Історія України - Литвин В.М. - Економічна програма "перебудови" та її крах

На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС не було висловлено будь-яких свіжих ідей щодо того, як виправити становище в народному господарстві. М.Горбачов обмежився загальними словами: прискорення соціально-економічного розвитку країни, досягнення нового якісного стану суспільства, до того ж у найширшому розумінні слова.

Про нові важелі і засоби М.Горбачов заговорив на Всесоюзній нараді з проблем науково-технічного прогресу, яка відбулася 11 - 12 червня 1985 р. В його викладі це був безсистемний набір цілком правильних і корисних ідей: децентралізація управління економікою, розширення прав підприємств, запровадження госпрозрахунку, підвищення відповідальності і заінтересованості трудових колективів, реконструкція вітчизняного машинобудування.

Найбільш яскравим прикладом застосування воєнно-адміністративних методів в управлінні економікою стало запровадження системи державного приймання продукції на промислових підприємствах. Суть реформи звелася до того, що замість споживача якість продукції повинен був контролювати чиновник. На перших порах справді вдалося примусити виробників більш ретельно ставитися до своєї праці. Але до нововведення швидко звикли, і реформа сприяла збільшенню корумпованості державного апарату. Втім, на тлі безвідповідальності "застійних" часів цілеспрямовані зусилля щодо зміцнення трудової і технологічної дисципліни дали певний ефект. За 1985-1986 рр. темпи приросту промислової продукції України дорівнювали 4,3 % проти попереднього року. Це перевищувало середньорічні показники одинадцятої п'ятирічки - 3,5 %. У сільському господарстві середньорічний приріст продукції за 1985-1986 рр. становив 3,5 %, тоді як у першій половині 80-х рр. він не перевищував 0,5 %.

На початку травня 1985 р. була прийнята постанова Ради міністрів СРСР "Про заходи щодо подолання пияцтва і алкоголізму, викорінення самогоноваріння". В країні різко, більше, ніж наполовину, скоротилося виробництво всіх алкогольних напоїв, у тому числі пива і шампанського. За 1986-1989 рр. в Україні було розкорчовано до 60 тис. га виноградників, що призвело до зменшення середньорічного збору винограду на 20 %. Частка алкогольних напоїв у загальному обсязі товарообігу, включаючи громадське харчування, скоротилася в СРСР з 16,7 % у 1984 р. до 10,7 % у 1987 р. За даними тодішнього голови Ради міністрів СРСР М.Рижкова, бюджет у 1985 р. недоодержав 60 млрд рублів прибутку порівняно з планом. Голова українського уряду В.Масол оцінював недоодержаний прибуток в Україні в 10 млрд рублів. Втрати загальносоюзного бюджету у 1986 р. склали 38 млрд, у 1987 р. - 35 млрд, у 1988 р. - 40 млрд рублів. В бюджеті утворилися лакуни, фінансування соціально важливих статей почало скорочуватися. Щоб не скорочувалося фінансування галузей воєнно-промислового комплексу, уряд вдався до друкування незабезпечених товарною масою грошей. Оскільки ціни на товари народного споживання не можна було підвищувати без санкції найвищого керівництва, неминуча інфляція грошових знаків проявлялася у перетвореному вигляді - як товарний дефіцит.

Обмеження споживання алкоголю мало деякі позитивні наслідки: скоротився рівень злочинності в суспільстві, зменшилася кількість дорожньо-транспортних пригод. З іншого боку, уперше в СРСР наркоманія виросла в серйозну соціальну проблему. Поширилося вживання спиртовмісних рідин технічного призначення, що призводило до численних випадків отруєнь, нерідко зі смертельними наслідками. З магазинів зникли цукор, цукерки, томатна паста - сировина для самогону. У 1987 р. натхненники кампанії почали її згортати, а в 1988 р. про неї вже ніхто не згадував. Однак після відновлення вільного продажу державної горілки споживання самогону ненабагато зменшилося. Самогонники не бажали втрачати прибуток, до якого вже звикли. Загальні збитки від антиалкогольної кампанії, за підрахунками прем'єр-міністра В.Павлова, склали 200 млрд рублів.

