Історія України - Пасічник М.С. - Українське меценатство в період Середньовіччя.

Загальна характеристика.

Історія нашого меценатства — то, мабуть, одна з найцікавіших сторінок українського минулого, бо вона майже не вивчена. Багато кому відомо, для прикладу, про славетні справи Ярослава Мудрого — великого будівничого держави й покровителя всіх муз у Київській Русі, але не знаємо, що майже всі князі нашої Русі були великими ктиторами, що за неписане правило кожному з них було будувати на рідній землі храми, вкладаючи в ту справу кошти не тільки державні, а й власні.

Історія українського меценатства приховує в собі чимало і загадкових, і драматичних людських доль. Хоча найбільш відомі імена чоловіків-меценатів, та приємно усвідомлювати, що й жінки були причетні до доброчинства. Так, княгиня Анастасія Юріївна Гольшанська (в заміжжі Заславська) дала великі кошти на переклад і друк знаменитого Пересопницького Євангелія; княгині Олена й Софія Чорторийські у 1597 р. заснували спеціальну фундацію при Пересопницькому монастирі, дали кошти на шпиталь для недужих убогих і заснували школу для селянських дітей. А Ганна Гойська подарувала Почаївській лаврі земельні посілості та образ Божої Матері, що його одержала від грецького митрополита Неофіта. Це ще не всі імена, що ми можемо назвати.

Часто можна почути, що меценатство — це подвиг усього людського життя. У часи нашої бездержавності українська культура й українське літературне слово вижили саме завдяки меценатам. Скажімо, Євген Чикаленко розробив цілу програму підтримки українських письменників. Звичайно, нинішні меценати заслуговують на неабияку повагу, і все ж їм не дорівнятися до величі тих, хто творив нашу українську історію.

Українське меценатство в період Середньовіччя.

Острозькі — одна з найвідоміших родин в українській історії XIV—XVI ст. Імена Костянтина Івановича Острозького й молодшого сина його Василя (Костянтина) Острозького назавжди залишилися на скрижалях людської пам'яті. Збереглося чимало високих оцінок особи князя Костянтина Острозького його сучасниками, починаючи від польського короля Стефанія Баторія й папського нунція Спа-ноччі.

Князь Костянтин Острозький був дивовижно багатою людиною. Можливо, найбагатшою у всій державі. Військовий перепис 1528 р. подає нам таку деталь: Острозький повинен дати військові 426 коней. У 1530-х рр. князь Костянтин обіймає високі посади: він староста Брацлавський та Вінницький, воєвода Торкський, і він же — найвищий гетьман Великого князівства Литовського. Усі ці високі посади, як стверджує Іван Огієнко, зробили князя Костянтина Івановича фактично керівником усієї Литви. Історики свідчать: Костянтин Острозький був видатним полководцем, із 63 проведених ним битв програно було лише дві.

Уславився князь і як захисник православної віри, яка в ті часи зазнавала великих утисків від шляхти. Давав Костянтин Острозький щедрі пожертви на храми, сцорудив дві церкви у Вільно, в Острозі заснував монастир Святої Трійці. Всі Острозькі постійно жертвували великі кошти на Києво-Печерський монастир. Не був винятком і Костянтин Іванович. 1516 р. він разом із дружиною Тетяною видав цьому монастиреві нову грамоту, в якій підтверджувалось: "Небожчиця матка і теща моя, княгиня Семеновая Юр'євича Настасья (Гольшанська), придала двор свой на Волиню Городок іс приселки". Постійно опікувався Острозький і Дер-манським монастирем (його дід був ктитором цього монастира). Збереглися документи, в яких зафіксовано чимало цінних княжих дарів монастиреві: коштовний посуд, облачення, хрест, рідкісні рукописи. "Пожертвам князя, малим і великим, не було кінця", — писав митрополит Іларіон. Поховано Костянтина Острозького в Києво-Печерській лаврі, у північно-західному куті Успенського собору. Там же, де за кілька років до смерті Костянтина Івановича знайшла свій останній притулок і його дружина. Православне духовенство високо цінувало своїх захисників і меценатів.

Молодший їхній син не був, як батько, талановитим полководцем; дехто з істориків узагалі іронічно висловлюється про те, як він виконував обов'язки київського воєводи. І все ж його ім'я не загубилося в пітьмі століть: син перебрав у батька і розвинув талант мецената. При народженні хлопця нарекли Василем, але його на честь батька і, як було тоді в традиціях, назвали й другим іменем — Костянтин. У спадок Костянтин Костянтинович дістав 25 міст, 10 містечок і 670 сіл. За його життя Острог став найвищим культурним осередком усієї вкраїнської землі. Князь Костянтин закладав школи по містах і містечках і заснував вищу школу (академію) в Острозі.

