Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Економіка й політика Франції наприкінці XX — на початку ХХІ ст.

На чергових президентських виборах, шо відбулися 21 квітня 2002 р., у першому турі вийшли вперед діючий президент Жак Ширак і (що стало цілковитою несподіванкою для багатьох) лідер Національного фронту Ле Пен. Ле Пен ішов на вибори під лозунгом "Франція для французів". Від його програми віяло провінційністю й консерватизмом. Він закликав французів дис-танціюватися від Європи та інтеграційних процесів, переконував їх у необхідності ізоляціонізму й перегляду імміграційної політики. Певною мірою його програма відповідала настроям значної частини французів, які вважали, що пора покінчити з політикою втягування європейських країн у силове протистояння з ісламським світом. Тут спрацював фактор проживання у Франції 5 млн. мусульман. Водночас за Ле Пена голосували робітники околиць Марселя, Ліона, Арля. Йому віддали свої голоси ЗО % безробітних, 20 % молодих французів, 24 % робітників. Причини такої ситуації були досить прозаїчними: іммігранти здешевлювали робочу силу, збільшували безробіття.

Така ситуація стривожила демократичну Європу, а ще більше саму Францію. Наслідки приходу Ле Пена до влади могли стати фатальними. Французи зробили висновок, що байдужість на виборах — це байдужість до самих себе, І продемонстрували, що вони здатні в момент серйозної небезпеки для демократії мобілізуватися. 1 травня 2002 р. понад 1,5 мільйона парижан вийшли на вулиці під лозунгом "Ле Пен не пройде!".

5 травня 2002 р. у другому турі президентських виборів зустрілися не традиційні опоненти: праві і ліві, а праві і крайні праві. З великою перевагою, набравши 82 % голосів виборців, переміг Жак Ширак. Наступного дня новим прем'єр-міністром був призначений Ж.-П. Раффарен.

Наступні парламентські вибори проходили під знаком перемоги над крайніми правими. Результати другого туру, шо відбувся 16 червня 2002 p., засвідчили переконливу перемогу право центристів. "Союз за президентську більшість" — нова партія, що об'єднала голлістів і центристів, разом з правими центристами здобула 392 мандати. Недавня рожево-червоно-зелена більшість (соціалісти, комуністи й екологісти) дістала лише 173 місця. Лідер комуністів Робер Ю узагалі не потрапив до парламенту. Таким чином Єнісейський палац (резиденція президента) отримав у Люксембурзькому палаці (місцезнаходження парламенту) цілком прийнятного для себе партнера по владі.

Результати президентських і парламентських виборів у Франції підтвердили, що вивірений, здоровий і толерантний центризм не лише запорука стабільності, а й головна перешкода для небезпечних політичних кульбітів з боку радикальних сил як справа, так і зліва. Зрозуміло, за умови підтримки його більшістю електорату, наділеного досвідом і вмінням оцінювати ситуацію, робити з неї прогнози на майбутнє.

Економіка й політика Франції наприкінці XX — на початку ХХІ ст.

У 1990—1996 pp. в економіці Франції спостерігався ряд тривожних симптомів. Значно збільшилося безробіття, рівень якого до початку 1997 р. сягав 12,5 % працездатного населення. Уряд Жоспена здійснив кардинальні заходи, спрямовані на зменшення безробіття та інфляції. Уже в 1998 р. виробництво збільшилося на 3 %. Ці темпи розвитку збереглися до кінця століття. Вирішенню проблем зайнятості сприяв також закон про 35-годинний робочий тиждень, остаточне запровадження якого відбулося 1 січня 2000 p., хоча підприємці побоювалися, що це призведе до зниження конкурентоспроможності французьких товарів. Значну частину бюджетних надходжень уряд отримував від приватизації державних підприємств. Разом з тим, на початку XXI ст. значно погіршилися показники розвитку французької економіки. Якщо в 2000 р. приріст ВВП порівняно з попереднім роком становив 3,8 %, то в 2001 р. — лише 1,8 %, а приріст у промисловості був зафіксований на рівні 0,8 %. Економічні труднощі спричинили зростання безробіття (8,6 % у 2001 р.) та дефіцит державного бюджету.

