Історія України - Литвин В.М. - Міжнародні процеси "застійної" доби

Відсторонення М.Хрущова від влади. Початок "застійної'⁹ доби

Найбільш вірогідно, що рушійною силою державного перевороту, що поклав край хрущовським реформам, стала змова українського угруповання в президії ЦК КПРС з кадебістами, які відображали інтереси московського політикуму, фактично відсунутого Хрущовим від влади. Ця змова стала можливою на тлі зростаючої опозиційності всього партапарату.

Відставка Хрущова була наперед вирішена на засіданні президії ЦК КПРС 12 жовтня 1964 р. 14 жовтня це рішення підтримав пленум ЦК КПРС. Хрущова звільнили з посади першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради міністрів СРСР, вивели зі складу президії ЦК КПРС. Пленум ЦК проштампував кадрові призначення, давно уже вирішені у середовищі президії ЦК: Л.Брежнєв ставав першим секретарем ЦК КПРС, а О.Косигін - головою Ради міністрів СРСР. Тільки 16 жовтня в "Правді" була опублікована коротка інформація про пленум ЦК КПРС, який звільнив Хрущова від партійних і державних посад "у зв'язку з похилим віком і погіршенням стану здоров'я".

Ніхто в країні не повірив тому, що вождь пішов у політичне небуття добровільно і у зв'язку з погіршенням стану здоров'я. У компартійно-радянському керівництві годі було шукати більш енергійну людину. Але повідомлення ТАРС народ зустрів з розумінням і з очікуванням змін на краще.

Реформи М.Хрущова лише певною мірою сприяли модернізації радянського суспільства. Проте вони не торкнулися ані політичного режиму, суть якого не змінилася від 1917 р., ані фундаменту, на якому ґрунтувався цей режим - командної, ізольованої від світового ринку економіки. Нові вожді не мали наміру теоретично осмислити свою генеральну лінію і пристосувати її до світу, який стрімко змінювався. Вони не були здатні адекватно відповісти на виклики історії. Над усе цінувався мобілізаційний потенціал командної економіки і ресурси Радянського Союзу використовувалися на цілі, продиктовані ідеологією.

Період від падіння Хрущова до приходу М.Горбачова публіцисти назвали десятиліттями "застою". Радянський лад у цей час поступово паралізувався системною кризою, яка охоплювала всі сфери і поверхи повсякденного життя.

Міжнародні процеси "застійної" доби

Зовнішньополітична лінія компартійно-радянського керівництва була спрямована на досягнення трьох основних цілей: по-перше, нормалізувати відносини з країнами Заходу; по-друге, усунути загрозу розпаду "соціалістичного табору" в Європі; по-третє, активно підтримувати рухи "соціалістичної орієнтації" в усьому світі.

Нормалізація відносин з країнами НАТО була необхідною хоча б тому, що альтернативи мирному співіснуванню двох наддержав не існувало. Гонка озброєнь призвела до того, що нагромаджений для знищення противника потенціал багатократно перевищував реально необхідний. Можливість для обох сторін десятикратного знищення всього живого на планеті перетворювала в абсурд саму ідею війни між США та СРСР, НАТО і Варшавським блоком. Крім того, економіка СРСР чим далі, тим більше не могла обходитися без світового ринку, який контролювався країнами Заходу, а точніше - був способом їхнього існування. Щоб перетворити свої невичерпні природні багатства у валютні надходження, без яких було неможливо підтримувати життєдіяльність власного населення і здійснювати наступальну політику в усьому світі, ставало гостро необхідним посередництво глобального ринку. Нарешті, нормалізація відносин з країнами НАТО ставала необхідною внаслідок звуження до європейських рамок побудованого Сталіним "соціалістичного табору" і перетворення "братнього" Китаю на серйозного супротивника.

Нормалізація відносин з країнами Заходу почалася з Франції, яку генерал Шарль де Голль вивів у березні 1966 р. з військової організації НАТО. Лінія на розрядку напруженості між Сходом і Заходом продовжилася новою "остполітикою" федерального канцлера Віллі Брандта. Останній уклав договори з СРСР (серпень 1970 р.) і з Польщею (грудень 1970 р.), в яких ФРН визнавала післявоєнні кордони в Європі, у тому числі кордон між Польщею і НДР. Цей крок зробив можливим укладення угоди чотирьох великих держав по Західному Берліну, яка підтверджувала статус-кво (у тому числі наявність Берлінської стіни) і гарантувала вільний доступ у Західний Берлін. ФРН і НДР встановили між собою дипломатичні відносини. Для країн РЕВ відкрився динамічний німецький ринок, який гарантував доступ до прогресивних західних технологій.

Під час візиту президента Р.Ніксона до Москви у травні 1972 р. була започаткована політика "розрядки". Оскільки СРСР наздогнав США за кількістю поставлених на бойове чергування міжконтинентальних ракет, стали можливими переговори про синхронне скорочення озброєнь.

26 травня СРСР і США уклали тимчасовий (на п'ять років) договір про граничну кількість міжконтинентальних ракет і ракет на озброєнні підводних човнів. У період між візитом Р.Ніксона до Москви і візитом Л.Брежнєва до Вашингтона (червень 1973 р.) було підписано більше двох десятків угод про співробітництво двох країн у різних сферах - щодо захисту оточуючого середовища, використання ядерної енергії в мирних цілях, спільної космічної програми тощо. Різко збільшилися обсяги радянсько-американської торгівлі.

Піком політики "розрядки" стало підписання у серпні 1975 р. керівниками європейських країн, США і Канади в Гельсінкі Заключного акта Конференції з безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз досяг мети, якої добивався від завершення Другої світової війни: Захід визнав територіальний і політичний порядок, встановлений у Східній Європі. В обмін на це країни Заходу добилися згоди радянського керівництва на включення в Заключний акт Конференції з безпеки та співробітництва в Європі статей про захист прав людини, свободу інформації та пересування. Конкретні форми реалізації цих свобод не встановлювалися. Але принципове визнання свобод тоталітарною державою не могло не позначитися на її суспільно-політичному житті. В Радянському Союзі виник правозахисний рух.

Політика "розрядки" була знищена радянською авантюрою в Афганістані. 29 грудня 1979 р. радянські спецпідрозділи захопили палац афганського правителя і поставили на чолі країни маріонеткову фігуру. Радянська 40-ва армія увійшла в країну і окупувала міста. Почалася війна з партизанами-моджахедами. Спочатку вона була успішною, тому що противник не мав сучасного озброєння. Дуже скоро, однак, арабські країни профінансували, а США поставили моджахедам сучасну зброю. Радянський Союз, подібно американцям у В'єтнамі, зазнавав поразку за поразкою. В цій війні загинуло 14 453 радянських громадян, у тому числі до 2,5 тис. - з України. Понад 100 тис. осіб повернулися хворими. Воїни-"афганці" дістали жахливий життєвий досвід і стали для суспільства серйозною соціальною проблемою. Серед них було близько 150 тис. уродженців України.

Авантюристична політика провадилася радянським керівництвом і в країнах Африки. Варто було якому-небудь африканському правителю заявити про свою прихильність до соціалістичних ідей, як він здобував моральну і матеріальну підтримку Кремля. Але політика СРСР в Африці не відзначалася послідовністю. Наприклад, спочатку надавалась допомога озброєнням і військовими фахівцями Сомалі, а потім - ворогуючому з цією країною режиму в сусідній Ефіопії.

Першорядне значення для Кремля мав контроль над Центрально-Східною Європою. Однак і тут він зустрічався з викликами різної природи. По-перше, діючі в них комуністичні режими не завжди погоджувалися терпіти диктат Кремля (Югославія, Албанія, Румунія). По-друге, Кремлю доводилося оберігати від знищення насаджені ним політичні режими в Угорщині, Польщі, Чехословаччині. Цілковиту лояльність щодо Кремля зберігали тільки правителі НДР і Болгарії.

Після кривавих полій в Угорщині 1956 р. Я.Кадару ціною істотної лібералізації політичного режиму вдалося послабити напруженість в суспільстві. Комуністична диктатура залишалася непохитною, але в економічному житті і в сфері культури були зроблені істотні послаблення. Це забезпечило істотно кращі порівняно з іншими країнами РЕВ умови життя і заспокоїло інтелігенцію.

Навпаки, у Польщі і Чехословаччині постійно наростало соціальне напруження. В КПЧ сформувалася впливова група реформаторів, готових будувати "соціалізм з людським обличчям". У січні 1968 р. керівництво в партії перейшло до реформаторів на чолі з О.Дубчеком. Демократизація порядків всередині КПЧ призвела до її швидкого і неконтрольованого перетворення зі знаряддя диктаторської влади у звичайну політичну партію з плюралізмом думок, вільними виборами керівників всіх ланок. Така еволюція сильно стурбувала комуністичних вождів Східної Європи. Події в Чехословаччині, названі "празькою весною", непокоїли керівників ЦК КПРС можливістю ланцюгової реакції. В ніч на 21 серпня 1968 р. війська п'яти країн Варшавського договору з різних сторін перетнули кордон і за кілька годин окупували Чехословаччину. Керівники ЦК КПЧ на чолі з О.Дубчеком були заарештовані і через два дні відправлені до Москви на переговори. Процес "нормалізації" затягнувся в Чехословаччині на роки.

"Нормалізація" становища в Чехословаччині ще не завершилася, коли почалися події в Польщі. Підвищення цін на продовольство у 1970 р. викликало масові стихійні хвилювання, особливо серед робітничих колективів у балтійських портах. Керівництво ЦК ПОРП на чолі з Е.Гереком намагалось впоратись з фінансовою кризою за допомогою кредитів, що брались одночасно і від Радянського Союзу, і від країн Заходу. За десять років зовнішня заборгованість досягла критичних величин. Польські комуністи у 1980 р. змушені були підняти ціни на товари народного споживання, щоб мати можливість погашення попередніх кредитів. У відповідь знову піднялася хвиля робітничих протестів. У Гданську утворилася незалежна профспілка "Солідарність". У лавах "Солідарності" опинилася більшість робітничого класу.

У жовтні 1981 р. першим секретарем ЦК ПОРП став генерал В.Ярузельський, котрий 13 грудня запровадив у країні надзвичайний стан. Осередки "Солідарності" змушені були піти в підпілля, але зберегли свою організаційну структуру і вплив на населення. Поряд з Костьолом ця профспілка залишалася могутньою опозиційною силою, з якою ПОРП повинна була рахуватися. Проте Ярузельський досить толерантно ставився до нелегальної діяльності "Солідарності'', щоб не загострювати й надалі становища в країні.