Історія України - Юрій М.Ф. - 2. Боротьба за владу влітку-восени 1917р.

1. Утворення і перші кроки Центральної Ради

Після зречення Миколи II представники конституційно-демократичної, соціал-демократичної (меншовики) та есерівської партій 2(15) березня утворили Тимчасовий Уряд.

На початку березня в Києві зібрались представники різних партій (УСДРП і ТУП), громадських організацій, профспілок, які вирішили утворити всеукраїнську загальногромадську організацію та координаційний центр, що дістав назву Центральна Рада. Днем створення Центральної Ради вважають 4(17) березня. Центральна Рада обрала заочно головою Михайла Сергійовича Грушевського, який лише 12 (25) березня повернувся до Києва.

Вже 9 (22) березня Центральна Рада видала відозву "До українського народу", в якій закликала зберігати спокій, долати анархію і об'єднуватися в політичні, культурні та господарські товариства та спілки. 19 березня (1 квітня) в Києві було організовано велику маніфестацію за участю близько 100 тис. чоловік, під час якої М. Грушевський висунув гасло автономії України.

Важливою подією стало скликання Всеукраїнського Національного Конгресу (відкрився 6 (19) квітня), на якому 900 делегатів від політичних організацій, культурних і професійних спілок визнали Центральну Раду як революційний парламент. В її складі було 150 членів: представників губерній, міст, політичних та громадських організацій. Центральна Рада обрала виконавчий орган - Комітет (згодом його назвали Малою Радою). Керівництво Центральної Ради було обрано у такому складі: М. Грушевський - голова, Володимир Винниченко та Сергій Єфремов - заступники.

Тимчасовий Уряд призначив для України замість губернаторів комісарів, обраних місцевими земськими зборами й революційними комітетами, здебільшого з числа росіян. Таким чином, в Україні встановлюється двовладдя - Української Центральної Ради й Тимчасового Уряду.

Наприкінці травня 1917 р. Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з Володимиром Винниченком, Миколою Ковалевським, Сергієм Єфремовим - лідерами найвпливовіших українських партій. Крім українізації війська, адміністрації, спільництва делегація домагалася, щоб Тимчасовий Уряд вислови в своє ставлення до можливості надання автономії Україні, а також щоб представники українського народу були допущені на майбутні міжнародні конференції щодо післявоєнного устрою світу, вимагала взаємного представництва: спеціальний комісар у справах України мав бути при Тимчасовому Уряді та особливий крайовий комісар - в Україні.

У відповідь на відмову Тимчасового Уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 (23) червня та проголошений на Другому Військовому з'їзді. Проголошувалося, що тільки Українські Установчі Збори (сейм) мають право схвалювати закони в Україні. 15 (28) червня створено Генеральний Секретаріат - уряд у складі голови (Володимир Винниченко), семи генеральних секретарів і генерального писаря.

2. Боротьба за владу влітку-восени 1917р.

Прийняття 1-го Універсалу змусило Тимчасовий уряд вислати до Києва свою делегацію в складі міністрів Терещенко та Церетелі. Пізніше до них приєднався міністр юстиції Керенський. З українського боку участь у переговорах брали М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра. Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління в Україні.

Це положення було закріплене Другим Універсалом 3 (16) липня 1917 р. Нову базу порозуміння Центральної Ради з Тимчасовим урядом оформлено в Статуті Вищого Управління України, ухваленого Малою Радою 29 липня.

Тимчасовий уряд Росії, який тепер очолював Олександр Керенський, не затвердив Статут Вищого Управління України й самостійно видав на початку серпня 1917 р. "Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату ", яка значно обмежувала права українських владних структур. Генеральний Секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду. Центральну Раду позбавлено законодавчих прав, контрольована українським урядом територія обмежувалась 5 губерніями: Київською, Волинською, Полтавською, Подільською і Чернігівською.

Центральна Рада, зважаючи на обставини часу, прийняла "Інструкцію" до відома, вважаючи, що вона може послужити основою для боротьби за подальші права. Після її прийняття Генеральний Секретаріат склав повноваження, а В.Винниченкові було доручено створення нового уряду. Проте лише на початку вересня в Петербурзі затвердили запропонований Винниченком перелік українських міністрів.

8-15 (21 -28) вересня 1917 р. у Києві з ініціативи Центральної Ради було проведено З'їзд Народів Росії. Тут було обрано Раду Народів з місцем перебування у Києві. Головою Ради, яка повинна була теоретично обгрунтувати роботу щодо створення Російської федерації, обрано М.С.Грушевського.

Восени 1917р. відносини між Києвом і Петроградом знову загострились. Тимчасовий уряд перешкоджав Генеральному Секретаріатові організувати свої владні структури й заборонив скликати Українські Установчі Збори.

25 (7 листопада) 1917 р. більшовики силами Червоної гвардії, солдатів резервних частин, що розташовувались у Петрограді, та матросів Балтійського флоту повалили Тимчасовий уряд і захопили владу. Прийшовши до влади, більшовики заявили, що визнають рішення майбутніх Установчих зборів щодо влади та державного устрою Росії.

Українська Центральна Рада не визнала більшовицького перевороту й засудила його. У Києві 29-31 жовтня (11-13 листопада) дійшло до зіткнення військ штабу Київського Військового Округу, що далі підтримував Тимчасовий уряд, та більшовицьких військових частин і червоногвардійців, а також українського полку, сформованого з делегатів Третього Всеукраїнського Військового з'їзду, що підтримував Центральну Раду.