Археологія України - Залізняк Л.Л. - Основні категорії пам'яток і матеріальна культура

Після деякого занепаду, пов'язаного з подіями кінця II — першої половини І ст. до н. е., античні міста починають відроджуватися, розширюється їхня площа (Пантікапей, Фанагорія). Хоча, скажімо, територія тієї ж Ольвії після гетської навали зменшилася втроє. В містах здійснювалися масштабні будівельні роботи, як правило, на основі планування, що склалося раніше. Будувалися оборонні мури, споруди громадського призначення. При цьому зростає скупченість забудови, у житлових кварталах фіксується наявність виробничих комплексів. У плануванні ордерних та безордерних житлових споруд домінували традиційні грецькі схеми. Новою прикметною рисою стає поява господарсько-житлових будинків. Збільшується відсоток двоповерхових споруд, що зумовлювалося зростанням кількості населення та обмеженими можливостями розширення міської території. Ознакою будівельної техніки стає спрощення конструкцій і погіршення їхньої якості. Лік піднесення будівництва та розвитку архітектури припадає на II — першу половину III ст. н. е. (рис. 30).

Рис. 30. Системи кладок житлових та громадських споруд І—III ст. н. е.

(за С. Д. Крижицьким)

Римський вплив майже не позначився на основних принципах містобудування та архітектури. Римські гарнізони розміщувалися в цитаделях, споруджених ще в попередній період (Херсонес). Єдиним винятком є Харакс, повністю побудований римлянами з урахуванням принципів, що використовувалися при зведенні римських військових таборів. Римський вплив найяскравіше простежується в конструкції терм, де використовувалися типово римські обігрівальні системи (гіпокауспні), водогони, застосуванні цем'янкового розчину (Херсонес, Харакс, Пантікапей) (рис. 31), мармурових облицювальних плиток, а також у появі специфічних малих архітектурних форм. Одним із суто римських прийомів будівельної техніки вважається змішана цегельно-кам'яна система кладки.

На сільській території Боспору продовжувалося будівництво укріплених поселень та фортець із цитаделями. З'являються добре укріплені невеликі міста, в яких простежуються римські впливи (Ілурат). На європейській стороні Боспору функціонував Узунларський вал, укріплений баштами за часів правління Асандра. На хорі Ольвії городища мали оборонні стіни та вали. А на Гераклейському півострові херсонеситами відбудовуються садиби з баштами.

Рис. 31. Схематичний план терм другої половини II — першої половини III ст. на території цитаделі Херсонеса (за І. А. Антоновою та В. М. Зубарем): а — печі; б — ванни; в — лавки; 1—9 — приміщення терм

У боспорських некрополях споруджуються кам'яні склепи із циліндричним напівциркульним або коробовим склепінням. Проте їхня кількість зменшується. Стіни таких споруд тогочасні майстри тинькували, а потім розписували. В Ольвії поки що відомі лише підкурганні склепи Зевсового кургану та Еврісивія й Арети II—III ст. н. е. В Херсонесі такі підкурганні монументальні споруди невідомі, натомість тут відкриті невеликі поховальні споруди із кам'яних плит, пристосовані для розміщення урн із залишками кремації. Характерною особливістю некрополів стають ґрунтові склепи, вирізані в материковому фунті або вирубані у скелі, з нішами-лежанками або без них (рис. 32). Появу таких поховальних споруд пов'язують із певними змінами в уявленнях про існування небіжчика в потойбічному світі. У цей час набувають поширення підбійні могили, водночас продовжують використовуватися також прості фунтові могили з різними кам'яними конструкціями. В Херсонесі до IV ст. дітей ховали в амфорах. Основним типом поховань було тілопокладення. Лише в Херсонесі до середини НІ ст. застосовувалася кремація. Поряд із простими дерев'яними трунами на Боспорі фіксуються саркофаги з прикрасами із гіпсу та глини, а також мармурові саркофаги.

Рис. 32. Склеп, вирубаний у скелі з нішами-лежанками.

Херсонес. Західний некрополь

Найвідомішими з них є саркофаг II ст. з Мірмекія із зображеннями чоловіка та жінки на кришці та фрагменти стінок саркофагів II—III ст. із Херсонеса. В могили з померлими клали посуд, світильники, прикраси та інші речі. Характерною ознакою поховального інвентарю цього часу є велика кількість амулетів та оберегів. Зростає кількість поховань, у яких виявлено прикраси із дорогоцінних металів. Над могилами ставилися надгробки. В цей час для Боспору найхарактернішою ознакою поховань стають багатоярусні стели із фронтоном та зображеннями померлих. Інколи на могилах ставили статуї померлих. Із Ольвії та Херсонеса походять надгробки римських військовослужбовців та членів їхніх сімей з латинськими епітафіями. Продовжувалася традиція встановлення над могилами антропоморфних надгробків.

Рис. 33. Червонолакова кераміка I—III ст. н. е.

Масовий археологічний матеріал в археологічних шарах представлений керамічною продукцією. Переважають амфори, столова та кухонна кераміка. На відміну від більш раннього часу типологія амфор перших століть н. е. розроблена гірше. Тому визначити центри їхнього виробництва сьогодні поки що важко. Серед амфор переважають світлоглиняні екземпляри, що привозилися з центрів Південного Причорномор'я, а також Середземномор'я. На Боспорі виготовлялися великі червоноглиняні амфори, які використовувалися, зокрема, для зберігання продуктів.

