Археологія України - Залізняк Л.Л. - Тема 1. Вступ до археології

Історія людства, яку зазвичай розпочинають від формування людини та суспільства, налічує близько 2,5 млн років. На цьому тлі її писемний період постає незрівнянно коротким. Адже писемність виникла лише десь 5 тис. років тому — на зламі 4—3 тис. до н. е. і спочатку в обмеженому регіоні, а її поширення відбувалося доволі повільно. Скажімо, перші писемні свідчення про народи нашої країни маємо від І тис. до н. е., а власна писемність тут виникла ще пізніше. Тому тривалий період людської історії засвідчено тільки матеріальними залишками життєдіяльності людей. Вивченням їх і опікується археологія з метою відтворення загальної ходи стародавньої історії та історії конкретних суспільств давнини. Таким чином, археологію можна визначити як науку, що вивчає і реконструює минуле за матеріальними залишками життєдіяльності людей.

Коло джерел, якими оперує археологія, дуже велике і розмаїте, воно охоплює все, створене людиною, все, що слугувало їй за життя, а почасти й по смерті: рештки виробничої, побутової і духовної діяльності. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) стаціонарні (або не мобільні) об'єкти — залишки поселень, могильників, святилищ та всіляких споруд на них (оселі, храми, курганні насипи, мегаліти); 2) мобільні — будь-які речі, виявлені під час розкопок поселень і могильників: знаряддя, посуд, зброя, прикраси, статуетки та ін.

Однак спектр джерел, якими оперують археологи, не обмежується цим. У процесі розкопок археологи видобувають багато й інших свідчень діяльності людей, дослідження яких є прерогативою інших наук. Це й фізичні останки самих людей, які цікавлять антропологів, й кістки тварин — сфера інтересів зоологів, і залишки рослин чи їхніх відбитків на глиняних виробах — їх вивчають ботаніки. Можливості палеоботаніки значно збільшилися з появою приладів, які дають змогу зафіксувати пилок рослин, а отже відтворити природне тло і напрями господарчої діяльності давніх колективів (мисливство, скотарство, збиральництво, землеробство).

Археологи, прагнучи якомога повніше осягнути спосіб життя давніх людей, ставлять перед фахівцями — представниками інших наук — дедалі більше нових питань, а розвиток сучасної науки, зокрема поява високоточних приладів, дає можливість відповісти на них. Скажімо, за хімічним аналізом людських кісток можна визначити раціон харчування, за генетичним — спорідненість певних спільнот, на підставі аналізу кам'яних, глиняних чи металевих предметів — джерела сировини, їхні технологічні характеристики (домішки, температура плавлення металів чи випалення посуду). Неоціненну послугу археології роблять природознавці у з'ясуванні віку старожитностей.

Таким чином, сучасна археологія, як і наука загалом, невпинно наближається до своєї мети — отримання якомога більшої інформації з найменшої кількості фактів. Як зазначає з гумором Ж. Ревель, один із пропагандистів мікроісторії Франції, вияв мікроскопічних деталей інколи складає враження, що історик немовби простягає мікрофон мурашці. Справді, сьогодні буквально одна кістка людини може оповісти цілу історію про неї, дає можливість з'ясувати стать, вік, антропологічний тип, спосіб харчування, хвороби, час і причину смерті. Так само один предмет у руках знавця перетворюється на генератор інформації — де, коли, як і для чого його було виготовлено.

Зрештою археологами відкрито і найдавніші цивілізації, а заразом — і писемні документи, які вивчають лінгвісти. Саме всеосяжність і розмаїття джерел, що їх виявляють археологи, створюють фонд для дослідження найрізноманітніших проблем давньої історії (господарство, побут, естетичні смаки, світогляд, соціальна організація), а також виводять археологію за межі дописемної історії. Археологія відіграє важливу роль у вивченні, скажімо, історії Греції та Риму, середньовіччя, а верхня межа її пізнання постійно наближається до наших днів, і нині вже є археологія Києва після татаро-монгольської навали, козацьких часів.