Археологія України - Залізняк Л.Л. - Південно-Західний і Північно-Західний Крим

Від середини ІІІ ст. до н. е. фіксуються ознаки кризи античних центрів Північно-Західного Причорномор'я, спричиненої зміною зовнішньополітичної ситуації. Раніше вважалося, що Ніконій припинив своє існування наприкінці III ст. до н. е. Проте знахідка в Тірі нового декрету першої половини III ст. до н. е. дає підстави датувати цю подію більш раннім часом. Частина його мешканців могла переселитися до Тіри, яка не постраждала від ворожої навали. Попри загибель сільських поселень правого берега Дністровського лиману, життя на території Тіри тривало. Виявлені під час розкопок зразки імпортної продукції свідчать, що в III—II ст. до н. е. Тіра зберегла певний економічний потенціал. Згодом місто потрапляє у сферу впливу Понтійського царства, а з приходом до влади Мітрідата VI Євпатора входить до складу його держави. Історія Тіри після смерті Мітрідата невідома. Проте ситуація, що склалася, дає підстави припустити, що вона була розорена гетами або ж опинилася під їхньою владою.

Південно-Західний і Північно-Західний Крим

У середині — другій половині IV ст. до н. е. в історії Херсонеса починається новий період. У середині — наприкінці IV ст. до н. е. поліс переживає значне економічне піднесення. Наслідком цього було збільшення міської території, зведення нової захисної стіни, а також активізація житлового та храмового будівництва. На зламі IV— III ст. до н. е. Херсонес досягає своїх максимальних розмірів і освоює сільськогосподарську територію усього Гераклейського півострова (рис. 18). Протягом останньої третини IV — початку ІІІ ст. до н. е. в Північно-Західній Тавриці виникають нові грецькі городища та поселення, триває процес освоєння значних сільськогосподарських територій. Одним із найбільш досліджених херсонеських укріплень, що виникли в Північно-Західному Криму, були Калос Лімен, розташований поблизу Керкінітіди, як про це згадується в херсонеській присязі, та поселення Панське (рис. 19).

Широка херсонеська експансія у Північно-Західному Криму, підкорення Керкінітіди шляхом примусового сінойкізму або сімполітії та освоєння сільських територій у цьому районі сприяли значному економічному піднесенню Херсонеса.

Рис. 18. Система розмежування земель на Гераклейському півострові

(Цифрами позначено номери земельних ділянок) (за Г. М. Ніколаєнко)

Землями в Північно-Західній Тавриці володіла громадянська община міста, яка мала від цього певний зиск. На зламі IV—ПІ ст. до н. е. в Херсонесі остаточно завершився процес перетворення невеликого автономного поліса класичного типу на центр територіального державного об'єднання. До цього часу слід віднести розвиток інтеграційно-централістських тенденцій, які знайшли відображення в єдності духовної та матеріальної культури на території Херсонеської держави, що добре простежується за археологічними матеріалами.

Після освоєння Гераклейського півострова та земель у Північно-Західному Криму відбуваються помітні зміни в економіці. Її основою залишалося сільське господарство, однак політичне підкорення Північно-Західного Криму призвело до певних змін у його структурі. На Гераклейському півострові переважало вирощування винограду та виробництво вина, тоді як на античних поселеннях Північно-Західного Криму — зернових культур. Це зумовило подальший розвиток ремесла і торгівлі.

Унаслідок збільшення виробництва зерна та вина торговельна діяльність Херсонеса значно активізується. Особливо інтенсивні торговельні зв'язки місто підтримувало з Нижнім Подніпров'ям та Нижнім Подонням. Але до варварського населення херсонеське вино потрапляло через посередників — купців Ольвії та Боспору. Розвиток торговельних операцій стимулював збільшення виробництва товарної продукції. Це, своєю чергою, спонукало до збільшення випуску власної монети з другої половини IV ст. до н. е. та появи в Херсонесі монет інших центрів.

Зміни в економіці вплинули на соціальний склад населення. У громадянській общині виділилася соціальна верхівка, яка володіла великими земельними ділянками й брала участь у морській торгівлі. Поліпшився також матеріальний стан переважної більшості громадян. Адже після приєднання Північно-Західного Криму частина доходів, що надходили з цього району, спрямовувалася на потреби всього громадянського колективу. Значну частину херсонеського суспільства становили верстви соціально залежного та неповноправного населення. Однак немає підстав стверджувати про наявність тут значної кількості рабів. Дрібні вільні виробники обробляли більш як три чверті земель на Гераклейському півострові.

У другій чверті або в другій третині III ст. до н. е. у степовій зоні Північного Причорномор'я відбулися суттєві зміни, внаслідок яких на території Таврики виникло пізньоскіфське ранньодержавне утворення з центром у Неаполі Скіфському.

Скіфи, які на той час зайняли степову та передгірську смуги Криму, почали активно переходити до осілості. На початку III ст. до н. е. вони зруйнували низку античних поселень у Північно-Західному Криму й почали освоювати залишені греками поселення. Наприкінці III — на зламі III—IІ ст. до н. е. скіфи захопили майже всю сільську територію. Вистояли лише Керкінітіда та Калос Лімен, які мали потужні укріплення, проте у другій половині II ст. до н. е. греки залишили й ці міста. На місцях херсонеських поселень у II ст. до н. е. виникають скіфські фортеці.

За цих обставин херсонеська громадянська община здійснила низку заходів з тим, щоб припинити подальше просування варварів й усунути загрозу центрові держави. Однак у другій половині II ст. до н. е. пізньоскіфське державне утворення на чолі зі Скілуром знову активізувало свої дії. Якщо раніше скіфська експансія спрямовувалася проти грецьких поселень Північно-Західної Таврики, то тепер скіфи загрожували безпосередньо Херсонесові. Громадянська община була змушена звернутися за підтримкою до правителя Понтійської держави Мітрідата VI Євпатора. Той надіслав до Таврики війська під командуванням свого полководця Діофанта, який разом із хсрсонеситами в ході кількох воєнних кампаній (113—111 pp. до н. е.) розгромив скіфів, очолюваних сином Скілура Палаком і ліквідував загрозу, що нависла над Херсонесом.

Воєнна підтримка Мітрідата призвела до певних змін у політичному статусі громадянської общини Херсонеса. Вона проголосила царя своїм "захисником" та, зберігши самоврядування, увійшла до складу Понтійської держави. В Херсонесі було розміщено понтійський гарнізон, який забезпечував охорону міста від варварів та сплату данини. З цього часу Херсонес утратив свою незалежність. Протягом 80—70-х років до н. е. він залишався в орбіті політики Мітрідата, однак після повстання фанагорійців вийшов зі складу Понтійської держави. Цими подіями завершується елліністичний період в історії Херсонеса.