Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Початок економічного наступу на приватний капітал

Безпосередньо після перевороту 9 вересня 1944 р. економічне становище Болгарії було важким, але не трагічним, інфляція, зростання цін, падіння реальної заробітної плати, чорний ринок погіршили становище майже всіх верств населення. У програмі уряду ВФ від 17 вересня 1944 р. ставилися завдання ліквідації "шкідливого посередництва", налагодження "суспільно організованого" експорту та імпорту, усунення "приватної монополії" і "паразитичної промисловості", заохочення кооперації, контролю над прибутками капіталу і визначення його максимальних розмірів, запровадження прогресивно-прибуткового податку, конфіскації незаконно нажитої власності тощо. За словами К. Георгієва, це був "синтез програм організацій Вітчизняного фронту". Водночас з погляду історичної перспективи програма відповідала потенційним намірам БРП(к) домагатися радикальної соціально-економічної перебудови країни.

Після повстання 9 вересня 1944 р. у державний сектор перейшов майже весь видобуток вугілля і руд, залізничний та морський транспорт, засоби зв'язку, Болгарський народний банк, ряд підприємств важкої промисловості. Було конфісковано також іноземний, насамперед німецький, капітал.

Була зроблена також спроба об'єднання селян у трудові кооперативні землеробські господарства (ТКЗГ) — на зразок радянських колгоспів, проте об'єднання безземельних і малоземельних селян у трудові кооперативи не могло дати великого виробничого ефекту. Неврожаї 1945 і 1946 pp. важко позначилися на становищі селянства, а грабіжницька політика уряду робила його ще нестерпнішим. Обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів оплачувалися за цінами набагато меншими, аніж ринкові, що позбавляло селян можливості навіть компенсувати витрати на їх виробництво. Відтворення звужувалося, селяни намагалися забезпечити продуктами харчування бодай свої родини.

У березні 1946 р. Народні збори прийняли закон про трудову земельну власність, згідно з яким максимальний розмір селянських наділів становив 20 га, а в Південній Добруджі — ЗО га. Ділянки понад норму вилучалися і розподілялись за плату серед малоземельних і безземельних селян. Усього землею було наділено 129 тис. сімей, кожна з яких отримала в середньому 1 га. Унаслідок земельної реформи кількість землеволодінь товарного типу зменшилася, що позначилося на зерновому забезпеченні країни. Частину необхідного збіжжя Болгарія, типово аграрна європейська країна, стала отримувати з Радянського Союзу. Отже, створюючи дрібні і найдрібніші господарства, комуністи керувалися не економічними, а політичними та ідеологічними мотивами. Основне завдання полягало в тому, щоб знищити капіталізм на селі, саме товарно-ринкове виробництво й створити передумови для насильного переведення села на рейки колективізації.

Нові закони запроваджували державну монополію у справі страхування, централізоване управління промисловістю в національному масштабі через Верховну економічну раду, обмежували приватну власність у тютюновій промисловості. Наприкінці 1946 р. державний сектор контролював майже половину промислового виробництва.

Слідом за СРСР болгарський уряд перейшов до планування економічного розвитку. У квітні 1947 р. було прийнято дворічний план на 1947—1948 pp. Він мав подвійну мету: відновити зруйноване війною народне господарство, перевищити рівень виробництва 1939 р. й водночас змінити пропорції в економіці країни — збільшити частку промисловості й зменшити частку сільського господарства. Обидва завдання було виконано.

Вирішального удару по болгарській демократії, що перебувала в зародковому стані, завдала націоналізація приватного сектору промисловості, що масштабно розпочалася у грудні 1947 р. Унаслідок цього частка приватного сектору скоротилася до 5 %, а державного — виросла до 93 % (2 % припадало на кооперативний сектор). На початку 1946 р. проведено націоналізацію зовнішньої й оптової внутрішньої торгівлі, великої нерухомої власності, морського та автомобільного транспорту. Націоналізація означала кінець ринкової економіки, економічної демократії, а водночас і політичної.