Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. - 95. Україна в період утвердження національної державності. Президент Леонід Кравчук

Вражаючі результати Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України викликали позитивний резонанс у світі. За грудень 1991 р. незалежність України визнали 68 країн, а впродовж наступного року — ще 64 держави. Україна ставала повноправним учасником світового співтовариства.

Наслідки всенародного референдуму в Україні стали, по суті, останнім цвяхом, забитим у домовину СРСР. Разом із тим українське керівництво мало зважати на те, що на той час ще існували загальносоюзні структури влади, на території України перебувала значна частина Радянської армії, залишалася небезпека некерованої дезінтеграції СРСР, що в умовах великої кількості зброї, передусім ядерної, на його території загрожувало непередбачуваними наслідками, в т. ч. для України.

Чи не єдиною розумною альтернативою такому розвитку подій могли стати багатосторонні переговори між керівниками республік, які ще входили до складу Радянського Союзу, та України про швидкий, але водночас керований демонтаж владних і силових імперських структур. Тому 7—8 грудня 1991 р. під Брестом відбулася зустріч лідерів України, Білорусі та Росії, тобто республік, які були співзасновниками Радянського Союзу. Вони ухвалили рішення про остаточний демонтаж СРСР.

8 грудня 1991 р. Л. Кравчук, Б. Єльцин та С. Шушкевич від імені своїх держав підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), відкриту як для всіх суб'єктів колишнього СРСР, так і інших країн. 25 грудня 1991 р. М. Горбачов склав повноваження президента СРСР.

Від проголошення незалежності Україна розпочала творення основних атрибутів національної державності. Зважаючи на трагічний попередній досвід, одним із пріоритетних напрямів стало формування Збройних сил. Воно відбувалося на базі Київського, Прикарпатського, Одеського військових округів та сил Чорноморського флоту. Першим міністром оборони України став генерал К. Морозов.

20 вересня 1991 р. було ліквідовано КДБ, а на його основі постала Служба безпеки України, яку очолив генерал Є. Марчук.

Значну роль у становленні національної державності відіграв Закон "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р., що встановлював єдине громадянство. Воно визначалося як невід'ємне право людини, якого ніхто не може бути позбавлений, як і права змінити громадянство.

У тісному зв'язку із Законом "Про громадянство України" перебувала "Декларація прав національностей України" від 1 листопада 1991 р. Вона Гарантує всім народам, національним групам і громадянам, котрі проживають в Україні, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права.

Неодмінним атрибутом кожної держави є її символіка — прапор, герб, гімн. На момент проголошення незалежності України національний синьо-жовтий прапор майорів уже над багатьма українськими містами й селами, був встановлений у залі Верховної Ради. 4 вересня 1991 р. його було урочисто піднято над будинком парламенту, а 28 січня наступного року затверджено Державним прапором України. Він становить прямокутне полотнище, яке. складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: синьої згори та жовтої знизу. Вони символізують чисте небо і лан стиглої пшениці — вічні цінності людського буття. Подібне поєднання кольорів здавна використовувалося в Україні, зокрема на стягах галицьких полків у Ґрюнвальдській битві 1410 р., у Війську Запорізькому, легіоні УСС, УНР та ЗУНР, Карпатській Україні тощо.

Державним гімном України 15 січня 1992 р. затверджено мелодію, а 6 березня 2003 р. слова першого куплету і приспіву національного гімну "Ще не вмерла У країна". Написаний поетом П. Чубинським і композитором М. Вербицьким ще в другій пол. XIX ст. цей твір набув особливого поширення в роки українських визвольних змагань 1917—1921 рр., а в 1939 р. став офіційним гімном Карпатської України.

Малим гербом України 19 лютого 1992 р. затверджено тризуб, який мав стати головним елементом великого герба України. Одне з перших його зображень на українській території зафіксоване на кам'яній застібці періоду Трипільської культури. Як символ князівської влади часів Київської Русі тризуб трапляється на монетах князя Володимира Великого та, з деякими відмінностями, його наступників. У 1918 р. після проголошення незалежності України Центральна Рада затвердила Державним гербом УНР зображення золотого тризуба на синьому тлі. Це засвідчило спадкоємність державотворчої традиції на українських землях.

Окрім згаданих нормативних актів, вагомими чинниками зміцнення української державності стали закони "Про державний кордон", "Про прикордонні війська України", "Про прокуратуру", указ Президента "Про утворення Державного митного комітету України" тощо.

Найважливіше завдання української влади після проголошення державної незалежності України полягало в тому, щоб забезпечити нормальні умови Життя, підвищити рівень добробуту людей. Для цього необхідно було здійснити економічні перетворення, перейти від командної до ринкової економіки.