Керівництво П'ятої республіки завжди тією чи іншою мірою у зовнішній політиці дотримувалося напрямів, визначених Шарлем де Голлем. У зовнішньополітичному курсі президента Жака Ширака, як колись у де Голля, спостерігався рішучий крен у бік самостійної гри на полі міжнародної політики. Особлива позиція Франції наприкінці XX і в перші роки XXI ст. зумовлювалася новим співвідношенням сил у світі після краху комунізму й розпаду Радянського Союзу, зміцненням економічних та політичних позицій Європи у світі, значним похолоданням у стосунках між США і Західною Європою, консолідацією європейських країн у контексті економічної та політичної інтеграції, де роль Франції дуже помітна. За таких обставин у зовнішній політиці Франції почав дедалі відчутніше проявлятися новий голлізм. Франція продовжувала залишатися поза військовою структурою НАТО, виступила за розширення постійного членства в Раді Безпеки, куди мають увійти Німеччина та Японія. Міністр закордонних справ Франції в уряді Жоспена Юбер Ведрін назвав американську доктрину "вісізму" ("вісь зла" — Ірак, Іран, Північна Корея) "спрощенством". Франція убачає в ній небезпеку для європейського співтовариства з боку США, а тому вважає, що Європі слід дистанціюватися від Сполучених Штатів. Франція не підтримала ідею здійснення силової акції проти Іраку, пропонувала шукати політичні шляхи вирішення проблеми. З різних причин тут збігалися інтереси Франції і Росії. У ситуації, що склалася, Франція виношує плани формування могутнього західноєвропейського полюса сили на світовій арені. А такі структури, як ЄС, Рада Європи та ОБСЄ, на думку французького керівництва, можуть стати основою формування самостійної європейської політики.

Сьогоднішня Франція — одна з найбільш економічно розвинутих демократичних країн світу. її авторитет у Європі та світі незаперечний. Вона щороку виділяє на допомогу країнам Півдня 0,45 % ВНП. Франція входить до сімки країн, економічні рішення яких суттєво впливають на світове господарство. її частка у світовому промисловому виробництві становить 5 %, а ВВП — 1160 млрд. доларів (1997). 60 % виготовленої промислової продукції споживається всередині країни, 40 % — іде на експорт. Франція має добре розвинуте сільське господарство, 20 % продукції якого також експортується. За обсягом експорту сільськогосподарської продукції Франція посідає друге (після США) місце у світі, а промислової — четверте. На багаті країни приходиться 80 % французького експорту, на слаборозвинуті — 14, на східноєвропейські й Росію — 4 %. Франція — одна з країн, що мають добре розвинуту атомну енергетичну систему. На 40 АЕС, збудованих після енергетичної кризи першої половини 70-х років, виробляється більш як 75 % всієї електроенергії. Повсюдна комп'ютеризація, автоматизація, роботизація — характерні ознаки французької модерної економіки.

Франція — країна з великими демократичними традиціями й водночас зі складною палітрою політичних сил. Франція — специфічна, з погляду менталітету, країна. Де Голль якось напівжартома сказав: "Як можна управляти державою, де є близько 400 сортів сиру, а кожен француз сам по собі політична партія

Франція і Україна заінтересовані у взаємній співпраці. Перша має високо розвинуту промисловість, передове сільське господарство, нові технології, друга потребує інвестицій у свою економіку. Франція визнала Україну як незалежну державу вже 27 грудня 1991 р. У січні 1997 р. відбувся офіційний візит президента України Л. Кучми до Франції, а у вересні 1998 р. президент Франції Ж. Ширак відвідав Україну з державним візитом. Станом на середину 1998 р. діє 60 українсько-французьких міжурядових і міжвідомчих угод. У 1998 р. товарообмін між обома країнами становив 450 млн. дол. 14—16 вересня 2000 р. президент України Л. Кучма відвідав Париж, де проходив черговий саміт Україна — Європейський Союз. У програмі перебування українського президента в Парижі значне місце відводилось і двостороннім переговорам з керівництвом Франції.