Банківський нагляд - Васюренко O.B. - 3.3. Встановлення вимог щодо регулятивного капіталу та економічних нормативів регулювання діяльності банків

З метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності, органи нагляду встановлюють вимоги щодо регулятивного капіталу та економічних нормативів регулювання діяльності банків.

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Ризики в банківській діяльності випливають зі специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових втрат і, як наслідок, до банкрутства банків.

Як зазначалося у першому розділі, особливе значення у створенні сприятливих умов для підтримки стійкості банківських систем і попередження фінансових криз мають Базельські угоди про капітал, у яких визначено складові регулятивного капіталу (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Стандарти достатності капіталу згідно з Базельськими угодами про капітал

Згідно з Базельською угодою І капітал банку складається з основного (капіталу першого рівня) та додаткового капіталу (другого рівня). До основного капіталу належать фактично сплачений статутний капітал та розкриті резерви. Відверненням з основного капіталу є Гудвіл. Додатковий капітал включає довгостроковий субординований борг (не більше 50 % основного капіталу), результат переоцінки основних засобів, загальні резерви на покриття кредитного ризику (не більше 1,25 % зважених за ризиком ативів), нерозкриті резерви, нереалізований результат від переоцінки пайових цінних паперів (із понижувальним коефіцієнтом 0,45), гібридні капітальні інструменти. Окремих відвернень із додаткового капіталу не передбачено, однак для подальших розрахунків додатковий капітал слід брати у сумі, що не перевищує 100 % основного капіталу — "дозволений додатковий капітал". До відвернень із суми основного та додаткового капіталів належать вкладення в неконсолідовані банківські та фінансові дочірні установи, а також будь-які вкладення в статутні фонди інших банків і фінансових установ.

Поправкою до Угоди про капітал 1996 р. окремою складовою виділено капітал третього рівня, до якого було віднесено короткостроковий субординований борг. Цією поправкою передбачається, що капітал третього рівня може братися до розрахунку сумарного регулятивного капіталу виключно для покриття ринкових ризиків і в жодному разі не може бути компенсатором інших видів ризиків — кредитного та операційного. Водночас, у разі відсутності або нестачі капіталу третього рівня ринкові ризики можуть покриватися основним або додатковим капіталом, однак лише тими частинами, які не беруть участі в покритті кредитного ризику.

Базельська угода про капітал II фактично не змінила складових капіталу банку. Згідно з Базельською угодою II капітал банку складається з основного (капіталу першого рівня), додаткового (капіталу другого рівня) та капіталу третього рівня (рис. 3.4).

Водночас, у Базельській угоді II внесено два уточнення щодо порядку розрахунку регулятивного капіталу:

— перше полягає у зміні порядку врахування відвернень із суми основного та додаткового капіталів. Згідно з оригінальною версією Базельської угоди сума відвернень віднімалась від суми основного капіталу та дозволеної частини додаткового капіталу. Згідно з "Базелем II" відвернення потрібно віднімати окремо від основного та від дозволеного додаткового капіталів пропорційно (у пропорції 50 % х 50 %). Таким чином, оскільки додатковий капітал може включатися до регулятивного в сумі, що не перевищує основний капітал, Базельський комітет створив додатковий стимул для банків з метою акцентування роботи на основному капіталі як на найстабільнішому джерелі коштів;

— друге уточнення стосується виключення резервів під стандартну заборгованість, створених за рахунок прибутку, із додаткового капіталу. Однак це уточнення набуває чинності лише в тому разі, якщо для розрахунку кредитного ризику використовуватиметься підхід внутрішніх рейтингів. У разі застосування стандартизованого підходу алгоритм розрахунку регулятивного капіталу залишається незмінним.

Запропонований Базельським комітетом алгоритм розрахунку регулятивного капіталу є рекомендаційним. Кожна країна має право вносити в загальну схему певні корективи, які якнайбільше відповідають практиці банківського нагляду та особливостям банківської системи.

На відміну від порядку розрахунку регулятивного капіталу, який залишився практично незмінним, алгоритм визначення зважених за ризиком активів у Базельській угоді П зазнав докорінних змін порівняно з першим варіантом угоди. Алгоритм, запропонований у 1988 р. та запроваджений в Україні, передбачає окрему оцінку кредитного ризику (через систему вагових коефіцієнтів), регулятивного капіталу, і, як результат, — оцінку адекватності капіталу за формулою (3.1)

Рис. 3.4. Складові регулятивного капіталу банку згідно з Базельською угодою про капітал II

Таким чином, у сучасній практиці оцінка адекватності капіталу здійснюється де-факто і починається з визначення величини зважених за ризиком активів.

Натомість у Базельській угоді II через необхідність врахування крім кредитного ще й інших ризиків — ринкового та операційного,

— запропоновано зворотний алгоритм оцінки адекватності капіталу. Спочатку визначають величину "вимоги до капіталу", яку перемножують на 12,5, щоб отримати "еквівалент зважених за ризиком активів". Постійний множник 12,5 — це зворотне значення від 8 %, тобто 100%:8% =12,5. Потім визначають значення регулятивного капіталу і значення адекватності капіталу за формулою (3.2)

Таким чином, оцінка адекватності капіталу згідно з Базельською угодою II починається не з визначення зважених за ризиком активів, а з визначення необхідної величини капіталу для покриття відповідного ризику.

Нормативною базою щодо регулятивного капіталу та економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні є "Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні". Згідно з цією інструкцією регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Складові регулятивного капіталу банку згідно з "Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні" представлені на рис. 3.5.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

— фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

— розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності): дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу; емісійні різниці; резервні фонди, що створюються згідно із законами України; загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Ці складові включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

— відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

— призначення резервів та фондів і рух коштів за цими резервами і фондами окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

— фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

— будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

Рис. 3.5. Складові регулятивного капіталу банку згідно з "Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні"

Загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

— недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад ЗО днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

— нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

— капітальних вкладень у нематеріальні активи;

— збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

— збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

— резерви під стандартну заборгованість інших банків;

— резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

— підтверджена аудитором (аудиторською фірмою) за результатами звітного фінансового року сума збільшення (за результатами переоцінки) вартості основних засобів, які є власністю банку і належать до нерухомого майна (нежитлові будівлі, приміщення), що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

— результат поточного року (прибуток), що зменшений на суму доходів, неотриманих понад 30 днів з дати їх нарахування (крім доходів за державними цінними паперами та цінними паперами, емітованими Національним банком);

— субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал);

— нерозподілений прибуток минулих років;

— прибуток звітного року, що очікує затвердження. Субординований капітал складається з коштів, залучених від юридичних та фізичних осіб на умовах субординованого боргу за угодою на строк не менше 5 років. Довготривалість запозичення субординованого капіталу гарантує можливість використання банком цих коштів як власних.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою їх врахування до капіталу банку у вигляді кредитів, депозитів може здійснюватися як шляхом укладення прямих договорів між банком-боржником та інвестором (про що укладається договір про залучення коштів на умовах субординованого боргу), так і шляхом випуску банком-боржником облігацій (про що укладається договір про залучення коштів шляхом випуску облігацій). В договорі про залучення коштів на умовах субординованого боргу або шляхом випуску облігацій має бути передбачено, що в разі ліквідації (банкрутства) банку-боржника задоволення вимог інвестора здійснюватиметься після задоволення вимог усіх інших кредиторів.

Якщо на умовах субординованого боргу кошти залучені на п'ять років, то сума субординованого боргу враховується до капіталу банку зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20 % на кінець кожного року. Якщо на умовах субординованого боргу кошти залучені на строк понад п'ять років, то банк може здійснювати часткове погашення субординованого боргу, але не раніше ніж через п'ять років віддати його залучення (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Порядок врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується:

— на балансову вартість акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку та у портфелі банку на продаж;

— балансову вартість інвестицій в асоційовані та дочірні компанії, а також балансову вартість вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу;

— балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);

— суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

— суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного інсайдера, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

— суму операцій, що здійснені з інсайдерами (пов'язаними особами) на сприятливіших за звичайні умовах;

— суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу;

— балансову вартість позалістингових цінних паперів у торговому портфелі банку (крім цінних паперів, емітованих центральними органами виконавчої влади, Національним банком та Державною іпотечною установою);

— балансову вартість цінних паперів, що не перебувають в обігу на фондових біржах, у торговому портфелі банку;

— балансову вартість цінних паперів недиверсифікованих інвестиційних фондів.

Банк не включає до балансової вартості цінних паперів, на яку додатково зменшується загальний розмір регулятивного капіталу банку 1-го і 2-го рівнів, суму доходів, неотриманих понад 30 днів з дати їх нарахування.

При цьому на капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

— при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 % основного капіталу;

— розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу.

Економічні нормативи — розрахункові величини, згідно з якими здійснюється управління грошовим обігом і банківською діяльністю. "Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні" визначено економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками України (рис. 3.6).

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н3, Н7, Н8, НІ 1, Н12 є регулятивний капітал банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку.