Історія України - Юрій М.Ф. - 3. Лівобережжя у другій половині XVIII ст

На кінець століття на Лівобережжі проживало 2,3 млн. чол., на Слобожанщині - близько 1 млн чол. Щільність населення тут становила 25 чол. на кв.км. У1783 р. існувало 8271 населених пунктів, з них 48 міст і 89 містечок. У Києві було 35 тис. мешканців, у Ніжині та Харкові - по і 1 тисяч. Поряд з українцями (вони складали 90 % населення) у містах проживали росіяни, поляки, євреї, волохи, турки, греки, серби.

На міста розповсюджується постанова під назвою " Грамота на права и выгоды городам Российской империи", видана 21 квітня 1785 р. Для всіх міст вводився герб. Міській владі дозволялося будувати промислові підприємства, утримувати корчми, засновувати школи, встановлювати щотижневі торги та щорічні ярмарки. Діяли міські сходи, що обирали міських голів, бурмистрів, старост, суддів. Для ведення" міського господарства створювалися міські Думи.

1750 року в Глухові обрано гетьманом Кирила Розумовського. Він походив з козацької родини, а своєму обранню був зобов'язаний старшому брату, який був коханцем імператриці Єлизавети (Кирило Розумовський був ще фельдмаршалом та президентом Російської Академії Наук). Головним органом при гетьмані стала Рада старшини. У 1763 р. був виданий універсал гетьмана про введення станових суддів: земських, підкоморських і гродських. Побутові справи розглядали магістрати та сотенні правління.

У 1764 р. замість гетьманського управління були утворені Друга Малоросійська колегія, її очолив генерал Петро Рум'янцев.

За царським указом від 1781 р. на Лівобережжі утворено три намісництва: Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське. На чолі намісництва стояв намісник або генерал-губернатор. У губернських містах створювались правління, магістрати, судові палати, що займалися цивільними та кримінальними справами. В 1796 р. було створено Малоросійську губернію (з територій Чернігівського, Новгород-Сіверського, частини Київського та Катеринославського намісництва).

Господарство.

У другій половині XVIII ст. збільшилися посіви пшениці, яка в кінці століття через чорноморські порти стала надходити на зовнішній ринок. Починається вирощування кукурудзи та картоплі. Розвивається тваринництво. Крім місцевої українсько-черкаської породи, на кінних заводах розводились коні англійської, німецької, датської, арабської порід. Наприкінці століття на Лівобережжі існувало близько 200 кінних заводів.

Найбільшими ремісничими центрами були Ніжин, Стародуб, Полтава. Налічувалось 6700 ремісничих господарств. У Прилуках існували швацький, ткацький, ковальський, різницький, винокурний цехи; в Києві - гончарський, малярний, ткацький, ковальський, рибальський, цирюльний. Новгород-Сіверські винокурні давали понад 1 млн відер горілки. Окрім горілки виготовляли мед і пиво.

На Лівобережжі та Слобожанщині проходило понад 500 ярмарок. Так, на 3-х ніжинських ярмарках продавали сибірські хутра, калмицькі тулупи, московські текстильні вироби, астраханську рибу, турецький тютюн. Місцеві торговці пропонували хліб, олію, горілку, шкіру, мед, віск, велику рогату худобу.

4. Російсько-турецькі війни 1768-1791 рр.

Приводом для розв'язання війни стали події у місті Бал та, коли гайдамаки, переслідуючи загін польських конфедератів, перейшли на турецьку територію. Туреччина заявила, що це були запорожці - піддані Росії. Султан планував силами 400-тисячної армії рушити на Правобережжя, маючи за кінцеву мету Москву.

У1769 р. 1 -й російській армії було поставлено завдання оволодіти Хотином. 9 вересня турецький гарнізон Хотина залишив фортецю.

У1770 р. бойові дії велися силами 2-ї армії Румянцева. У червні в урочищі Ряба Могила російська армія атакувала 72-тисячну турецько-татарську армію, яка безладно відступила. 7 липня біля річки Ларга Румянцев розбив 80-тисячне вороже військо. Біля озера Кагул 21 липня було розгромлено 150-тисячну армію на чолі з візиром. 16 вересня капітулювала фортеця Бендери. У кампанії 1771 р. війська генерала Долгорукого окупували Крим. Перемоги Росії на морі (біля Суджу к-Кале) і на суші (під Козлуджою) змусили Порту укласти мир з Росією (липень 1774 р. у Кучук-Кайнарджі): до Росії відходили території між Дніпром і Південним Бугом в їх нижній течії до побережжя Чорного моря, Керч та Азов. Росія отримувала право вільного мореплавства.

4 вересня 1775 р. війська під командуванням генерала Текелі оточили Січ, козаки спочатку спробували дати їм відсіч, але старшині вдалося відмовити їх від битви. Вся артилерія, військові клейноди й січовий архів були вивезені.