До техногенно-екологічної катастрофи ще не бачених людством масштабів призвів вибух на енергоблоці № 4 Чорнобильської АЕС, що стався 26 квітня 1986 р. о 1-й годині 24 хвилини. Викинутий вибухом радіоактивний матеріал утворив гарячу хмару, яка пройшла над значною територією України та інших країн, лише поступово втрачаючи свою інтенсивність. Дія гарячої хмари мала глобальні масштаби, радіоактивні опади були зафіксовані навіть на американському континенті. Проте від забруднення більше за всіх постраждала місцевість, що прилягала безпосередньо до АЕС - Київська, Житомирська і Чернігівська області України, південні області Білорусії і південно-західні області Росії. Радіонуклідами було забруднено більшу частину території України.

В ніч на 27 квітня комісія Ради міністрів СРСР прийняла рішення евакуювати населення м. Прип'ять, побудованого біля станції. Трохи згодом було вирішено евакуювати людей з 30-кілометрової зони навколо АЕС. Виселенню підлягали жителі 186 населених пунктів. Всі готові до заселення будинки у Києві та в інших містах були надані в розпорядження біженців.

Десятки тисяч ліквідаторів, постійно змінюючи один одного, боролися з наслідками аварії. Головне завдання полягало в тому, щоб закрити зруйнований реактор, скидаючи з вертольотів мішки, наповнені піском з бором або свинцем з чавунним дробом. На 8 травня 1986 р. радіоактивне забруднення поширилося на 10,9 млн га сільськогосподарських угідь, у тому числі на 7,5 млн га ріллі. Були виведені з обороту землі в Київській, Чернігівській, Вінницькій, Житомирській, Гомельській, Могилівській, Брянській і Орловській областях.

Кількість радіоактивних речовин, що були викинуті в повітря, за вмістом цезію-137 дорівнювала трьом сотням атомних бомб, еквівалентних тій, що була скинута на Хіросіму. За кілька днів інтенсивного опромінювання, поки радіоактивний йод знаходився у повітрі, щитовидні залози мільйонів людей зазнали незворотних змін. Значно зросла захворюваність дітей на рак щитовидної залози. А в чорнобильській хмарі був і стронцій з надзвичайно великим періодом напіврозпаду. Вплив його на здоров'я відчуватиме не одне покоління.

Чорнобиль мав й іншу ціну - політичну. "Дозована гласність", запроваджена політбюро ЦК КПРС в інформуванні населення, глибоко обурила людей, які швидко дізналися про масштаби катастрофи з повідомлень західних радіостанцій. Реакцією на катастрофічні екологічні наслідки цієї аварії стало утворення в грудні 1987 р. асоціації "Зелений світ". Засновниками організації стали Спілка письменників і Спілка кінематографістів України. Головою "Зеленого світу" обрали письменника і лікаря Юрія Щербака.

У червні J987 p. відбувся пленум ЦК КПРС з порядком денним "Про докорінну перебудову управління економікою". Основна ідея пропонованої економічної реформи полягала у поєднанні централізованого директивного планування з наданням підприємствам певної свободи. Ступінь свободи визначався трьома горбачовськими "с": самостійність, самоврядування, самофінансування. Сама назва порядку денного пленуму ЦК вказувала на те, що реформатори бажали щось зробити в рамках існуючих виробничих відносин. Однак директивна економіка не узгоджувалася з самостійністю підприємств.

Виконуючи директиви червневого (1987 р.) пленуму ЦК КПРС, Верховна Рала СРСР затвердила ЗО червня закон "Про державне підприємство". Після цього були переглянуті існуючі положення і директиви, які суперечили цьому закону. Зокрема, були прийняті постанови про перебудову планування, матеріально-технічного постачання, ціноутворення. Керівники підприємств тепер могли самостійно планувати виробничу діяльність в межах визначених міністерством контрольних цифр. Тепер стало можливим укладати контракти з постачальниками і споживачами без посередництва Держплану та інших регулюючих органів. Вважалося, що прямі зв'язки сприятимуть зростанню виробництва. У деяких галузях підприємствам навіть дозволялося вступати у прямі зв'язки з іноземними фірмами. Це було сенсаційне порушення принципу монополії зовнішньої торгівлі, який В.Ленін вважав основоположним для радянської економіки.

