Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Стосунки між країнами соціалістичної співдружності

Стосунки між країнами соціалістичної співдружності

Відносини між СРСР і соціалістичними країнами ЦПСЄ були далеко не безхмарними та зразковими, як їх подавала радянська історіографія. За умов жорсткої тоталітарної системи вони були позбавлені тих демократичних начал і принципів, які могли б сприяти розвиткові рівноправності та взаємовигідного співробітництва. Довгі роки відносини між СРСР і так званими країнами народної демократії базувалися на засадах нерівності і жорсткого контролю з боку "старшого брата", прикривались відомими зовнішньополітичними кліше: "корінні інтереси робітників і селян", "світова соціалістична революція" тощо. Проте виявилося, що корінні інтереси всіх найкраще розуміла перша у світі країна робітників та селян. Десь у середині 50-х років утвердилась нова ідіома: "корінні інтереси соціалізму". Неминуча світова соціалістична революція відходила в небуття, однак світ безкомпромісно продовжував ділитися на своїх і чужих.

У цілому ж відносини між "братніми країнами" розвивались у рамках "обмеженого суверенітету" соціалістичних країн ЦПСЄ, регулюючими чинниками якого стали ідея "радяноцентризму" та "доктрина Брежнєва". Хто обійме вищу державно-партійну посаду у Празі, Варшаві та інших столицях співдружності, залежало від згоди кремлівського керівництва. За таких умов дедалі очевиднішою ставала штучність нав'язаної СРСР системи командно-адміністративного тоталітаризму. Навіть створені спільні організації типу Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) були зліпками, структурами, збудованими за тією ж жорсткою вертикальною схемою, тоталітарними організаціями. Командно-планові економічні стосунки між СРСР і країнами ЦПСЄ могли реалізовуватися більш-менш успішно лише на етапі екстенсивного розвитку. Із завершенням втягнення у процес виробництва всіх ресурсів та резервів вичерпалися й "успіхи". Спроби соціалістичних країн перейти до інтенсифікації у рамках державної власності та планової економіки зазнали невдачі. Виявилося, що інтенсифікація і командно-адміністративна система — антиподи. Внаслідок цього уже в 50—60-х роках почалася серйозна криза тоталітарної системи. Масові виступи проти насадження сталінської моделі соціалізму відбулися в НДР (1953), Угорщині (1956), Чехо-словаччині (1968). Керівництвом СРСР ці події сприймалися як замах на ідеї соціалізму та комунізму. Проти союзників — "молодших братів" — було застосовано силу. В ім'я "корінних інтересів соціалізму" потоплене в крові народне повстання в Угорщині. Спроба Чехословаччини вийти з системи командно-адміністративного соціалізму в 1968 р. закінчилася вступом десятків дивізій військ Варшавського договору на територію країни. Політика "радяноцентризму" залишалася основоположною для радянського керівництва щодо країн народної демократії. Усяке відхилення вліво чи вправо від накресленої радянським керівництвом схеми будівництва соціалізму негайно каралося. Так здійснювалася на практиці "доктрина Брежнєва", суть якої полягала у спільному захисті соціалізму скрізь, де тільки виникала загроза його "завоюванням", і всіма засобами, включаючи також військову інтервенцію. Прерогатива визначати ступінь такої загрози і спосіб її усунення залишалися за радянським

керівництвом. Політика СРСР щодо країн Центральної та Південно-Східної Європи була однією з основних причин загострення відносин між Сходом і Заходом.

Що ж до економічних відносин, то тут встановився своєрідний поділ праці. Радянський Союз поставляв сировину (93 % всіх поставок СРСР до соціалістичних країн становили сировина та напівфабрикати), європейські соціалістичні країни — готову продукцію. Для обслуговування багатосторонніх торговельно-економічних зв'язків у 1963 р. було запроваджено так званий перевідний карбованець, який в конкретно-предметній формі не існував, а використовувався для безготівкових розрахунків шляхом взаємозарахувань. Така система не сприяла розвиткові економічних і торговельних зв'язків. На міжнародній арені, зокрема в ООН, світ стикався з погодженою, одностайною політикою країн радянського блоку.