Археологія України - Залізняк Л.Л. - Мисливці прильодовикових гір

Своєрідні природні умови, що склалися в горах, спричинили певну специфіку способу життя палеолітичних мисливців гірського Криму та Карпат. У горах Європи значно збільшилася площа альпійських лук, які майже зімкнулися з холодними тундро-степами рівнинних територій. Разом із тим у долинах передгір'їв завжди зберігалися лісові масиви, в яких мешкали нестадні травоїдні — благородний олень, кабан, косуля. Стадні тварини прильодовиків'я (коні, бізони, північні олені, сайгаки) здійснювали сезонні міграції навесні на багаті пасовиська полонин Карпат та яйли Кримських гір, а восени з холодного високогір'я спускалися на пасовиська рівнин біля підніжжя гір.

Люди мешкали в долинах передгір'їв, здійснюючи мисливський контроль над стадами прильодовикових травоїдних, що сезонно мігрували, а також полюючи на згаданих нестадних тварин гірських лісів. Печерні стоянки гірських мисливців прильодовиків'я відомі в долинах гірських річок Криму (Сюрень, Аджи-Коба, Шан-Коба, грот Скелястий, Буран-Кая) та Карпат (Молочний Камінь).

Мисливці на північного оленя

В останні тисячоліття льодовикової доби місце вимерлого мамонта в середній смузі Європи від Франції до Північної України зайняв тундровий олень. Тому фінальний палеоліт (13—10 тис. років тому) називають добою північного оленя.

Восени величезні стала оленів, рятуючись від зимових холодів, мігрували на південь, а навесні — у зворотному напрямку, на північні пасовиська. Ці особливості поведінки тварин сприяли періодичним колективним полюванням на незмінних міграційних шляхах оленів. Такі полювання здійснювалися восени і навесні за допомогою гарпунів та луків і стріл у місцях традиційних переправ стад через ріки та озера (рис. 16). У тундрових мисливців Сибіру недалекого минулого вони називалися поколками.

Рис. 16. Полювання на північних оленів на річковій переправі в Поліссі 10 тис. років тому

(реконструкція Л. Л. Залізняка та П. В. Корнієнка)

Під час переправ олені ставали легкою здобиччю мисливців. Протягом короткого часу вони вбивали сотні тварин, створюючи запаси їжі на зиму. Міграція передувала першим морозам, завдяки яким заготовлене м'ясо можна було зберігати протягом довгих зимових місяців. Саме біля цих запасів оленини община мисливців зимувала в кількох чумах.

Олені забезпечували тундрових мисливців усім необхідним: м'ясом, жиром, шкурами для одягу, взуття та покриття чумів. З оленячих рогів виготовляли предмети побуту, наконечники мисливської метальної зброї, зі шкур та сухожилля — мотузки. Мозок та печінку тварин використовували для вичинки шкур.

Навесні запаси м'яса вичерпувалися або воно псувалося від тепла. Втім починалася нова весняна міграція оленів на північ. На річковій переправі влаштовувалося нове колективне полювання, яке забезпечувало мисливців їжею у літній період. Щоб зберегти м'ясо протягом теплого літа, у впольованих оленів виймали нутрощі, не знімаючи з тварини шкуру. Всередину туші клали каміння, і черево зашивали. Потім туші кидали в річку, попередньо прив'язавши їх ремінцями за ногу. В холодній проточній воді м'ясо зберігало свіжість протягом кількох місяців. Поблизу м. Гамбурга в Німеччині неподалік стоянок палеолітичних мисливців на дні давньої річки знайшли скелети оленів із каменями поміж ребер. Це свідчить про давність згаданого способу зберігання м'яса в тундрі.

Таким чином, основними елементами річного господарського типу мисливців на північного оленя були осіннє та весняне забивання тварин, що сезонно мігрували, на їхніх традиційних переправах через ріки. Завдяки створеним запасам м'яса общини харчувалися протягом більшої частини року. Звичайно, протягом усього року цей раціон доповнювався за рахунок індивідуального полювання на оленів за допомогою лука та стріл, добування диких гусей та качок, що влітку линяли, збирання їхніх яєць тощо.

Різке потепління 10 тис. років тому зумовило відхід північного оленя з середньої смуги Європи далеко на північ, у тундру. За ними рушили й палеолітичні мисливці на оленя, що мешкали на території Польщі, Литви, Білорусі та Північної України — представники так званої Свідерської культури. Саме вони близько 10 тис. років тому заселили неозорі простори від східного узбережжя Балтії до Північного Уралу, які нещодавно звільнилися від льодовика і заростали тайгою.