Перед тим, у листопаді 1986 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон "Про індивідуальну трудову діяльність", який започаткував стрімке формування підприємницького прошарку населення. Вміло обходячи різноманітні бюрократичні перепони, підприємці користувалися неповороткістю державних структур і успішно конкурували з ними, особливо в сфері послуг.

З 1987 р. в Україні почали розвиватися міжнародні спільні підприємства (МСП). Частка радянського партнера в них повинна була становити не менше 51 %. Генеральними директорами МСП могли бути тільки радянські громадяни (ці обмеження під тиском реального життя були зняті наприкінці 80-х pp.). Упродовж 1987-1990 pp. в республіці виникло 161 МСП. В їх створенні взяли участь партнери з 38 країн. В сукупному статутному фонді таких підприємств найбільшу питому вагу становили США (18,6 %), Італія (9,4), Кіпр (7,8), ФРН (6,8 %).

Почали розвиватися орендні відносини, коли об'єкти державної власності - машини і будови на певний час передавалися трудовим колективам, щоб останні могли їх використати з максимальною корисністю. У 1989 р. в Україні працювало на орендному підряді більше 270 промислових підприємств (231 тис. осіб), в будівництві - 27 трестів (73 тис. осіб), в сільському господарстві - 33,5 тис. самостійних виробничих підрозділів (743 тис. осіб).

У травні 1988 р. було прийнято закон "Про кооперацію". Він доповнював і розвивав норми закону "Про індивідуальну трудову діяльність". Адже кооперативи стали прикриттям приватника, якого ідеологія не дозволяла визнавати. Рамки легального приватного сектора, який сформувався під впливом двох цих законів, обмежувалися трьома десятками видів виробництва товарів і послуг. Доходи тих, хто бажав заснувати свій бізнес, обкладалися величезним податком (у 65 %). В українських кооперативах наприкінці 80-х pp. працювало вже до 700 тис. осіб, які виробляли товари або надавали послуги на суму до 5 млрд руб. щороку. При цьому третина кооперативного обороту обслуговувала потреби державних підприємств, а дві третини - населення. Для радянських громадян, які не знали раніше ринкових відносин, кооперативи стали школою підприємництва.

Нові умови господарювання дозволяли збільшувати заробітну плату і премії працівникам, якщо вони добивалися надпланового зростання виробництва. Але в гонитві за показниками реалізації продукції, від збільшення яких залежав обсяг заробітної плати і преміальний фонд, підприємства скористалися правом самостійно встановлювати номенклатуру продукції, що вироблялася, у власних інтересах, а не в інтересах споживачів. Підприємства ухилялися від виробництва дешевих товарів і зосереджувалися на випуску виробів, які могли прискорити виконання плану по реалізації, який вимірювався в рублях, а не в натуральних показниках. Темпи зростання заробітної плати істотно випередили темпи зростання продуктивності праці. Заробітки не знаходили відповідного товарного покриття. З весни 1988 р. уряд, не знаходячи у прибутковій частині бюджету коштів для фінансування нагальних потреб держави, включив на повну потужність друкарський верстат. У народне господарство пішли "порожні" гроші. За 1988-й рік громадяни України збільшили свої грошові доходи на 7 млрд руб., але 6,3 млрд руб. з цієї суми змушені були покласти на ощадні книжки: магазини світили порожніми полицями.

Отже, три горбачовські "с" в умовах командної економіки не принесли результату. Відірвана від ринку командна економіка не підлягала реформуванню. У травні 1990 р. віце-прем'єр-міністр Л.Абалкін опублікував програму поступового переходу до ринкових відносин під жорстким контролем держави. Однак ця програма не пройшла через Верховну Раду СРСР, яка побоювалася невіддільного від неї підвищення цін. Тоді голова уряду Рижков припинив реформаторські зусилля і почав звичними методами готувати п'ятирічний план на 1991-1995 pp.