Археологія України - Залізняк Л.Л. - Поява сарматів у Північному Причорномор'ї

Східними сусідами скіфів були сармати. Давні автори спочатку називали їх савроматами. Зокрема Геродот із цього приводу писав, що за Танаїсом (Доном) — не скіфські краї, там мешкають савромати. Цей етнонім, на думку М. Фасмера, походить від давньоіранського "саоромат" й означає "оперезаний мечем", "той, хто носить меч". Савромати займали величезні простори від Дону до Південного Приуралля. Пізніше, вже як сармати, вони з'явилися на території нашої країни.

Поява сарматів у Північному Причорномор'ї

Поширена й досі традиція пов'язувати загибель Скіфії з навалою сарматів не підтверджується повною мірою джерелами. Поштовхом для таких висновків стала оповідь Діодора Сицилійського (Історична бібліотека, II, 43, 44). Савромати, стверджував він, були виведені скіфами із Мідії і поселені на Танаїсі; у подальшому, посилившись, вони розгромили скіфів і перетворили їхню країну на пустелю. Але Діодор жив у І ст. до н. е., тож ніяких конкретних даних про те, коли саме розвивалися ці події, у нього немає. Більше того, оскільки в переказі фігурують Мідія і савромати, а не сармати, то, найімовірніше, йдеться про якусь війну в давній період історії цих народів.

Надійнішим документом є декрет на честь Протогена. Ним вдячні громадяни Ольвії вшанували патріота, який виділяв значні кошти на будівництво оборонних споруд, щоб захистити рідне місто від варварів. Серед тих, хто допікав Ольвії, згадується й цар сайїв Сайтафарн. Отож, декрет фіксує появу під стінами Ольвії нових вояків, ясна річ, не скіфів, оскільки ольвіополіти їх добре знали, але також іраномовних (на це вказують етнонім та ім'я царя). Ними могли бути сармати. Дату цього документа — рубіж III—II ст. до н. е. — можна вважати першою згадкою про сарматів на території нашої країни.

Однак нову етнополітичну карту Північного Причорномор'я подав Страбон. Його капітальну працю "Географія" у 17-ти книгах ми вже згадували. Так от, за Страбоном, західну околицю степів, між Дунаєм і Дніпром, займали гети і тірагети (фракійці), язиги, сармати царські та якісь угри. Далі на схід, між Дніпром і Доном, мешкали роксолани (VII, 3, 17). Аорси кочували між Меотідою і Каспієм, а сіраки — на південь від них (XI, 5, 7—8). Скіфи заселяли низини Дніпра та степовий Крим. Цю область, як і частину Добруджі (історична область в Румунії), Страбон назвав Малими Скіфіями. Таким чином, Страбон назвав не лише нових господарів причорноморських степів, а й їхні угруповання. Західне "крило" представляли язиги, східне — роксолани.

Про який час ідеться у цій етнокарті: той, коли вчений завершив свою "Географію" (7 р. до н. е.), чи раніший? Тут привертає увагу одна деталь. Роксолани були відомі Страбону тим, що їхній цар Тасій направив на допомогу цареві скіфів Палаку 50 тис. вояків для боротьби з Херсонесом. Це повідомлення перегукується з однією точно датованою подією, висвітленою у писемних джерелах і декреті на честь Діофанта, знайденому в Херсонесі. Херсонес дуже потерпав від скіфів, і 110 р. до н. е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор направив на допомогу місту свого полководця Діофанта. Той розгромив не лише скіфів Палака, а й їхніх союзників ревксиналів, за що вдячні херсонесіти й увічнили його. Тих ревксиналів дослідники схильні ототожнювати з роксоланами Страбона. Отже, з кінця II ст. до н. е. роксолани були сусідами і союзниками пізніх скіфів.

Подальші зміни на етнополітичній карті Північного Причорномор'я зафіксував Пліній Старший (І ст.), з творів якого уціліла енциклопедична праця "Природнича історія" (у 37 книгах). У переліку народів, не в усіх подробицях зрозумілому, першими на північ від Дунаю згадано гетів (вони ж даки), за ними — сарматів, і серед них аорсів (вони ж гамаксобії, з давньогрецької — ті, що живуть на візках, тобто кочовики), потім аланів і роксоланів. Таким чином, сарматське населення поповнилося новими прибульцями зі сходу — аорсами й аланами. "Величні царі Аорсії" фігурують і в одній з епіграфічних пам'яток І ст. А де ж язиги? Пліній знає їх у Паннонії (Угорська низина), як і його молодший сучасник, визначний римський історик Тацит (Аннали, XII, 29—30). А знаменитий олександрійський учений Клавдій Птолемей (II ст.) прямо називає язигів у Паннонії переселенцями (Географія, III, 5, 1). Це, до речі, добре підтверджується й археологічними даними. Туди вони відкочували, мабуть, під тиском своїх родичів.

Таким чином, сарматське населення України постійно поповнювалося прибульцями зі сходу, а сама Сарматія досягла величезних розмірів, поділяючись на Азійську і Європейську.