Історія України - Юрій М.Ф. - 1. Умови розвитку України в першій половині XІX ст.

1. Умови розвитку України в першій половині XІX ст.

Адміністративний поділ України було уніфіковано: вся територія поділена на 9 губерній. На Правобережжі утворено 3 губернії: Київська, Подільська, Волинська. На Лівобережжі в 1796 р. було утворено Малоросійську та Слобідську губернії (1835 року перейменована на Харківську). На початку XIX століття Малоросійська губернія була поділена на Чернігівську та Полтавську. Новоросійська губернія на початку століття розділена на Катеринославську та Миколаївську (з 1803 р. - Херсонська).

На чолі губернії стояв губернатор. Його повноваження поширювались на місцеве управління та судочинство. Вищою установою на території окремо взятої губернії були губернське правління - з адміністративних справ, та казенна палата - з фінансових. До цих двох установ чиновники призначалися урядом, усі інші посади були виборними. Обиралися і судові органи.

З другої чверті XIX століття зменшується значення міського самоврядування. Вибори посадових осіб відбуваються під тиском губернаторш, що зводили їх до простого призначення. В 1837 р. повіти були розділені на стани, на чолі яких стояли поліцейські пристави. На селі влада належала сотським, десяцьким, яких вибирали тільки удільні та державні селяни.

Дворянство мало свої губернські та повітові установи. Існували посади губернських та повітових предводителів дворянства. На ці посади обирались найзаможніші та найшановніші дворяни краю.

Розвиток промисловості розпочався з 30-х років XIX століття. Тоді існували дрібні підприємства, в основному залізоробні (потужністю 50-300 пудів на рік). Найбільшим серед них був Луганський завод. У Південно-Західних губерніях розвивалося виробництво скла: посуду різних форм та гатунку. На мануфактурах Катеринослава, Путивля вироблялося сукно з місцевої сировини. На Полтавщині значного розвитку досягла борошномельна галузь. У 1802-1803 рр. млинів та крупорушок на Полтавщині було 8 тисяч.

Кількість підприємств в Україні за другу чверть XIX сторіччя збільшилась з 649 до 2473. Особливо швидкими темпами розвивався Південний регіон. Значні природні ресурси, шляхи сполучення, вихід до моря, наявність портів з розвинутою інфраструктурою перевезення вантажів і суднобудування, а також слабке засилля кріпацтва (багато селян з інших регіонів України йшло на сезонні роботи на Південь, взимку - це робота на підприємствах, влітку - сільськогосподарські роботи), значні поселення колоністів спричинили лідерство цього регіону серед інших в економічному розвитку. За цей період кількість підприємств тут виросла в 6,02 раза (з 125 до 753), у той час як по всій Україні лише в 3,81 раза, а на Правобережжі - тільки в 2,3 раза.

На новостворюваних підприємствах запроваджувалось нове обладнання, нові методи виробництва, взаємовідносини з робітниками. Важливою галуззю була цукрова. Проходить модернізація вже існуючих і будівництво нових підприємств. На них було застосовано новий спосіб виробництва цукру - паровий. За 1842-1847 рр. кількість цукроварень збільшилась вдвічі. Підприємці активно вкладали гроші в цукрову промисловість, вбачаючи в ній перспективи зростання власного капіталу. По кілька великих заводів у своєму володінні мали Терещенко, Яхненко, Харитоненко, Барський, Кобець.

Протягом 40-50-х рр. у Києві, Катеринославі, Ромнах, Луганську виникли підприємства з виробництва промислових машин. Постійно зростав імпорт промислового обладнання, ввезення якого через Одесу за 1850-1860 рр. зросло втричі. В 50-х роках в Україні діяли 11 чавуноливарних заводів.

Наприкінці 50-х років в Україні налічувалось декілька десятків тисяч млинів, серед них були і парові, що виробляли сотні тисяч пудів борошна; 145 суконних фабрик, 69 пивоварень, 117 тютюнових фабрик. Кількість фабрично-заводських підприємств складала 14,5 % від усіх видів підприємств. Швидкі темп и розвитку деяких галузей призведи до того, що якщо колись 75% усіх промислових підприємств було сконцентровано в невеликих містечках і селах" то на середину XIX ст. все докорінно змінюється: містечка виростають у міста, підприємства перемішуються з сел, де вони значною мірою носили характер мануфактурного виробництва. Протягом 1811-1858 рр. кількість міського населення України зросла з 519,9 тис. до 1456,8 тис. чоловік" тобто більше ніж у 2,8 рази. Лідером був Південь, де міське населення зросло в 4,5 рази.

Сільське господарство в першій половині XIX ст. зазнало ряд докорінних змін. Збільшувалися посівні площі найважливіших культур, виробництво яких було зумовлено зростаючим попитом ринку - зернових та технічних. Збільшувалась частка нових машин, перехід до багатопільної системи в найбільш передових господарствах.

Швидке заселення півдня України призвело до введення в сільськогосподарський обіг величезної кількості родючих земель (майже в 2,5 рази). Цьому сприяло також і те, що серед сільського населення Півдня більшість складали військові поселенці та державні селяни.

Збільшувалися площі під озиму та ярову пшеницю, що стала основною товарною культурою. Серед технічних культур головне місце належало цукровому буряку - на кінець 50-х років 3/4 площ під цукровим буряком в Росії знаходились в Україні.

На Півдні широкого розвитку набуло тваринництво, де для цього були відповідні умови: величезні пасовиська, помірний клімат. Великий попит на вовну зумовив розвиток вівчарства. В 50-ті роки в Україні налічувалось понад 12 млн голів овець. Багато виробників розводили велику рогату худобу на експорт, що на той час було доволі прибутковою справою.

Реалізація виробленої продукції відбувалась на численних ярмарках, базарах, торгах, яких на середину століття налічувалось майже 12 тисяч. Найвідомішими серед них були Сорочинська, Контрактова та інші ярмарки.

З місцевих товарів найбільш ходовими були пшениця, жито, ячмінь, овес, вовна, коні, велика рогата худоба. 81% експортованої продукції складала пшениця.