Археологія України - Залізняк Л.Л. - Бабинська культура

Найменш дослідженим в археологічному плані лишається Північний Схід нашої держави, зокрема Сумська область. Там найдовше затримався неоліт, на зміну якому прийшла доба середньої бронзи. Мар'янівська культура сформувалася наприкінці доби середньої бронзи на основі неолітичної культури ямково-гребінцевої кераміки. Помітним у ній є також вплив середньодніпровської культури. її виділив М. Я. Рудинський у 30-ті роки XX ст., після розкопок Мар'янівського поселення на р. Сейм. Ареал культури охоплював Полісся та північ Лісостепу між Десною і Середнім Доном. Проте в Росії близькі пам'ятки сприймалися як воронезька культура, виділена В. І. Бєсєдіним. В Україні виразні комплекси вивчені на Десні та Сеймі (поселення Волинцеве, Мар'янівка, Мезин та ін.). Усі вони відкритого типу, розташовані в заплавах річок на дюнних підвищеннях. Житла представлені невеликими напівземлянками, але відомі й наземні конструкції. Поховання досліджені на теренах Росії — випростані інгумації в дерев'яних трунах та ямах (Хохольський курган у Воронезькій області). Кераміка горщикових форм виготовлялася із глини з домішкою піску, орнаментована ямковими дотиками та відбитками гусеничного штампу. Знаряддя праці виготовлені в основному з кістки та кварциту, а металеві знаряддя майже відсутні. Мар'янівська культура продовжила лінію розвитку культури ямково-гребінцевої кераміки. На її базі формуються пам'ятки малобудківського типу та бондарихінська культура доби пізньої бронзи. В етнічному плані ці культури репрезентують прафінно-угорську лінію розвитку, підкріплену відповідними гідронімами регіону.

Бабинська культура

На зламі III—II тис. до н. е. відбулися події, пов'язані з комплексом новацій (винахід коліс на шпицях, виготовлення легкої колісниці, використання коней як тяглової сили). Практичну реалізацію ці відкриття знайшли у військовій сфері, забезпечивши беззаперечний успіх тим, хто воював на бойових колісницях. З південноуральського осередку культуро ґенези групи воїнів-колісничих швидко просувалися Старим Світом, руйнуючи на своєму шляху систему культур доби середньої бронзи. На теренах України така доля спіткала утворення пізньої фази катакомбної спільноти та культур шнурової кераміки. На їхній базі постає бабинська культура. В її формуванні значну роль відіграло населення харківсько-воронезької катакомбної культури, яке під тиском доно-волзької абашевської культури колісничних мігрувало на Схід України, продовживши ланцюгову реакцію культурних змін, започаткованих на Південному Уралі.

Хронологічно бабинську культуру віднесено до кінця середньої та початку доби пізньої бронзи (XX—XVI ст. до н. е.). Поселення, могильники та скарби бабинської культури поширені у степовій і лісостеповій зонах України та Молдови, степах Росії до Нижньої Волги, а на півдні — до передгір'їв Криму та Кавказу. Впродовж певного часу бабинська культура охоплювала всі терени України, окрім Закарпаття. Багатоваликову кераміку знайдено в Гомельській області Білорусі. Епонімне поселення Бабине III на Дніпрі досліджене А. В. Добровольським на початку 50-х років XX ст. Спираючись на матеріали цих досліджень, С. С. Березанська виділила в 1960 р. культуру багатоваликової кераміки. Термін "Бабинська культура (культура Бабине НІ)", запропонований С. Н. Братченком (1977), додатково обґрунтував Р. О. Литвиненко.

Поселення розташовані на низьких надзаплавних терасах (сад ім. Т. Шевченка у Дніпропетровську, Бабине III) і високих пагорбах (Княжа гора, Кременчук, Хортиця). Досліджено наземні глинобитні житла (Бабине III), землянки та напівземлянки. Поховання в могилах та на ґрунтових цвинтарях влаштовували в неглибоких ямах, кам'яних скринях, дерев'яних рамах із дощок, колодах, підбоях. Небіжчиків ховали у скорченому стані, на лівому чи правому боці, з орієнтацією на захід чи південний схід. У ранній, елітній групі поховань чоловіків ховали на лівому боці, орієнтованими на захід, а жінок — на правому, головами на схід (рис. 24). Інвентарні поховання супроводжуються керамікою, дерев'яними чашами й тацями, кістяними та роговими пряжками різних типів, бронзовими ножами, фаянсовим "рогатим" намистом, кістками тварин. Керамічні горщики вирізнялися високими пропорціями, мали біконічний профіль та розтрубні вінця (тричленний ламаний профіль). Заломи профілю заліплювалися валиками. Декор складався з геометричних композицій, виконаних у багатоваликовій та прокресленій техніці. Серед інших речей фігурували бронзові ножі, тесла, сокири з провухом, гривни, окуляроподібні підвіски, кам'яні молотки-сокири, булави, крем'яні наконечники стріл з виїмкою в основі, фаянсове намисто, кістяні пряжки та дискові псалії з шипами.

Племена бабинської культури займалися скотарством, рільництвом, рибальством, обробкою металів, кістки та рогу.

За етнічною належністю бабинська культура, що мала п'ять локальних варіантів (нижньодніпровський, середньодніпровський, донецький, південно-західний та нижньодонський), навряд чи була однорідною. Проте за сукупністю ознак її можна віднести до лінії розвитку індоіранської мовної спільноти, а південно-західний локальний варіант містив певні традиції прагрецького етносу, запозичені від усатівської та буджацької культур доби ранньої бронзи.

