Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. - 81. Рух Опору проти нацистської окупації в Україні

"Новий порядок", запроваджений нацистами в Україні, викликав опір місцевого населення, хоча спочатку частина українців, передусім західних, налякана комуністичними репресіями 1939—1941 рр., зустрічала німецьке військо як визволителів. Багатьом Німеччина видавалася єдиною зовнішньою силою, яка могла допомогти як у відновленні української державності, так і в боротьбі проти більшовизму.

Найбільшу державотворчу активність виявили діячі обох течій ОУН. Ще до приходу німців у багатьох містах націоналісти створили українські органи державної влади і правопорядку. Подекуди такі органи виникали безпосередньо і після прибуття німецької армії. У результаті співпраці між німцями та ОУН ще перед радянсько-німецькою війною було створено дві військові частини під кодовими назвами "Нахтігаль" і "Ролакд", у яких нараховувалося бл. 600 солдатів-українців. Німці збиралися використати їх для встановлення безпеки пересування своїх частин Україною, а ОУН сподівалася, що вони стануть зародком майбутнього українського війська.

30 червня 1941 р. у Львові ОУН-б організувала Українські національні збори, які без погодження з німцями проголосили Акт відновлення Української держави та сформували уряд — Українське державне правління (УДП) на чолі з Я. Стецьком. У всьому краї відбувалися збори, маніфестації українців на підтримку відновлення української державності. Проте реакція німців на таке "самоуправство" була негативною. Вже на початку липня 1941 р. вони заборонили діяльність УДП, заарештували його голову Я. Отецька, а також С. Бандеру та інших українських діячів. Від них вимагали відкликати Акт 30 червня 1941 р. Однак ніхто не виявив слабкодухості. У відповідь нацисти кинули С. Бандеру, Я. Стецька та деяких інших провідних членів націоналістичного руху до концентраційного табору Заксенгаузен, де вони перебували майже до кінця війни. Вся мережа бандерівських організацій змушена була перейти в підпілля.

Восени 1941 р. нацисти знову завдали репресивного удару по ОУН. Зокрема, у вересні було заарештовано бл. 2 тис. та розстріляно кілька сотень членів бандерівських "похідних груп". їх завданням було, рухаючись услід за фронтовими німецькими частинами, пропагувати по містах і селах ідею самостійності України, організовувати цивільну адміністрацію, розгортати мережі оунівського підпілля. Десь через два місяці гестапо накинулося вже на ОУН-м, розстрілявши понад 40 провідних членів цієї організації, серед них відому поетесу О. Телігу.

В умовах жорстокого окупаційного режиму ОУН кинула клич до самооборонної боротьби. її осередками спершу стали Волинь і Полісся, де від початку війни діяли партизанські відділи "Поліської Січі" під проводом Т. Бульби-Боровця. Там само були сформовані партизанські частини обох ОУН. У результаті об'єднання всіх цих розрізнених військових формувань була створена Українська повстанська армія (УПА), днем заснування якої вважають 14 жовтня 1942 р. — свято Покрови Пресвятої Богородиці.

Уже невдовзі У ПА стала грізною військовою силою, яка повела боротьбу як проти німецьких загарбників, так і проти радянських партизанських формувань, оскільки вони представляли комуністичний режим на окупованих територіях і своїми діями спричинювали нацистські репресії проти мирного населення. У квітні 1943 р. нацисти змушені були розпочати масово застосовувати проти УПА цілі військові з'єднання, а згодом 1 артилерію та бронетехніку, позаяк повстанські відділи контролювали всю сільську місцевість на південь від траси Київ — Рівне — Ковель — Брест-Литовськ. На північ від неї вони вели жорстоку боротьбу за контроль над територією з радянськими партизанами. Нацистське керівництво панічно повідомляло, що націоналістичні партизани атакують уже посеред білого дня, нападають на потяти, визволяють людей, підготовлених для вивезення до Німеччини.

Щоб перехопити ініціативу, гітлерівці з червня 1943 р. розгорнули проти УПА масштабні бойові операції, в яких було задіяне 10 тис. німецьких і польських поліцаїв та жандармів, 10 батальйонів мотопіхоти з артилерією, 50 танків і бронемашин, 27 літаків, угорські частини та 5 бронепоїздів. Однак це їм не допомогло. Лише впродовж липня — серпня УПА здійснила 686 атак на німецькі Гарнізони, 1716 диверсії на залізниці, 270 нападів на господарські об'єкти. Під час боїв і сутичок з окупантами у червні — вересні 1943 р. загинуло 1237 українських повстанців і понад 3 тис. гітлерівців.

У результаті успішної боротьби з нацистами УПА взяла під свій контроль низку суцільних територій, передусім тих, як правило, сільських місцевостей, які межували з великими лісовими масивами — Кременеччину, Ковельщииу, Степанщину, Деражненщину, Кореччияу, Володимир-Волинщину тощо, де створювалися "повстанські республіки". 15 серпня 1943 р. командування УПА оголосило себе єдиною законною владою на всіх визволених від німців територіях України, де почало впроваджувати місцеве самоврядування, вирішувати земельне-питання, створювати грошову систему, вводити загальну освіту шкільної молоді тощо.

Подальшій реалізації масштабних державотворчих планів УПА значною мірою завадили німецькі війська, які Відступали під ударами Червоної армії. У важких боях із переважним ворогом у жовтні — листопаді 1943 р. повстанці знищили понад 1500 німців. Втрати упівців сягнули 414 осіб убитими. Водночас почалися перші масштабні сутички між загонами УПА і німцями в Галичині.