У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила Основи національної економічної політики. В документі передбачалася структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Було заявлено про вихід з рубльової зони.

Важливу роль у становленні ринкової економіки України відіграв Закон "Про приватизацію майна державних підприємств". Почалося створення малих та спільних підприємств, товариств різного рівня відповідальності тощо. Розпочалися деякі зрушення в аграрному секторі, зокрема створювалися фермерські господарства. Було ухвалено Закон "Про форми власності на землю", яким проголошувалася рівноправність усіх форм власності на землю.

Разом з тим економічні перетворення відбувалися надзвичайно повільно. Тривало наростання кризових явищ. Утративши колишні демократичні інститути і традиції самоврядування, Україна змушена була в процесі державотворення спиратися на реалії тоталітарної доби, зокрема, консервативні держапарат та чиновництво. Негативно позначилося й не вироблення цілісної концепції суспільної трансформації, а тому багато прийнятих в Україні законів були відірваними від життя.

Після вимушеної, вслід за Росією, лібералізації цін у січні 1992 р. в Україні проводилась відверто про інфляційна політика, для якої характерні величезні бюджетний дефіцит та грошово-кредитна емісія, зростання цін, обвальне падіння реальних доходів більшості населення. Так, ціни на товари широкого вжитку впродовж року підвищилися більш як у 30 разів.

У жовтні 1992 р. Верховна Рада України затвердила нового прем'єр-міністра Л. Кучму. Проте, незважаючи на отримане урядом право видавати декрети, які мали силу законів, та зупиняти дію чинних законів, його намагання стабілізувати становище шляхом відновлення командно-адміністративної системи управління державними підприємствами, введення директивних цін, обмеження доходів лише віддалило Україну від цивілізованої економіки. Не допомогло оздоровити фінансову систему та зупинити падіння виробництва й запровадження власної національної валюти — карбованця. Тому вже з вересня 1993 р. уряд очолив сам Президент, а обов'язки прем'єр-міністра виконував Ю. Звягільський.

Зосередивши велику владу, Л. Кравчук виявив мало політичної волі для реформування країни. В 1994 р. економіка опинилася на межі краху. Ціни порівняно з 1991 р. зросли в 102 рази: Рівень заробітної плати населення був одним із найнижчих у світі. Все це викликало значне невдоволення в українському суспільстві.

Загострилося протистояння між законодавчою і виконавчою гілками центральної влади, яке на тлі всеосяжної кризи закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити свої повноваження. їх консервативна політика дискредитувала в очах збіднілого народу ідею української державності й ринкової економіки. Намагання здійснити радикальні політичні й економічні реформи руками бюрократично-адміністративних структур, проти яких ця реформа спрямована, були приречені на невдачу.

У березні й квітні 1994 р. відбулися парламентські вибори. Вони вперше проводилися на багатопартійній основі. У виборах взяли участь 32 політичні партії, з яких 14 здобули право бути представленими у Верховній Раді. Найбільшого успіху домоглися ліві партії (комуністична, яка, користуючись демократичними законами, відновила свою діяльність після заборони, соціалістична та селянська), які, контролюючи понад третину мандатів, обрали на посаду голови Верховної Ради свого представника — лідера СПУ О. Мороза. Члени цих партій очолили також значну кількість парламентських комітетів і постійних комісій.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили дострокові президентські вибори, що відбувалися в червні — липні того самого року. За кількістю поданих голосів претенденти розподілилися так: Л. Кравчук, Л. Кучма, О. Мороз, В. Лановий, В. Бабич, І. Плющ, П. Таланчук. Другий тур виборів, де балотувалися перші двоє з цього списку, надав перевагу Л. Кучмі, який здобув 52 % голосів виборців. Поразка Л. Кравчука стала результатом протестного голосування проти новонародженої за його потурання корупції, проти зростання злочинності, засилля парт номенклатури в органах управління, безсилля влади, врешті-решт, проти недолугої політики, спрямованої на "зміни без змін".

96. Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства в 1994— 2004 рр. Президент Леонід Кучма. Прийняття нової Конституції
97. Українська помаранчева революція 2004 р.
98. Україна на сучасному етапі (2005—2010 рр.)
99. Діяльність України на міжнародній арені після проголошення незалежності
100. Культура незалежної України
Рекомендована література з курсу "Історія України"
Відчуття вічності. Вступне слово.
Книга перша. Лицарі дикого поля.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
БОГДАН ГЛИНСЬКИЙ. Князь, гетьман українського козацтва.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru