Історія України - Литвин В.М. - Стан розвитку народного господарства

Теоретична неспроможність реформи управління промисловістю є безсумнівною під кутом зору інтересів виробництва. Інша річ, що переведення управління з вертикального на горизонтальне підпорядкування підірвало задушливу централізацію і сприяло більш прискореному розвиткові продуктивних сил України. Крім того, і поза цим умови розвитку українського народного господарства та й усього життя народу різко змінилися у крашу сторону у зв'язку з прийняттям у 1953-1955 рр. кількох принципових рішень, які визначили характер економічної політики державної партії на весь подальший період її існування. По-перше, було скорочено фонд нагромадження в національному доході, щоб забезпечити коштами активну соціальну політику. По-друге, змістилися акценти у розвиткові оборонного потенціалу СРСР. Скорочення чисельності Радянської армії (на початку 60-х рр. офіцерський корпус зменшився на 200 тис. осіб) дало можливість спрямувати більше ресурсів на ракетно-ядерну зброю і на рівних суперничати зі США в освоєнні космічного простору. По-третє, щоб не починати створення нових галузей "від нуля", було вирішено закуповувати новітню техніку і найбільш досконалі технологічні лінії за кордоном.

Базова для України кам'яновугільна промисловість збільшила видобуток палива з 116 млн т в 1955 р. до 183 млн у 1965 р. На зламі 50 і 60-х рр. почалася розбудова Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну. Були введені в обіг нові газові і нафтові родовища (Шебелинське, Радченківське, Долинськета ін.). Видобуток нафти (включаючи газовий конденсат) за 1955-1965 рр. зріс з 0,5 до 7,6 млн тонн, а натурального газу - з 2,9 до 39,4 млрд куб. м. Центр ваги у видобутку цих видів палива перемістився від західноукраїнських до східних (у Чернігівській, Полтавській і Сумській областях) промислів. Зростання газовидобутку супроводжувалося розгортанням газифікації народного господарства. За семирічку (1959- 1965 рр.) було збудовано і введено в дію 4,7 тис. км магістральних газопроводів: Шебелинка-Брянськ-Москва, Полтава-Кременчук, Дашава- Мінськ-Рига. Україна почала експортувати газ у Польщу.

Динамічно розвивалася електроенергетика. Приріст виробництва електроенергії забезпечувався в основному шляхом введення в дію переважно великих паротурбінних агрегатів. Була збудована Зміївська ДРЕС потужністю 1,2 млн кВт, введені перші енергетичні блоки на Бурштинській і Криворізькій теплових електростанціях. Зростали потужності діючих електростанцій. Дали струм гідроелектростанції Дніпровського каскаду - Кременчуцька, Дніпродзержинська, Каховська, увійшла вдію перша черга Київської ГЕС. Загальна встановлена потужність електричних станцій республіки досягла на кінець 1965 р. 18,9 млн кВт проти 6,5 млн у 1955 р. Виробництво електроенергії зросло з ЗО, 1 млрд кВт/год у 1955 р. до 94,6 млрд у 1965 р. До раніше об'єднаних Донецької і Дніпровської енергетичних систем були приєднані енергосистеми Харкова, Києва, Криму і Одеси. У західних областях була створена Західноукраїнська енергосистема, встановлена потужність якої зросла за роки семирічки в 2,6 раза. Вона увійшла в об'єднану енергосистему "Мир" країн-учасниць Ради Економічної Взаємодопомоги, завдяки чому СРСР дістав можливість експортувати електроенергію. У 1965 р. експорт електроенергії перевищив мільярд кіловат-годин.

Прискорено розвивалася металургійна промисловість. Важливим напрямком в її розвитку було розширення мінерально-сировинної бази - гірничорудної промисловості. У 1955 р. став до ладу найбільший в Європі Південний гірничозбагачувальний комбінат. Видобуток залізної руди зріс з 39,9 млн т в 1955 р. до 83,9 млн т в 1965 р. За видобутком залізної руди УРСР вийшла у 1965 р. на друге місце в світі, майже наздогнавши США. По видобутку марганцевої руди (в 1965 р. - 4,7 млн т) Україна перебувала на першому місці в світі.