З поширенням повстанського руху в Україні УПА розділилася на кілька груп: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь. Для їх загального керівництва було створено Головне командування і Головний військовий штаб. Командувачем УПА до листопада 1943 р. був Р.-Д. Клячківський (псевдонім — К. Саир), його змінив Р. Шухевич, а після загибелі останнього 5 березня 1950 р. — В. Кук (Коваль). На поч. 1944 р. УПА нараховувала, за різними даними, від 30 до 100 тис. вояків. Вона, не маючи жодної допомоги ззовні, спиралася на масову народну підтримку та розгалужену, глибоко законспіровану організаційну мережу ОУН.

Крім нацистів та радянських партизан, українські повстанці змушені були вести тривалу боротьбу проти польської Армії крайової (АК), підпорядкованої польському уряду в Лондоні. її основне завдання полягало в тому,, щоб до приходу радянських військ взяти під свій контроль західноукраїнські землі, втрачені Польщею у 1939 р. Реалізовуючи ці задуми, АК супроводжувала їх терористичними акціями проти мирного українського населення. Заклики командування УПА та митрополита А, Шептицького до Порозуміння успіху не мали. Тоді УПА розпочала відкриту боротьбу проти поляків. Це призвело до насильства, жертвами якого стали не тільки вояки, а й десятки тисяч мирних жителів з обох боків. Протистояння тривало аж до 1947 р.

21—25 липня 1943 р. відбувся ПІ надзвичайний збір ОУН, який визначив головні програмні вимоги організації в нових умовах: право кожного народу на творення своєї держави, рівність усіх громадян України незалежно від національної належності, свобода слова, друку, совісті й світогляду. Збір заявив, що ОУН бореться проти імперіалізму, тому має за противника як СРСР, так і нацистську Німеччину.

Через рік з ініціативи УПА і лідера ОУН С. Бендери була створена Українська головна визвольна рада (УГВР), яка мала взяти на себе керівництво національно-визвольним рухом в Україні. До її складу ввійшли делегати від різних політичних партій, що діяли в Західній Україні до війни, а також представники деяких східноукраїнських організацій. Головою президії УГВР став відомий громадсько-політичний діяч із Полтавщини К. Осьмак, головою уряду — Р. Шухевич. Платформа нового утворення відобразила еволюцію поглядів українських націоналістів і передбачала більшу терпимість до ідеологій, відмінних від націоналізму, відкидала расову та етнічну винятковість, більше уваги приділяла соціально-економічним питанням.

З німецькими окупантами боролись і радянські партизани. Щоправда, наслідки першого етапу становлення партизанського руху були сумними. Із залишених першого року війни в Україні 3500 партизанських загонів і диверсійних груп на червень 1942 р. дані були лише про 22 діючих підрозділи. Решта розпалася або була розгромлена. Тільки з другої пол. 1942 р. партизанський рух почав відроджуватися.

Одночасно з кількісним збільшенням партизан посилювалась і їх бойова активність. Великого розмаху набрав партизанський рух на півночі Лівобережної України. Так, наприкін. травня 1942 р. Путивльський партизанський загін зробив успішний напад на м. Путивль, де німці зберігали багато зброї;

продовольства та військового спорядження. Тоді ж розгорнуло бойові операції проти ворога партизанське з'єднання на чолі з О. Сабуровим. Активно діяли чернігівські партизани під командуванням О. Федорова і М. Попудренка.

Боротьба партизанів, набираючи розмаху, вимагала єдиного централізованого керівництва. Був створений Український штаб партизанського руху на чолі з високопоставленим офіцером НКВС Т. Строкачем.

Щоб розширити партизанську боротьбу на Правобережжі, туди наприкін. жовтня 1942 р. рейдом вирушили партизанські з'єднання С. Ковпака і 0. Сабурова. Партизани очистили від ворога в північно-західній частині України і південній частині Білорусі велику територію, яку назвали "Партизанським краєм". На осінь 1942 р. партизанський рух у Правобережній Україні набагато зріс і становив для окупантів грізну силу. Проте досить часто діяльність партизан зводилася до демонстрації радянської присутності на окупованих територіях. Здійснивши декілька нападів на нацистів, вони відходили вглиб лісів. Тим часом мирне населення за такі дії розплачувалося з окупантами кров'ю.

З'єднання С. Ковпака здійснило відомий похід по ворожих тилах від Путивля до Карпат, завдаючи загарбникам відчутних ударів. Був період, коли ковпаківці дійшли згоди із загонами УПА і разом з ними здійснювали бойові операції проти німецьких . вояків. Однак згодом, виконуючи пряму вказівку Сталіна, С. Ковпак завдав УПА удару в спину. Ця авантюра закінчилася трагічно для ковпаківців, які були розбиті.

Усього на поч. 1944 р. на території України, яку скуповували німецькі війська, нараховувалося 40— .50 тис. радянських партизанів.

У містах України діяли націоналістичні та радянські підпільні групи, зокрема "Молода гвардія" на Луганщині та "Партизанська іскра" на Миколаївщині. Підпільники розповсюджували анти німецькі листівки, здійснювали терористичні акти, вчиняли диверсії на залізницях та підприємствах тощо.

Загалом УПА, партизанські загони, підпільник своїми! діями наближали визволення України від німецьких окупантів.