Російський уряд посадив на кримський престол свого васала Шагін-Прея. В квітні 1783 р. Катерина II підписала рескрипт про приєднання Криму до Росії.

У середині 1787 р. Туреччина висунула до Росії низку вимог: повернення Криму, передача соляних озер біля Кінбурну, відмова від протекторату над Грузією. У серпні, не дочекавшись відповіді, султан оголосив Росії війну. Планувалося висадити десант у Криму, після цього наступати вглиб території України.

Туркам протистояли дві армії: Катеринославська (82 тис.) під командуванням Григорія Потьомкіна й Українська (30 тис.) на чолі з Петром Румянцевим. Бойові дії розпочалися з висадки турецького десанту на Юнбурнській косі, де російські війська на чолі з Олександром Суворовим розгромили ворожий десант. 6 грудня 1788 р., після багатомісячної облоги, було взято фортецю Очаків. У липні 1789 р. у битві під Фокшанами об'єднані російсько-австрійські війська під керівництвом Суворова розгромили турецьку армію. 11 вересня Суворов розбив 100-тисячну армію біля річки Римнік. Після цієї визначної перемоги росіян Туреччина залишилась майже без війська.

У грудні 1790 р. упала турецька фортеця Ізмаїл. У штурмі фортеці брали участь сформовані в Україні Катеринославський єгерський, Стародубський, Павлоградський карабінерні полки, всього близько 6,3 тис. козаків. Заключним акордом війни стала перемога Чорноморської ескадри під командуванням Федора Ушакова біля мису Каліаркія. 29 грудня 1791 р. в Яссах було укладено мир. До Росії відійшли межиріччя Південного Бугу - Дністра, фортеця Очаків, Туреччина підтвердила приєднання Криму до Росії.

5. Поділ Польщі

На Правобережжі загострились соціальні та національно-релігійні протиріччя. Особливого розмаху гайдамацький рух набув у 30-х роках. Велике повстання спалахнуло в 1734 р., коли на Правобережжі з'явились російські війська, щоб посадити на польський трон Августа III. Але в народі поширювались чутки, що вони прийшли визволяти його від шляхетського панування. Гайдамацький полковник Верлан захопив ряд міст на Поділлі. Також діяли загони Мед вед я, Гриви, Перехреста, Моторного, Гната Голого та Сави Чалого. Нова хвиля гайдамацького руху прокочується наприкінці 1740-х років.

Коліївщина. Особливо великий виступ гайдамаків стався у 1768 році. Він дістав назву Коліївщини. Повстання вибухнуло як реакція на Барську конфедерацію, створену польськими магнатами на знак протесу проти прийняття сеймом закону про зрівняння в правах католиків і представників інших віросповідань.

Повстання очолив запорізький козак Максим Залізняк, який, зібравши кількатисячне військо в урочищі Холодний Яр, у травні розпочав боротьбу. Всього на території Київщини, Брацлавщини, частини Поділля і Волині діяло близько 30 загонів. Повстанцями було здобуто ряд міст: Сміла, Корсунь, Канів, Богуслав. Головний удар вони спрямували на Умань, яка належала Потоцьким. У червні місто було взято в облогу. На бік повстанців перейшов Іван Гонта, що раніше служив сотником у магнатів Потоцьких. Місто захопили гайдамаки.

Контрольована повстанцями територія була розподілена на полки і сотні. М.Залізняка проголосили гетьманом. Наляканий цими подіями царський уряд наказав генералу Кречетникову розправитися з повстанцями. Залізняка й Ґонту схопили під час зустрічі з Кречетниковим. Залізняка, як російського підданого, було покарано батогами й заслано до Сибіру. Ґонту після жорстоких катувань було страчено в селі Серби (під Могилів-Подільським).

1772 року відбувся перший поділ Польщі, внаслідок якого Австрія приєднала до себе Галичину. В 1775 р. Австрія відібрала у Молдавії Буковину.

У кінці 80-х - на початку 90-х років у Польщі було проведено низку реформ, прийнята Конституція, затверджено "Закон про вільні королівські міста". Катерина II не раз проголошувала, що вона ворог перетворень у Польщі. 8 травня 1792 р. 64-тисячна російська армія вступила на територію Речі Посполитої. До кінця січня 1793 року російські війська окупували Поділля і частину Волині. Росія і Прусія підписали конвенцію про розподіл Польщі. 27 березня проголошено маніфест про приєднання Правобережжя до Російської імперії. Населення новоприєднаних земель (з частиною Білорусії) складало 3 мли чоловік.

23 грудня 1794 р. було укладено нову угоду про розподіл Польщі. В жовтні 1795 р. Австрія захопила Малу Польщу, Прусія - Велику Польщу, Росія - Західну Волинь, Західну Білорусію, Литву та Курляндію.

У результаті трьох поділю Речі Посполитої українські етнічні землі опинились роздертими між двома імперіями: Російською та Австрійською.