За десять років в республіці були збудовані унікальні за розмірами доменні печі і мартени. За рівнем концентрації виробництва у чорній металургії вона вийшла на перше місце в світі. З 1962 р. будівництво мартенівських печей припинилося, тому що після технічних вдосконалень заводського устаткування конверторна сталь стала переважати мартенівську за якісними показниками. На "Криворіжсталі" та інших комбінатах почали споруджуватися потужні киснево-конверторні цехи. Виплавка сталі за 1955-1965 рр. зросла в УРСР з 16,9 до 37,0 млн т, а готового прокату чорних металів - з 11,6 до 26,0 млн т.

Приріст продукції у машинобудуванні стабільно перевищував загальнопромисловий. За семирічку було збудовано 22 машинобудівних підприємства, серед них - Київський і Сєвєродонецький заводи електронно-обчислювальних і керуючих машин, Житомирський завод електричних приладів, Хмельницький завод трансформаторних підстанцій, Сумський завод електронних мікроскопів, Запорізький завод легкових малолітражних автомобілів, Кременчуцький завод великовантажних машин тощо.

На Харківському авіазаводі, потужності якого у семирічці швидко розбудовувалися, було налагоджено серійний випуск першого у світі швидкісного турбореактивного пасажирського лайнера ТУ-104. Від 1960 р. завод почав випускати досконаліший літак ТУ-124, який використовувався на внутрішніх і міжнародних авіалініях. Київський авіаційний завод спеціалізувався на випуску літака АН-24. Він став найбільш поширеною машиною свого класу у пасажирських перевезеннях в СРСР і країнах РЕВ. Київські авіабудівельники створили також найбільший у світі літак АН-22, відомий під назвою "Антей".

Харківські тракторобудівники з 1960 р. стали випускати швидкісний гусеничний трактор Т-75, а з 1962 р. - більш досконалий в експлуатації трактор Т-74. Сільськогосподарське машинобудування збагатилося унікальною машиною, що одразу пішла в серію - двохрядним бурякозбиральним комбайном, який викопував цукрові буряки і обрізав гичку. Україна стала єдиним в СРСР постачальником сівалок для сівби кукурудзи і буряків, кукурудзозбиральних і бурякозбиральних комбайнів, обприскувачів і обпилювачів для захисту рослин від хвороб і шкідників.

У роки семирічки вперше було налагоджене автомобілебудування. Кременчуцький автомобільний завод (КРАЗ) освоїв серійний випуск чотирьох типів автомобілів, здатних перевозити від 7 до 12 т вантажів. Запорізький автомобільний завод "Комунар", який раніше входив до сільськогосподарського машинобудування, налагодив випуск малолітражних автомобілів "Запорожець". Львівський автобусний завод з 1963 р. запустив в серію пасажирські автобуси з поліпшеними системами опалення і керування.

Промислове і житлове будівництво вимагало прискореного розвитку будівельної індустрії. За короткий час було збудовано десятки потужних заводів залізобетонних деталей і конструкцій. Став до ладу найпотужніший в СРСР Балаклійський цементний завод. Були споруджені спеціалізовані підприємства для виготовлення промислових конструкцій в Донецьку, Дніпропетровську, Сумах, Харкові, Черкасах, Броварах.

У легкій і харчовій промисловості України за семирічку було збудовано більше 300 і реконструйовано понад 400 діючих підприємств. У числі збудованих - Донецька трикотажна та Червоноградська панчішна фабрики, швейні фабрики в Кіровограді, Артемівську, Дрогобичі, Миколаєві, Переяславі-Хмельницькому, Луганська та Васильківська взуттєві фабрики, Долинський цукровий завод потужністю 50 тис. ц переробки буряків на добу, Котовський, Заплазький, Горохівський та інші цукрові заводи потужністю по 25 тис. ц переробки сировини на добу.

Уперше в широких масштабах на підприємствах важкої промисловості (у тому числі на заводах воєнного профілю) почали вироблятися товари народного споживання, особливо в найбільш динамічній хімічній індустрії, будувалися спеціальні цехи. Важка індустрія, яка завжди орієнтувалася на першочергове обслуговування підприємств ВПК, почала більшою мірою використовувати власні потужності для виробництва техніки, потрібної легкій і харчовій промисловості.

В аграрній політиці М.Хрущова спостерігалось переплетення двох протилежних тенденцій - прагматичної та ідеологічної. Внаслідок чого обсяг сільськогосподарської продукції в Україні за період 1950-1958 рр. зріс на 65 %, а за період 1958-1964 рр. - на 3 %. Причини різкого піднесення і такого ж різкого падіння темпів розвитку цієї галузі були тривіальні: держава спочатку перерозподіляла на користь села зекономлені на військовій справі гроші, а потім у пошуках коштів для розвитку "великої хімії" знову наштовхнулася на сільське господарство.

У перші роки після вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС динамічний розвиток сільського господарства забезпечувався в зерновій частині - цілиною, а в м'ясо-молочній - присадибними ділянками колгоспників, частково звільненими від податкового пресу. Громадське господарство колгоспів не відігравало особливої ролі у зростанні виробництва. Проте неефективність праці в громадському господарстві не здавалася Хрущову органічною. Він вірив у те, що з часом колгоспи переростатимуть у радгоспи, тобто остаточно звільнятимуться від того рудименту приватного господарювання, яким була присадибна ділянка. Ліквідацію істотної різниці між містом і селом він пов'язував з індустріалізацією сільськогосподарської праці, електрифікацією і хімізацією сільського господарства. Будівництвом "агроміст", перетворенням селянина на робітника аграрного сектора радянської економіки.

Чергова ініціатива М.Хрущова в аграрній сфері вперше була озвучена у промові на пленумі ЦК Компартії України 26 грудня 1957 р. Йшлося про реорганізацію машинно-тракторних станцій та передачу колгоспам їхньої техніки. 31 березня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію МТС, згідно з яким реформа повинна була здійснюватися поступово, з врахуванням особливостей економічного становища колгоспів і особливостей зон і районів СРСР в строки, які мали бути встановлені урядами союзних республік. Трактори і сільгоспмашини повинні були продаватися колгоспам на добровільних засадах за їхніми заявками. Передбачався продаж техніки в розстрочку на кілька років. Проте всупереч прийнятим рішенням і закону Верховної Ради СРСР від 31 березня 1958 р. реформа була здійснена за найкоротші строки. У жовтні 1958 р. Рада міністрів СРСР поставила вимогу скоротити строки оплати колгоспами техніки МТС. Всі українські колгоспи змушені були розрахуватися з державою уже в 1958 р. Вони купили у держави 108 тис. тракторів, 43 тис. зернових комбайнів, багато іншої техніки. Незважаючи на пільгові умови, викуп техніки та її експлуатація непосильним тягарем лягли на слабку економіку колгоспів. Водночас, реорганізація МТС перетворилася фактично на їх ліквідацію. Прийнято вважати, що вони були перетворені на ремонтно-технічні станції (РТС). Насправді в РТС була перетворена лише кожна друга МТС, а всі інші після продажу своєї техніки припинили існування. А в 1961 р. припинили самостійне існування й РТС. Вони увійшли до Всесоюзного об'єднання "Союзсільгосптехніка", у складі якого перетворилися на звичайні ремонтні майстерні.

Курс на укрупнення колгоспів тривав у другій половині 50-х pp. Особливо страждала від цього Україна, яка була для Хрущова своєрідною лабораторією, де випробовувалися його найсвіжіші ідеї. У 1957 р. він загорівся ідеєю визначити, наскільки можна скоротити у сільській місцевості кількість працюючих, що не зайняті безпосередньо в галузях сільського господарства. За 1957-1959 pp. в такий спосіб в УРСР було ліквідовано майже 4 тис. колгоспів і 13 тис. господарських організацій, установ і підприємств, 164 сільських районів.

Прийняття у 1961 р. нової програми КПРС підвело теоретичну базу під цю прагматичну лінію. У програмі формулювалися завдання зближення міста і села, розумової і фізичної праці, всіх класів і соціальних груп. Щоб якнайшвидше реалізувати ці завдання, було вирішено всіляко сприяти "перспективним" і ліквідовувати "неперспективні" села. Для окремих колгоспних "маяків" штучно створювалися найсприятливіші умови розрахунків з державою. За допомогою держави там споруджувалися багатоквартирні житлові будинки, водопровід і каналізація, театри, палаци культури, універмаги.

Під час візиту в США М.Хрущов побачив, як широко американські фермери використовували кукурудзу, особливо для відгодівлі худоби. Питома вага кукурудзи в Америці перевищувала половину валового збору зернових. Посилаючись на американський досвід і зовсім забуваючи про те, що США розташовані в зовсім іншому кліматичному поясі, ніж Радянський Союз, М.Хрущов на черговому пленумі ЦК по сільському господарству, скликаному в січні 1955 р., поставив вимогу істотно розширити посіви кукурудзи. Перший секретар ЦК КПРС заявив, що до 1960 р. посівні площі під кукурудзою повинні наблизитися до площ освоєної цілини - 28 млн га.

За рішенням лютневого (1955 р.) пленуму ЦК Компартії України посіви кукурудзи вимагалося збільшити до 5,2 млн га (у 1953 р. - 2,2 млн га). У наступні роки під тиском Хрущова питома вага кукурудзи у посівах зернових культур була доведена до 20 %. Це збільшення відбувалося за рахунок посівів озимої пшениці, яка зазвичай давала добрі врожаї. Під час неврожаю 1963 р. кукурудзяне борошно почали домішувати в хліб, що надавало йому надзвичайно специфічний присмак.

Перед очевидною загрозою голоду керівники Кремля в 1963 р. пішли на закупівлю хліба. У США і в Канаді було закуплено понад 12 млн т зерна вартістю в 1 млрд доларів. Країна потрапила у залежність від імпорту продовольства, якої вже не змогла позбутися. Вперше на закупку продовольства було витрачено в 1963 р. 372 т золота (з наявного запасу 1082 т). У 1965 р. знову довелось витратити на закупівлю продовольства 335 т золота (з наявного запасу 577 т).

Ще складнішим було становище з м'ясо-молочними продуктами. 1 червня 1962 р. було опубліковано постанову Ради міністрів СРСР про підвищення закупівельних цін на худобу і птицю в середньому на 35 %. Одночасно підвищувалися роздрібні ціни на м'ясо-молочну продукцію - в середньому на 30 %. Глухе невдоволення підвищенням цін на м'ясо-молочну продукцію і на зникнення її з продажу навіть за підвищеними цінами поширилося по всій країні. У Новочеркаську (Ростовська область РРФСР), де на найбільшому в країні електровозобудівному заводі напередодні підвищення цін були на 30 % знижені заробітки робітників, спалахнув бунт. Із санкції Хрущова в місто були введені танки. Під час розстрілу демонстрації загинуло 23 робітники, 84 дістали поранення і травми. До карної відповідальності було притягнуто 116 осіб, за вироком суду семеро розстріляні, всі інші ув'язнені на 10-15 років.

Одним з найістотніших елементів аграрної політики М.Хрущова було обмеження виробництва на присадибних ділянках колгоспників і робітників радгоспів. Присадибне господарство заперечувало комуністичну перспективу і тому підлягало всіляким обмеженням. Швидкий на дії Хрущов готовий був негайно ліквідувати присадибні ділянки, але навіть він розумів, що робити це необачно. Адже напрацьовані у громадському господарстві трудодні часто бували напівпорожніми, і присадибна ділянка допомагала селянським сім'ям уникати голоду. На грудневому (1958 р.) пленумі ЦК КПРС Хрущов заявив, що значні присадибні ділянки і наявність великої рогатої худоби у робітників та службовців радгоспів стали серйозною перешкодою на шляху розвитку радгоспного виробництва. Радгоспи повинні купити у своїх робітників та службовців худобу в індивідуальному користуванні і потурбуватися про цілковите забезпечення їх потреб в овочах, картоплі, продукції тваринництва, розраховуючись з ними за собівартістю, але не вище державних роздрібних цін. Реалізація цієї директиви на місцях почалася негайно, без очікування відповідних законодавчих актів і навіть з порушеннями тих обмежень, які містилися у постанові грудневого (1958 р.) пленуму ЦК КПРС.

Негайно після відставки М.Хрущова всі заходи, які штучно обмежували розвиток присадибного господарства, були ліквідовані. Президія Верховної Ради УРСР визнала не чинними державні документи, які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Було скасовано укази 1959-1963 pp. про заборону утримання худоби в особистій власності громадян, які не є членами колгоспів; про грошовий податок з громадян - власників худоби, які не займалися суспільно корисною працею, та з громадян, що утримували худобу з метою особистого збагачення. Указ президії Верховної Ради УРСР від 4 листопада 1964 р. "Про норми утримання худоби в особистій власності громадян, які не є членами колгоспів" встановлював, що громадяни можуть мати на одну сім'ю не більше однієї корови, однієї голови молодняку великої рогатої худоби, однієї свиноматки з приплодом або двох свиней для відгодівлі, до 20 вуликів бджіл, до п'яти голів овець і кіз разом.