Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

Під час одного з походів на Крим Богдан Ружинський (Богданко) поставив собі мету визволити всіх полонених, яких татари нагнали до Козлова та Кафи. Але як це зробити? Гетьман розумів, що варто йому наблизитись до названих міст, як полонених негайно переправлять на кораблі і відвезуть до Туреччини чи до іншого міста Криму. Щоб не дати татарам такої змоги, Богданко спорядив козацьку флотилію під командуванням військового осавула Нечая.

Цей офіцер уже мав досвід морських походів, показав себе в них добрим флотоводцем, і гетьман вважав, що цілком може покластися на нього. Поки Богданко добувався до Козлова та Кафи суходолом, розвіюючи загони ординців, що намагалися перешкодити його просуванню, флотилія Нечая з п'ятьма тисячами козаків на борту перекрила підходи до портів цих міст. Дочекавшись, поки гетьман приведе своє військо під Кафу, Нечай висадив з моря великий десант та обстріляв фортецю з корабельних фальконетів. Жодного ворожого корабля чайки не випустили у відкрите море. Козаки брали їх на абордаж, топили чи пошкоджували.

Як засвідчує автор "Історії русів", Нечай у цьому бою поводився настільки продумано і вміло, що коли військо гетьмана підійшло до Кафи, місто вже було заблоковане не лише з моря, а й з боку гір. І Кафа - цей проклятий від кількох поколінь українців ринок невільників - перейшла до рук козаків. Понад 500 полонених стали вільними. Увесь гарнізон фортеці козаки винищили, вважаючи, що работоргівці не мають права на полон.

Так само Нечай збирався блокувати й Козлов. Але поблизу річки Салгір козаків перестріла велика делегація, яка від імені хана попросила їх не йти на Бахчисарай і взагалі припинити похід. А щоб улагіднити козаків, кримчаки повернули їм усіх полонених християн, які на той час були в Криму. До того ж, піднесли багаті дарунки. Маючи 713 визволених, гетьман вирішив, що своє завдання він виконав і може вертати в Україну.

А що мав діяти Нечай? Наділивши його повноваженнями наказного отамана, гетьман звелів йому йти до берегів Туреччини - до Синопа і Трапезунда, і спробувати визволити ще й тих бранців, які вже опинилися по той бік моря. Зараз навіть важно уявити собі, як, маючи під своїм командуванням лише п'ять тисяч воїнів, можна було зважитись на таку операцію. Проте козаки справді були професіоналами найвищого рівня - на диво хоробрими, витривалими й досвідченими вояками, для яких смертельна небезпека давно стала способом життя. До того ж вони покладалися на свого талановитого флотоводця, отамана Нечая.

Давні хроніки кажуть, що й цього разу вірниками козацької мужності стали їхні перемоги. Козаки заволоділи спочатку Синопом, а потім і Трапезундом. Поповнивши свої лави визволеними з неволі - а їх набралося кілька сотень - Нечай і його бойове товариство щасливо повернулися в Україну.

А слава про Нечая досягла Варшави. І була не меншою за славу Богдана Ружинського. Тож якщо раніше польський король Стефан Баторій намагався стримувати козаків від походів проти мусульман, побоюючись, щоб це не спровокувало великої війни між Польщею та Портою, то тепер сам наказав гетьманові Богданку рушити походом на Кавказ, щоб відтягти сили турків од Дунаю і полегшити долю поневоленим християнським народам Подунав'я, що мали союз із Польщею, та допомогти й самій Польщі в боротьбі з Портою.

Розробляючи цю операцію, гетьман удався до тактики, якої дотримувався і в поході на Крим. Перш ніж вирушити з Січі суходолом, він посадив близько 3 тисяч козаків на чайки і наказав не підпускати ворогів з моря. Хто ж повів українських моряків цього разу? Звичайно ж, військовий осавул, наказний отаман Нечай (імені його, на жаль, не знаємо). Він рейдував поблизу гирла Кубані і, нападаючи з моря на прибережні села й фортеці турків, відвертав ворожі сили на себе. Це неабияк сприяло кінноті гетьмана. Але найдивовижнішим було те, що флотилія Нечая зуміла таким способом перейти вздовж усього узбережжя Туреччини - аж до Константинополя, стаючи при цьому до боїв з турецькими кораблями та раз у раз висаджуючи десанти. Відомо, що й цього разу нечаївцям пощастило взяти штурмом Синоп і Трапезунд, а згодом - висадити великий десант на околицях турецької столиці.

Флотилія Нечая діяла так успішно, що незабаром усе козацьке військо пересіло на захоплені в турків кораблі, на яких і переправилось до Болгарії. Останнім містом, що його козаки Нечая здобували під час свого незвичайного рейду вздовж берегів Чорного моря, була Кілія. А військо гетьмана Ружинського громило тим часом турецькі поселення на суші. Все це настільки вразило польського короля, сейм і всю Варшаву, що козаків почали сприймати трохи чи не як національних героїв Речі Посполитої. Майже всі козацькі офіцери і чимало рядових козаків, які брали участь у поході, дістали винагороду - чинами, подарунками, всілякими привілеями.

На жаль, ніхто не здобувся на хроніку життя Нечая, славетного українського лицаря. Відомо лише, що певний час він був кошовим отаманом на Січі.

1583 року кримські татари напали на Україну, і на Полтавщині, в районі Опішні й Котельви, захопили в полон кілька сотень українців. Козаки рушили навздогін за ордою, але не встигли: вона втекла в кримські степи. Та це не змусило козаків припинити гонитву.

Визволення бранців з татарського полону кожен з них мав за святий обов'язок і не зважав ані на ризик, ані на втрати. Бранці ж, знемагаючи в турецько-татарському полоні, твердо вірили, що не сьогодні-завтра надбіжать козаки і визволять. І козаки справді надбігали. І визволяли.

Відомо, що гетьман реєстровиків - мабуть, пригадавши тактику гетьмана Богданка - "дав секретний наказ запорозькому кошовому Нечаєві примножити свої човни до можливого числа І наготувати їх та військо своє в потайну експедицію*. Кошовий виконав наказ гетьмана, і той, прибувши на Січ, посадив на човни три полки реєстрових козаків, звелівши їм іти до Кафи. Тільки цього разу флотилією командував уже не талановитий козацький адмірал Нечай, а полковник Карпо Перебийніс та ще - писар Іван Богуславець. І в цьому була помилка гетьмана. Поблизу Керченської протоки флотилія зазнала поразки. Богуславець опинився в турецькому полоні. Чи то потрапив у полон разом з багатьма своїми козаками, чи, може, й загинув у бою також полковник Перебийніс.

Важко сказати, як склалася доля кошового "адмірала" Нечая, але, безперечно, в його особі Україна мала талановитого флотоводця. Та й чому, власне, "мала"? Має! І було б цілком справедливо, якби один з кораблів українських військово-морських сил носив ім'я кошового отамана Нечая.