Школі в Острозі судилося відіграти особливу роль в історії нашої культури. Сучасники й дослідники по-різному називали цей заклад: "училище острозко и греко-славянское", "грецький колегіум", "греко-слов'янська школа", "тримовна гімназія", "тримовний ліцей", "академія". Тогочасний поет прославляв академію в поемі "Про Острозьку війну" й підкреслював, що щедрий меценат подарував їй багатющу бібліотеку. А відомий полеміст Захарія Копистенський у своєму панегірику називав мецената першим між усіма князями руської землі, "славою і світочем ясносвітло-го королівства Польського, благородним захисником православ'я, покровителем Києва і Лаври".

З усіх кінців України йшла сюди по науку здібна молодь. За 47 років існування академії з неї вийшло чимало освічених людей. Досить сказати, що тут навчався майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, Максим (у чернецтві Мелетій) Смотрицький, Йов Княгицький, ієромонах Киприян.

Разом з академією в Острозі було закладено друкарню. Тут уперше надруковано Біблію. Костянтин Острозький сам добирав тексти до перекладу, написав передмову до видання. Про цю подію (а Біблія з'явилася друком 1581 р.) митрополит Іларіон написав так: "Нову книжку з захопленням повітав увесь слов'янський світ, і вона швидко поширилась не тільки серед українського народу, але й далеко поза ним. На довгі часи, на 170 літ, Острозька Біблія на всім слов'янськім світі стала найбільше шанованою книгою, скрізь користувалася великою повагою і ніде не мала конкурента".

Відомо, що князь Острозький на друкарню відписав власні маєтки. Було це 1582 р. Тоді ж він збудував в Острозі монастир Святої Трійці, при якому були шпиталь і школа.

Острозька друкарня дала життя 25 книгам. Митрополит Іларіон зазначає: "Друкарня віл енська, особливо львівська, були підневільні, жили трохи мінливою ласкою королівських привілеїв... Великоможний магнат, один раз навіть перший кандидат на польський королівський престол, князь Острозький ніколи не брав королівського привілея на свою друкарню, друкував вільно, що хотів, і ніхто не посмів спинити його діяльності".

Цікаво характеризує особу князя М. Костомаров: "Хоч Острозький залишався у вірі своїх вітців, проте схилявся до єзуїтів, пустив їх у свої добра й особливо сприяв одному з них, що звався Мотовило...".

Це справді багато важило, що в обороні віри українського народу постала людина саме такого масштабу, як Василь (Костянтин) Острозький. Секретар варшавського нунція Енріко Спанноккіо наводить такі слова папського легата Пізо, написані до папи 1614 р.: "У себе вдома він благочестивіший за Нуму, а відвагою не поступиться Ромулу. Єдине, чого йому бракує до інших дарів духа і видатних чеснот, це те, що він схизматик, і якби йому вдалося до лона святої матері-церкви, то за ним потяглося б безконечне число люду, на стільки багато серед своїх важить його ім'я і авторитет".

Зусиллями князя-мецената Острог став не просто освітнім центром нашої землі. Він, без будь-якого перебільшення, перетворився на столицю нового православного державного об'єднання. Тут виразно відчувався потужний пульс духовного, культурного, освітнього і наукового життя. Меценат на свій кошт посилає в Європу найздібніших випускників академії. Збереглися документи про їхнє навчання у Падуї, Венеції, Варшаві, Кельні. Важливим було й те, що в академії навчалися не тільки грецькою і латиною, ай — і насамперед! — руською (давньоруською) мовою.

Феномен Острога передовсім зумовлений феноменом Острозького. "Увага, яку він приділяв розвитку культури, вміння використати політичну ситуацію належним чином, залучити до співпраці людей різних, часом протилежних поглядів — усе це спричинилося до того, що значення культурної діяльності Острозького гуртка виходило не тільки за місцеві, але й за національні межі, досягаючи європейського рівня", — пише Наталя Дульнева в дослідженні "Острог — осередок філософської мислі". Майже все з того кращого, що мав на той час наш народ, пов'язане саме з Острогом: найвідоміші сучасники мецената або жили й працювали в Острозі, або мали до нього найбезпосереднішу причетність.

Острозький — не просто щедрий меценат і великий патріот. Він саме та людина, яка впливала на свій час, інтелектуально динамізуючи його, перспективно спрямовуючи на майбутнє. Людина, яка наблизила нас до Європи.

Острозького не стало в лютому 1608 р. Після його смерті "українські Афіни" (так називали в той час Острог) ще якийсь час тримали свій рівень. Але в духовну атмосферу міста дедалі відчутніше проникав єзуїтський вплив. Єзуїти виховували нове покоління шляхти в дусі агресивної нетолеранції до інших конфесій.

У "Часослові" 1612 р. написано, що Костянтин Костянтинович Острозький був похований у фамільній могилі у Замковій церкві в Острозі. Але, за переказами, через певний час його онука Анна Алоїза Ходкевичева, перенесла останки князя до єзуїтського костелу. За свідченням дослідника історії на Волині єпископа Рклицького, князь був похований "під домовою церквою (в Острозі), але уніати вивезли його закордон".