Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. - Структурні реформи 1980-хрр. "Рейґаноміка" та "тетчеризм"

Одразу з настанням економічної кризи розпочалися безкінечні дискусії між економістами та політиками стосовно рецептів її подолання. Спершу уряди країн Заходу виходили з того, що економічні негаразди мають тимчасовий характер і незабаром минуться. Згодом вони намагалися розв'язати проблеми методом державного регулювання економічних процесів (кейнсіанськими методами), що призвело до ще більшого "перегріву" економіки. Скорочення центральними банками відсоткових ставок, без достатньої уваги до інфляційних процесів, не дали очікуваних результатів. Із часом стало зрозуміло, що вийти з рецесії без фінансової стабілізації (причому як на світовому, так і на внутрішньодержавному рівні) й "затягування пасків" неможливо. Щодалі заходила криза, то більшу популярність отримували прихильники - надто по тому як американські радники-технократи із концепцією "необмежено вільного ринку" допомогли режиму А. Піночета у Чилі подолати економічні негаразди.

У квітні 1978 р. замість Бреттон-Вудської валютної системи впроваджено нову - Ямайську (за місцем проведення наради країн-членів МВФ). Після офіційного скасування золотих паритетів валют і посилення курсових коливань, зросла тенденція до диверсифікації валютних резервів (у 1976 р. 87% світових валютних резервів були в американських доларах). Поряд із доларом у міжнародних розрахунках почали використовувати інші валюти - німецьку марку, японську єну, швейцарський франк тощо. У 1980-х рр. проведено реформу МВФ, після чого він міг надавати кредити країнам, що розвиваються, не автоматично, а лише після виконання певних умов (проведення ринкових реформ, оздоровлення державних фінансів, лібералізація зовнішньої торгівлі).

Вирішальним чинником у перемозі прихильників вільного ринку над представниками неокейнсіанства стала економічна рецесія 1980 р., що завдала удару таким галузям промисловості як будівництво, металургія, автомобілебудування. Показник безробіття у США на грудень 1982 р. склав 10,8% - більше, аніж по війні. Не встигла вийти з рецесії промисловість, як виникли проблеми у банківському секторі. У1983 р. збанкрутувало 49 американських банків, побивши рекорд 1940 р., коли через фінансові проблеми зникли 43 банківські установи. У внутрішньо-економічному житті країн Заходу розпочалась "ера економії", що, з-поміж іншого, зачепила і соціальні програми. Усе це відбувалося на тлі гострої критики "держави добробуту" з боку адептів вільного ринку. Саме на цій хвилі у 1980-х рр. у більшості західних країн до влади прийшли неоконсерватори - Рональд Рейган у США, Браян Малруні у Канаді, Маргарет Тетчер у Великій Британії, Гельмут Коль у ФРН тощо. Концепція "держави добробуту" певним чином еволюціонувала до концепції "доброго уряду", який піклується про гарантії соціальних прав своїх громадян, але економно. Така політика мала відродити стимул працювати, а не покладатися лише на державу. Лейтмотивом цього підходу були слова М. Тетчер: "Безплатний сир буває лишень у мишоловці".

Класичними неоконсервативними взірцями подолання наслідків серії економічних рецесій стали "тетчеризм" у Великій Британії та "рейґаноміка" у США. У цих країнах відбувся перехід до нової економічної політики, у центрі якої опинилася фінансова стабілізація і боротьба з інфляцією. М. Тетчер відмовилася від практики попередніх британських урядів й до мінімуму обмежила втручання держави в економіку ("Кращий уряд - це той, що менше керує!"). Грошову масу почали розглядати як визначальний фактор впливу на економіку та формування цін (політика монетаризму). Було закрито і продано у приватну власність тисячі нерентабельних підприємств (наприклад, "Брітіш Ейрспейс" (1981), "Брітіш Телеком" (1984), "Ролс-Ройс" (1987), "Брітіш-Стіл" (1988). Уряд ініціював реконструкцію базових галузей економіки, скорочення бюрократичного апарату, узгодження соціальних програм із економічними можливостями. Визнано, що надмірне державне втручання, навіть із найкращими намірами, стримує вільний розвиток конкуренції та ринку.

На відміну від британського уряду, американська адміністрація звертала дещо меншу увагу на збалансування державного бюджету, що спричинило його хронічний дефіцит. Станом на 1983 р. видатки з держбюджету на чверть перевищували доходи. З вересня 1985 р. уряд США вдався до поступової девальвації долара, який за два роки подешевшав стосовно німецької марки на 50%. Це, закономірно, позитивно вплинуло на торгівлю, адже американські товари ставали дешевшими, ніж продукція європейських чи азійських конкурентів. Станом на 1985 -1987 рр. обсяг експорту Сполучених Штатів зріс на 22,2%.

Головною складовою програми "Відродження Америки" Р. Рейґана, починаючи з 1981 р., було зниження податків, що дало можливість підприємцям скерувати зекономлені кошти на модернізацію і розширення виробництва. Послаблення податкового тягаря, так само як і політика стимулювання ринкової пропозиції, сприяли збільшенню споживання серед населення. Водночас, скерування значних коштів на оборонні замовлення мало не лише негативні наслідки, як-от скорочення соціальних програм, але й позитивні, бо вдалося здійснити технологічний прорив як у військовій, так і в мирній сфері. Скажімо, створення Інтернету (та й не тільки) було "побічним" результатом військових розробок.

Урізання соціальних програм призвело до стрімкого падіння популярності Р. Рейґана: у січні 1983 р. лише 35% американців підтримували дії чинного президента (приблизно такий самий відсоток як Р. Ніксона під час Вотергейтського скандалу). Втім, про ефективність кроків республіканської адміністрації свідчать економічні показники: безробіття скоротилося з 10,8% у 1982 р. до 7,2% у 1984 р., інфляція - з 10,3% у 1981 р. до 3,2% у 1983 р. Проте, вже за декілька років США, так само як і Канада, Велика Британія та Австралія опинилися на порозі чергової рецесії. У жовтні 1987 р. індекс Доу Джонса на Нью-Йоркській фондовій біржі опустився на 22,6%, однак фондовий ринок швидко одужав. Майбутній кризі вдалося запобігти, передусім, завдяки відсутності надмірної паніки, стійкому споживацькому попиту та позитивним наслідкам реформ у дусі неоконсерватизму.