Археологія України - Залізняк Л.Л. - Блок культур Сабатинівка — Ноуа — Кослоджень

Вивчення цього яскравого й потужного явища розпочалося в міжвоєнний період з виділення окремих культур. Осмислення їх як певної спільноти відбулося в 70-ті роки XX ст. у працях румунського дослідника С. Морінтца. Згодом проблематика блоку культур привернула увагу молдавських (В. О. Дергачов, Є. М. Сава) та українських (І. М. Шарафутдінова, І.Т. Черняков, Я. П. Гершкович) дослідників. Культури блоку охоплювали Степову Україну на захід від р. Берда, Молдову, Східну Румунію, Середню та Верхню Наддністрянщину. При цьому культури Сабатинівка та Кослоджень охоплювали степову смугу, а Ноуа — Прикарпатський Лісостеп. Порівнюючи комплекси Сабатинівки і Кослоджені, Є. Сава дійшов висновку, що це одна культура, штучно розділена колишнім кордоном між СРСР і Румунією. Аналогічною була ситуація зі згадуваними вище тшинецькою та східнотшинецькою культурами.

Сабатинівська культура охоплювала в XVI—XIII ст. до н. е. степову смугу Надчорномор'я та Криму. В її формуванні провідну роль відіграли носії бабинської культури. Представлена багатьма поселеннями (Волоське, Ушкалка, Чикалівка, Ташлик, Степове, Виноградний Сад, Анатолівка, Кірове, Новокиївка та ін.). Добре збереглися кам'яні основи стін наземних та напівзаглиблених жител. Викликає дискусію функція зольників, присутніх майже на кожному селищі. Досліджені поховання в могилах та на фунтових цвинтарях, часто під кам'яними закладками (скорчені на боці кістяки). Для сабатинівського населення характерні землеробсько-скотарське господарство, розвинуте ливарне виробництво. Культура відома комплексами ливарних форм із тальку (Волоське, Червоний Маяк, Вищетарасівка, Новокиївка, Малі Копані), де виготовляли знаряддя праці, зброю та прикраси (рис. ЗО). Скарби бронзових речей (Журавлинський, Коблевський, Курячі Лози, Новотроянський, Інгульський, Солонецький, Оріховський) свідчать про наявність торговельних зв'язків із Карпато-Трансільванськими та Дунайськими металургійними центрами. Високого рівня досягла обробка кістки та рогу, що здійснювалася у спеціалізованих майстернях.

Культуру Ноуа виділив румунський учений І. Нестор у 30-ті роки XX ст. В Україні її вивчав Е. А. Балагурі. Ареал Ноуа в XV—XII ст. до н. е. охоплював терени від Верхньої Наддністрянщини до Нижнього Дунаю та Південно-Східної Трансільванії. Формувалася на основі культур Карпато-Дунайського басейну за активної участі носіїв бабинської культури. В межах України пам'ятки Ноуа вивчені на Верхньому та Середньому Дністрі. Поселення (Острівець, Магала, Кельменці) відкритого типу, а житла — наземні, відомі також зольники. На фунтовому цвинтарі поруч із поселенням Острівець виявлені поховання за обрядом скорченого тілопокладення на боці та декілька тілоспалень в урнах, що супроводжувалися кухлями, дворучними чашами, слоїками з валиком. В ареалі культури відомі численні знахідки виробів із металу Карпато-Трансільванського походження.

Культура Фельшесевч-Станове

У Закарпатті за доби пізньої бронзи тривала еволюція місцевої лінії розвитку, пов'язаної з культурою Отомань. Трансформація останньої відбулася за участі носіїв культури Віттенберг III, витіснених із Трансільванії населенням культури Ноуа. Назва "Фельшесевч-Станове" (XIV—XII ст. до н. е.) походить від могильника Станове в Закарпатті та поселення Фельшесевч у Північно-Східній Угорщині. її сусідами на Сході, за Карпатами, виступали носії культури Ноуа. Перші цвинтарі були розкопані поблизу с. Сучью-де-Сус іще на зламі XIX—XX ст. археологами Угорщини (Д. Теліки, М. Рошка). Науковці цієї країни зробили найвагоміший внесок у вивчення культури (А. Можоліч, Н. Каліц, Т. Бадер). Вони ж сформулювали її складну назву "Фельшесевч-Станівська культура (Сучью-де-Сус)". Могильник Станове дослідив Ф. М. Потушняк у 50-ті роки XX ст., а поселення розкопував Е. А. Балагурі. Селища площею 0,5—2,0 га розташовували неподалік від джерел води, на підвищеннях, або ж серед боліт. На Дяковому виявлено близько 20-ти жител, у яких мешкали невеликі сім'ї (п'ять-сім осіб).

Рис. 30. Матеріальний комплекс сабатинівської культури

1 – Анатоліївка; 2, 34 – Златопіль; 3, 13, 28 – Степове; 4, 12, 53 – Пересадівка; 5, 22, 54, 57 – Сабатинівка; 6, 21, 24, 41, 47, 50 – Чикалівка; 7, 8, 11, 20 – Кірове; 9, 11 – хут. Божків; 14-16, 38, 48, 49, 55, 56 – Інгульський скарб; 17, 29, 30, 37 – Солонецький скарб; 18 – Волоське; 19 – Скельки; 23 – Ташлик; 25 – Миколаївський музей; 26, 31, 43, 44 – Вищетарасівка; 27, 32, 33, 39, 46, 52, 59 – Новокиївка; 35 – Купалівка; 36 – Єланець; 40 – Борисівка; 42 – Сазонівка; 45, 61 – Андріївка; 51,58 – Ушкалка; 60 – Червоне Озеро (1,24,25 – за І.Т. Черняковим; 2-23, 26,28-31, 34-38, 42-45, 48,49,52, 56 – за І.Н. Шарафутдіновою; 27, 32, 39, 46, 52, 59 – за Я.П. Гершковичем; 40, 41, 50, 53, 57, 58, 60 – за С.С. Березанською; І.Н. Шарафутдіновою)

1 – план житлового комплексу; 2-13; 18-23 кістка; 14-17, 26, 29, 30, 37, 38, 43, 44, 48, 49, 55, 56 – бронза; 24, 25, 31, 34-36, 45, 51 – камінь; 27, 28, 32, 33, 39-42, 46, 47, 50-54, 57-60 - кераміка

Відомі також два городища (Солотвинське та Мала Копаня). Житла двох типів — прямокутні наземні та заглиблені овальної форми, обмащені глиною. Конструкція стін — каркасно-стовпова. Обігрівалися вони за допомогою глинобитних печей. Додатково влаштовували вогнища, обкладені камінням. На поселенні в Береговому розкопано колодязь глибиною 7 м, укріплений дубовими кільцями. На дні його було сховано шість ошатних посудин. Ґрунтові цвинтарі (Станове, Холмець) влаштовували поза селищами, на середніх та верхніх річкових терасах. Основним поховальним ритуалом були кремації на стороні. Прах зсипали в урни, які закопували в неглибокі ями. Супровід обмежувався посудом, зрідка — прикрасами. Найпоширенішим матеріалом культури Фельшесевч-Станове є ліплена кераміка — кухонна і столова. Основні форми — горщики, кухлі, біконічні вази, миски, мініатюрні чаші, друшляки, глеки. Кухонні горщики були товстостінними, з недбало затертою поверхнею і скупим декором (вушка, валик), зате столовий посуд вирізнявся тонкими стінками, лискованою поверхнею й багатством різьбленого, криволінійно-спірального, рельєфного оздоблення. Заглиблені лінії були додатково інкрустовані білою пастою, що створювало ефект поліхромії (рис. 31).

Рис. 31. Матеріальний комплекс станівської культури з поселення Дякове у Закарпатті: 1-6, 9-12, 17-22 – кераміка; 7, 8, 14, 15 – кістка; 10, 13, 16 – камінь (за Е. А. Балагурі)

Основою господарства були орне землеробство (пшениця, ячмінь, просо) і тваринництво (конярство). Видобували сіль, а також мідь і золото, з яких виготовляли різні знаряддя та прикраси. Серед хатніх промислів переважали гончарство, ткацтво, обробка кістки та каменю. Населення обслуговував верхньотиський осередок металообробки, що використовував місцеві (середньо-словацькі й трансільванські) родовища міді та золота. Ознаки металевого виробництва повсюдно виявлені на поселеннях, але найбільшу інформацію дають 89 скарбів бронзових та золотих виробів лише із Закарпаття. Найбільші скарби (60—176 речей) знайдені на поселеннях Клячанове II, Велика Паладь, Чинадієве II. Найчастіше скарби закопували в горщиках уздовж шляхів, що вели на Схід, до Верецького перевалу. Такої кількості та розмаїття металевих речей не знала жодна інша культура доби бронзи в межах нашої держави. Їх поділяють на знаряддя праці (сокири-пальштаби, кельти, серпи, долота, одно-лезові ножі, шила, голки), елементи кінської збруї (весло- та кинджалоподібні псалії, підвіски, бляхи, кнопки), зброю (чекано-молоти з шайбою чи гребенем на обусі, мечі, наконечники списів, стріл) та прикраси. Загалом метал майже витіснив із побуту крем'яні знаряддя праці та зброю. На другому етапі розвитку (Беркес-Демечер) культура Станове стає менш яскравою, але зберігає свої багатства (бронза, сіль, золото) та економічний потенціал.