Історія України - Юрій М.Ф. - 4. Революція 1905-1907рр.

9 (22) січня 1905 р. розстрілом робітничої демонстрації в Петербурзі, яка йшла з проханням до царя, почалася перша російська демократична революція, у вир якої були втягнуті й українські землі. o

У червні 1905 р. вибухнуло повстання на броненосці" Потьомкін " поблизу острова Тендра. Почавшись як стихійний бунт матросів через неякісне харчування, повстання поступово набувало політичного забарвлення. Повстала команда, до якої приєдналися навіть деякі офіцери (серед них був провідний діяч РУП Коваленко), вирішила прибути до Одеси, де нещодавно відбувся виступ робітників на Пересипі. В одеському порту повсталих матросів радо вітали робітники, вантажники швидко заповнили трюми броненосця вугіллям. Проте матроси не зробили якихось рішучих кроків, спрямованих на взяття міста/Реакційні сили під час перебування "Потьомкіна" в Одесі спровокували підпал порту та розстріл мирних людей, що там знаходилися. На придушення повстання було кинуто весь Чорноморський флот. Проте "Потьомкін" без пострілів пройшов через стрій ескадри й здійснив плавання до берегів Криму. Коли паливо й продукти закінчувались, повстанці прибули до румунського порту Констанца та здали корабель румунським властям.

Протягом першої половини 1905 р. наростала хвиля народного невдоволення, зростала політична активність народу, що вилилось у жовтні в загальноросійський політичний страйк. В Україні в цьому страйку взяло участь близько 120 тис. чоловік. Щоб збити хвилю революційного піднесення, цар видав 17 жовтня 1905 р. Маніфест, яким дарувались підданим громадянські права та було обіцяно скликати представницький орган - Думу.

Під час революції пожвавився український рух, з'являлися українські видавництва, газети, культурно-освітні заклади ("Просвіта"), кооперативи, якими керували українські діячі. Українські партії активізували діяльність, особливо "Спілка", яка інтенсивно поповнювалась. На виборах весною 1906 р. українські діячі досягли значних успіхів. Український клуб у Думі налічував понад 40 депутатів (з 497 з усієї Роси). Через 72 дні після її скликання цар розпустив Думу. Були прийняті обмеження, які мали гарантувати в новій Думі представництво найзаможніших та консервативних верств населення.

З розгромом революції занепав і національний рух. Політичні партії пішли в підпілля, а багато їх діячів виїхало за кордон. Українські газети практично всі закрились.

5. Україна в 1907-1914pp. Аграрна реформа

Ще 9 листопада 1906 р. вийшов Указ " Про доповнення деяких постанов діючого закону, що стосується селянського землеволодіння та землекористування;

Пізніше він був доповнений та перероблений III Думою і став діяти як закон з липня 1910 р. У1911 р. прийнято Закон "Про землеустрій". Ці три закони склали основу т.з. столипінської аграрної реформи.

У XX століття Росія входила великою аграрною державою. Столипін вважав, що зміни, яких потребувала Росія, могли відбутись при ліквідації сільської общини, за наявності міцного власника, якого не цікавили б революційні ідеї, який би став опорою самодержавства. Ходом реформи передбачалось роздроблення селянських общинних наділів на відруби та хутора.

Уряд уповноважив Селянський банк видавати позички для придбання земель (позички видавались під 4,5 % в обсязі 500 крб. окремому покупцю, а общинам та колективам - не більше 150 тис. крб.). Банк також був уповноважений скупати поміщицькі землі і перепродувати їх селянам на пільгових умовах. В українських губерніях у 1906-1910 pp. через Селянський банк було продано 480 тис. десятин землі. Але виявилось, що землі всім не вистачить. Селянський банк не мав достатніх коштів для проведення доручених йому операцій.

Хутори та відруби розглядались як універсальний засіб, спроможний підняти культуру ведення селянського господарства. В Україні за 1907-1910 pp. вийшло на хутори та відруби 226 тис. господарств. Хутірське господарство на Катеринославщині складало 25 % від усіх господарств, у Херсонській та Харківській губерніях - близько 20 %, в Полтавській та Волинській - понад 11 %, на Київщині - 10 %.

Загальний відсоток хуторян був в Україні вищий, ніж в імперії. Це було пов'язане з тим, що общинне господарство не отримало тут такого поширення, як в Росії. Наприклад, до проведення реформи в Полтавській губернії 82 % господарств складали подвірники.

Реформа управління Південно-Західного краю.

Столипін був ініціатором введення земського управління в західних губерніях (зокрема у Волинській, Київській і Подільській). Селянство тут переважно було українським, а поміщики - поляками. Столипін заявляв, що нові земства повинні бути "национально русскими" (українців відносили до росіян), тому виборчі з'їзди та збори поділялись на національні курії, де полякам відводилась менша кількість голосів, ніж для всіх неполяків. Даний проект урізав права поміщицької верстви. Введення в дію цього законопроекту зустріло сильний опір серед найвищих сановників імперії. Столипін все ж спромігся весною 1911 р. провести цей проект поза Думою в Державну Раду.

1 вересня 1911 р. в Київській опері Столипіна смертельно поранив есер Дмитро Багров, який був одночасно агентом київської охранки. 4 вересня Столипін помер, похований він на території Києво-Печерської Лаври.