Найхарактернішою групою археологічного матеріалу є столова червонолакова кераміка, значну частину якої доставляли із Малої Азії (Самос, Пергам). У Херсонесі та Ольвії представлені зразки майстерень західних провінцій Римської імперії. Виготовлявся червонолаковий посуд і в античних центрах, зокрема в Херсонесі і на Боспорі. Він відрізнявся від імпортного гіршою якістю покриття. Форми червонолакового посуду доволі різноманітні: тарілки, чашки, глечики, кубки та ін. (рис. 33). Широко застосовувалися в побуті світильники, а також ліпна кераміка для приготування їжі. Вважається, що наявність останньої в археологічних шарах свідчить про присутність в античних містах певного прошарку варварського населення.

Від середини І ст. до н. е. фіксується широке користування скляним посудом. Зі скла виготовлявся столовий посуд, ємності для пиття та парфумерії (рис. 34). Головними постачальниками скляних виробів були Сірія, Александрія й інші центри Східного Середземномор'я та Апеннінського півострова. Наприкінці II — в першій половині III ст. на городищі Альма-Кермен зафіксована майстерня, в якій скляний посуд виготовлявся солдатами римської залоги. В пізніший час аналогічні майстерні з'явилися у Херсонесі та на Боспорі.

У зв'язку зі змінами костюма серед населення античних центрів і варварської периферії поширилася мода на використання фібул-застібок для одежі (рис. 35). Такі знахідки є типовими насамперед для некрополів, де вони часто трапляються у II—III ст. н. е. Серед них переважає продукція місцевих майстерень. Значно рідше трапляються провінційно-римські вироби, прикрашені емаллю. У похованнях збільшується кількість прикрас: бронзових та срібних браслетів, сережок, обручок тощо.

Рис. 34. Скляний посуд I—III ст. н. е.

Протягом перших трьох століть н. е. в місцевій релігії в цілому зберігся грецький пантеон. Однак найхарактернішими ознаками цього періоду є занепад традиційних полісних культів, синкретизація та універсалізація функцій божеств, проникнення нових культів (головним чином східного походження) і релігійних течій, серед яких важливе місце займали вчення про безсмертя душі. Наслідком зближення з Римом стало відправлення на Боспорі та в Херсонесі культу імператорів, а також проникнення римських і фракійських культів. Утім, останні практично не вийшли за межі римських залог і не відбилися скільки-небудь помітно на релігійному світогляді грецького населення.

Рис. 35. Фібули I—III ст. н. е.

На честь богів зводилися храми, про архітектурний вигляд яких можна судити хіба що на підставі ордерних деталей та зображень на монетах і надгробках. Такі споруди вирішувалися в іонійському, дорійському та корінфському ордерах на основі архітектурних традицій попереднього часу. На Боспорі, судячи із зображення на монеті, існував п'ятиколонний храм дорійського ордеру царя Аспурга в Пантікапеї. За епіграфічними джерелами відомі храми Афродіти Апатури, Афродіти Навархіди і Посейдона в Горгіппії, Зевса в Кітеї, Аполлона Простата і Матері Богів в Ольвії, Афродіти в Херсонесі та ш. Відправлення культу римських імператорів, архієреями якого були боспорські Царі, зумовило появу в Фанагорії у І ст. так званого Кесарейону. Релігійні дії відправлялися також у приватному порядку, в колі сімей та порівняно невеликих об'єднань, які називалися фіасами. Значного поширення на Боспорі набули фіаси Бога Найвищого.

У мистецтві простежуються зміни, пов'язані з впливом римської провінційної культури та її синкретичним характером, а також зміною смаків населення, що пояснюється певною варваризацією переважної більшості античних міст та поселень. Однак у кожному регіоні розвиток мистецтва мав свою специфіку, зумовлену особливостями культурного та ідеологічного життя. Показовими у цьому відношенні є пам'ятки монументального живопису, відкриті на стінах ґрунтових боспорських склепів І—І І ст. У розписі відбулося об'єднання структурного, квіткового та інкрустаційного стилів, що зумовило появу неповторних пам'яток, таких як склеп Деметри, пігмеїв, Анфестерія, Стасовського в Пантікапеї, Геракла в Горгіппії та ін. (рис. 36). Привертає увагу розпис вапнякового саркофага, на якому зображена майстерня художника. У розписах цих пам'яток відбулося органічне поєднання орнаментальних мотивів із сюжетними сценами. У III ст. монументальний розпис деградує і стає дещо примітивнішим.

Рис. 36. Фрагменти розпису боспорських склепів І — початку III ст.

Продовжувала розвиватися і скульптура, яка була як імпортною, так і місцевою. Серед пам'яток скульптури вирізняються мармурова статуя Неокла II ст. із Горгіппії, а також зображення декоративних левів. У Тірі, Ольвії, Херсонесі та Хараксі переважають невеликі вотивні рельєфи так званого фракійського кола із зображеннями богів, що свідчить про тісні зв'язки з Подунав'ям. У скульптурі поховальних пам'яток переважають надгробки із зображенням "загробної трапези", вершника та портретні зображення померлих. Однак і скульптура поступово деградує. У ній з'являються певний схематизм та примітивізм. Широко представлені пам'ятки гліптики, монетного та ювелірного мистецтва. На різьблених каменях зображувалися міфологічні персонажі,

грецькі та східні божества. У II—III ст. з'являються гностичні геми, що засвідчує проникнення в місцеве суспільство нових релігійних течій.

Отже, протягом перших століть н. е. античні держави Північного Причорномор'я увійшли в орбіту римської політики. В Тірі, Ольвії та Херсонесі дислокувалися римські війська. На Боспорі римських залог не було, хоча він залишався союзною Римові державою. Римська військова присутність та розширення зв'язків зі східними та дунайськими провінціями імперії зумовили економічне піднесення в усіх античних державах регіону. Його пік припадає на другу половину II — першу половину III ст. У середині III ст. в розвитку античних держав розпочинаються кризові явища, спричинені змінами етнополітичної ситуації у Північному Причорномор'ї.