князь Святослав