Археологія України - Залізняк Л.Л. - Господарство та соціальний устрій

За рівнем соціально-економічного розвитку латенізовані культури поступалися центральним районам Кельтики. Матеріали досліджень переконують, що на східній периферії населення займалося переважно землеробством і скотарством, а різні ремесла, зокрема залізодобування та обробка металів, були менш розвинені, аніж в основному ареалі латену.

Господарство базувалося на землеробстві та приселищному тваринництві, про що свідчить розташування поселень на зручних для рільництва фунтах та поблизу луків, придатних для випасу худоби. Основною системою землекористування, очевидно, був переліг, а на півдні лісової зони — підсіка. Екстенсивне землекористування за наявності великої кількості вільних земель було доволі продуктивним і давало змогу з мінімальною витратою сил отримувати відносно великі врожаї.

У II ст. до н. е. — II ст. н. е. місцева людність користувалася переважно дерев'яними ралами. Залізні вузьколезові насадки трапляються лише у племен Закарпаття, поодинокі їх знахідки фіксуються у матеріалах поєнешті-лукатівської та липицької культур, що перебували під впливом високорозвинених культур Подунав'я. Урожай збирали за допомогою невеликих серпів, особливо численних у Закарпатті на пам'ятках зарубинецької і поєнешті-лукашівської культур.

Рис. 10. Фібули липицької культури. Хронологічні позиції

Кельтські досягнення у чорній металурги та металообробці сприяли розвиткові цих галузей у Південно-Східній Європі, про що свідчать такі спеціалізовані центри, як латенське Ново-Клиново та зарубинецький Лютіж. На останньому, очевидно, мешкала група давніх металургів, що засвідчує співвідношення трьох жител із 15 сиродутними горнами для добування заліза із болотяної руди і кількома сотнями ям для випалу вугілля. До більш пізнього часу (ймовірно, II ст. н. е.) належать великі скупчення горнів поблизу Умані. На відміну від кельтських, зарубинецьких і пізньозарубинецьких центрів, липицьке металургійне виробництво було розпорошене — тут не виявлено потужних центрів, таких як Свентокшижський на території пшеворської культури (Польща).

Кузні з ковальсько-слюсарними інструментами виявлені лише на латенських пам'ятках Закарпаття. В інших культурах зафіксовані поодинокі знахідки ковальських лещат, пробійників, зубил, що, звісно, не відображає обсягу й характеру робіт по металу. Залізні вироби найчастіше трапляються на латенських пам'ятках Закарпаття. Ковалі тут під час роботи із залізом і сталлю використовували найскладніші технологічні прийоми. Утім, вони залишалися універсалами, що працювали переважно на замовлення, а не на ринок.

Гончарство у латенський час досягло високого рівня майстерності, однак у побуті користувалися здебільшого ліпною керамікою. Лише у кельтів та костобоків (носіїв липицької культури) набули поширення високошвидкісний гончарний круг і товарне виробництво посуду.

У народів Південно-Східної Європи сформувалася доволі розвинена система економічних зв'язків. Як і раніше, із греко-римських країв Причорномор'я та Східного Середземномор'я надходили предмети розкоші та престижу (вино в амфорах, червонолакова кераміка, металевий та скляний посуд, скляне намисто тощо). Великому обсягу античних товарів, мабуть, відповідав зворотний потік експорту. Можливо, кельтські та зарубинецькі племена експортували залізо, що вироблялося на Закарпатті, Середньому Подніпров'ї та Південному Побужжі. Уявлення про перелік товарів, задіяних у товарообміні населення Причорномор'я і Середземномор'я, можна почерпнути із "Історії" Полібія (II ст. до н. е.): "Для необхідних життєвих потреб країни, що оточують Понт, доставляють нам худобу та величезну кількість безумовно чудових рабів, а з предметів розкоші — у великій кількості мед, віск та солону рибу. Отримують вони із продуктів, якими багаті наші країни, олію та всілякі вина; хлібом вони обмінюються з нами, то доставляючи його в разі потреби, то отримуючи...".

Визначення основних тенденцій суспільного розвитку базується насамперед на аналізі планувальної структури всебічно досліджених поселень та матеріалах могильників. Зазначимо, що для усіх розглянутих культур типовими є невеликі однокамерні житла з однією опалювальною спорудою, які можна розглядати як місце проживання малої чи індивідуальної сім'ї.

Розкопки Пилипенкової Гори та Оболоні (зарубинецька культура) дали можливість установити, що в межах великих селищ (10—20 будівель) житла розмішувалися більш-менш компактними групами. Зазвичай усередині такої групи або поруч із нею містилася спільна господарська ділянка — скупчення ям-льохів та подвір'я. Найімовірніше, на таких поселеннях мешкало по кілька великих чи патріархальних сімей, кожна з яких складалася з двох-трьох поколінь родичів, що зумовило розміщення жител групами. Своєю чергою, кілька великих сімей утворювали рід або так звану первісну сусідську общину. Дрібні поселення, очевидно, належали великим сім'ям, а гнізда з кількох патріархальних селищ утворювали рід. Поява таких селищ, а також кількох груп жител на великих поселеннях засвідчує процес сегментації общинної власності на власність окремих колективів. Своєю чергою, парна сім'я, імовірно, виконувала основні виробничі функції, нерідко виступаючи як споживча одиниця.

Невисокий рівень майнового розшарування демонструють також загалом однорідні поховання із тілоспаленням зарубинецької, пшеворської, поєнешті-лукашівської культур. Лише у кількох випадках супроводжувальний інвентар дещо виділяється із загальної маси. Наприклад, група воєнних вождів сформувалася у пшеворських племен. Про це свідчить багате поховання із Гринева, що містило повний комплект військового спорядження І ст. н. е.

На вищий рівень суспільного розвитку кельто-фракійців Закарпаття і "вільних даків" вказують елементи товарного виробництва заліза та гончарної кераміки, тісні зв'язки із розвиненими у соціально-економічному відношенні кельтськими і дакійськими суспільствами Подунав'я, а також римськими провінціями. Багаті поховання у Колоколині, Чижикові та Звенигороду мабуть, належали місцевим племінним вождям.