Кам'янсько-лівенцівський тип пам'яток у 80-ті роки XX ст. С. Н. Братченко виділив з ареалу бабинської культури у Криму та пониззі Дону. Наприкінці 90-х років О. Є. Кислий висловив думку про доцільність виділення окремої кам'янської культури. До складу цієї групи віднесено Лівенцівську та Каратаївську фортеці в дельті Дону та низку відкритих поселень із кам'яними житлами у Східному та Гірському Криму (Кам'янка, Кіммерік, Кіровське, Щебетівка — гора Челки та ін.). Загалом виявлено більш як 25 селищ. Кам'яні стіни Лівенцівської фортеці утворювали напівколо площею близько 1,8 га понад правим високим берегом р. Мертвий Донець. Житлові та оборонні споруди були зосереджені біля стін укріплення, обведеного додатково валом. У самій фортеці ознак будівельної діяльності не виявлено. Зовнішні стіни фортеці були вкриті крем'яними вістрями стріл — ознака одного чи кількох штурмів, що свідчить про неспокійну політичну ситуацію за доби бойових колісниць. Рештки оборонних споруд (фрагменти валу та кам'яної стіни) зафіксовано й довкола Кам'янки, розташованої на Кримському березі Керченської протоки. Характерною ознакою цієї групи було кам'яне будівництво. Стіни житлових споруд Лівенцівки простежено на висоту близько 1,2 м, а їхня площа сягала 30—50 м2. На Кам'янці відкрито 12 заглиблених жител із кам'яними фундаментами та вогнищами, площею 7x8 м. Поруч із ними виявлено невеликі приміщення господарчого призначення. Кераміку репрезентують плавно профільовані горщики високих пропорцій, миски, прямостінні слоїки, фляги з вушками. В керамічному тісті помітні домішки потовченої мушлі, піску, вапняку.

Рис. 24. Матеріали бабинської культури:

1 - Пришиб, мог. 2; 2 – Нижньобараниківка, мог. 5; З - Олександрівськ, мог. 1, пох. 4; 4 - Самарський II; 5 - Миколаївка, мог. З, пох. І; 6 - Трьохізбенка, мог. 2, пох. 3; 7- Привілля, мог. 11, пох. 13; 8 – Андріївка, мог. 1, лох. 1; 9 – Шахтарськ, мог. 8, пох. 2; 10 – Меловатка, мог.1, пох. 1; 11 — Чугуно-Крепінка, мог. 1, пох.1; 12 - Високе, мог. 2, пох. 1; 13— Іллівка, мог. 2, пох. 4 (за Р. О. Литвиненком). 1, 2 - розташування поховань у довгих могилах; 3-7- комплекси чоловічих поховань; 8-13 - комплекси жіночих поховань

Загладжена до лиску поверхня після сильного випалу набувала червоно-помаранчевого чи сірого кольору. Орнаментація посуду обмежувалася одним-двома валиками, декорованими насічками. Металевих виробів мало (стержні, тесло костромського типу та уламок ножа). Значно більше кам'яних (сокири, випростувачі, товкачі, зернотерки, грузила) та крем'яних (ретушери, вкладні серпів, скребачки) знарядь. Серед кістяних виробів — пряжки для пасків, дискові псалії, шпильки. Основою господарства було скотарство. Розводили велику та дрібну рогату худобу, коней і собак. Коней запрягали в колісниці. Переважав м'ясний напрям тваринництва. Помітну роль відіграли також рибальство та морський промисел. Про це свідчать знайдені остеологічні матеріали, а також розташування поселень у прибережній смузі. Набуло поширення ливарне виробництво, обробка каменю, дерева та кістки. Кам'янсько-лівенцівська група сформувалася за участі південних (бахмутської, маницької, нижньокубанської) груп катакомбного населення, що й зумовило її своєрідність.

Становлення євразійського "степового мосту"

Таким чином, перехід від середньої до пізньої бронзи зайняв особливе місце в історії людства, оскільки він завершив процес ізольованого розвитку та поступового виродження первинних цивілізацій. Кожній із них індоєвропейці додали свіжої крові, оновивши владу і зцементувавши історію Старого Світу в загальний системний процес. Цьому безумовно посприяло налагодження широтних торговельно-політичних зв'язків із використанням як сполучної ланки зони відкритих степів, що простяглися від Карпатського басейну до гір Хінгану на північному сході Китаю. Відтоді стали можливими контакти цивілізаційних осередків на півдні Європи з відповідними утвореннями Далекого та Середнього Сходу. Концепцію "степового мосту", що запрацював близько 2000 р. до н. е., запропонував американський археолог Д. Ентоні. Терени України відтоді стають важливою ділянкою такого "мосту", що складався з мережі взаємно поєднаних суходольних та водних шляхів. Один із них перетинав терени нашої держави уздовж Чорного та Азовського морів, а інший пролягав північним Лісостепом у районі сучасного Києва, з'єднуючи Карпати з Південним Уралом. Протягом наступної доби пізньої бронзи функціонування "степового мосту" забезпечували племена андронівської та зрубної спільнот. З Азії надходили до України мідь, олово, золото, нефрит. Парадні сокири знаменитого Бородінського скарбу, знайденого в Буджацькому степу, були виготовлені із саянського нефриту. Питання трансконтинентальних стосунків будуть розглянуті в наступній темі.