Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Відродження Чехословацької республіки

Відродження Чехословацької республіки

Чехословаччина до 1938 р. була однією з передових країн континентальної Європи. Вона мала добре розвинену ринкову економіку, високий, як на той час, рівень життя, усталені демократичні інститути правової держави. Тому в післявоєнний період демократична альтернатива, в основі якої лежали традиції домюнхенської Чехословаччини, підтримана переважною більшістю народу, мала серйозні шанси на перемогу. Лідери ліберально-демократичних сил, на чолі з досвідченим політиком Е. Бенешем, орієнтувалися на Захід. З іншого боку, Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ), яка спиралася на величезну підтримку СРСР і свій власний престиж, здобутий у роки руху Опору, обстоювала альтернативу соціалістичного розвитку. Значної внутрішньої соціальної бази ця альтернатива не мала.

Державно-політична система Чехословаччини включала в себе як традиційні, так і новостворені інститути влади. До Національного фронту чехів і словаків, створеного у березні 1945 р. за ініціативою СРСР, входили чотири чеські і дві словацькі партії: Соціал-демократична, Націонал-соціалістична, Народна, Демократична, КПЧ і Комуністична партія Словаччини (КПС). Складовою частиною фронту були також масові громадські організації, зокрема Революційний профспілковий рух, союзи молоді та ін. Програма Національного фронту передбачала остаточне визволення країни від гітлерівців, запровадження національного управління в акціонерних товариствах, на підприємствах, у банках, передачу землі селянам, забезпечення широких демократичних прав і свобод та рішуче викорінення фашизму. Коаліційний уряд Національного фронту очолив посол Чехословаччини в СРСР, лівий соціаліст 3. Фірлінгер. На місцях влада перебувала в руках національних комітетів, у яких до осені 1945 р. переважали комуністи. Пізніше вони були реорганізовані на принципах рівного представництва всіх партій. Широке коло повноважень, у тому числі й законодавчих, обіймав новообраний президент Е. Бенеш. Тимчасові національні збори були однопалатними й складалися з представників усіх політичних партій — 200 делегатів від чеських земель і 100 — від Словаччини. Виша влада у Словаччині деякий час залишалася у Словацької національної ради та її виконавчого органу — Корпусу уповноважених. Відносини центральних і словацьких державних органів регулювалися спеціальною угодою, яка обмежувала повноваження словацького керівництва у питаннях оборони, зовнішньої політики, торгівлі, фінансів тошо.

Міністром оборони став безпартійний генерал Л. Свобода, командир 1-го чехословацького армійського корпусу. Новий міністр мав прокомуністичну орієнтацію, але більшість офіцерського корпусу була безпартійною або тяжіла до немарксистських партій. Хоча діяльність політичних партій у силових структурах була заборонена, комуністи контролювали армійські органи політосвіти, шо посилювало їхні позиції. Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки також очолили комуністи, які призначали своїх однодумців на посади референтів цих силових структур у крайових і районних національних комітетах. Отже, реальне співвідношення сил у системі органів влади було досить далеким від проголошеного принципу паритету. Це об'єктивно підвищувало роль Національного фронту як органу, покликаного забезпечити кожній із сторін контроль за діями партнерів по коаліції.

На підставі декретів президента від 19 червня 1945 р. створювались Національний суд і народні суди для покарання нацистських злочинців, зрадників і колабораціоністів. Були засуджені члени уряду протекторату, керівники Словацької республіки на чолі з И. Тісо, чимало нацистських злочинців. Суди розглянули справи більше як 130 тис. чоловік, з яких 22 тис. були засуджені, а решта звільнені. За співробітництво з нацистами була заборонена діяльність Аграрної і глінківської Народної партій, а також багатьох профашистських організацій і спілок.

У післявоєнній Чехословаччині відбулися значні демографічні зміни й міграційні процеси, пов'язані з міжвоєнним періодом та наслідками Другої світової війни. Трагічною сторінкою в історії країни було виселення в 1945—1946 pp. З млн. судетських німців, звинувачених у співробітництві з гітлерівським райхом. Уникнули цієї акції тільки антифашисти і ті, за кого поручалися чехи. Проте у 1947 р. згідно з указом президента Бенеша і їх виселили в центральні райони Чехословаччини. 1 млн. переселенців, що прибули натомість у Судети з різних районів країни, не врятували становише: колись квітуча й економічно стабільна земля занепала. Німцям лише в 1950 р. повернули чеське громадянство, а національною меншиною їх визнано лише в 1968 р. Відтак Чехословаччина стала, загалом, двонаціональною державою, де чехи і словаки становили 95 % населення (12,1 млн.).