Історичне краєзнавство - Уривалкін О.М. - 1. ЗАСНУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

1. ЗАСНУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

Основним осередком помешкання козаків було Запорожжя, або Низ (територія Дніпровських порогів). Нижню течію Дніпра між лівими притоками Самарою і Конкою з давніх-давен перетинали 12 (деякі історики вважають, що їх було 9) кам'яних скель-порогів. Далі на південь у Дніпро впадали численні річки, у гирлах і долинах яких розкинулися багаті на дичину і трави луки і плавні.

Козаки називали цю природну країну "Великий Луг". Він починався на лівому березі Дніпра від південної частини острова Хортиця і простягався до Дніпровського лимана. Маючи десятки кілометрів завширшки та близько 300 кілометрів по руслу Дніпра, його площа становила майже 600 кв. км. Луг служив козакам не тільки місцем для полювання і рибальства, а й природною фортецею, неприступною для татарських орд. Козаки нерідко весь Запорізький край називали Великим Лугом (тепер ця місцевість залита водами Каховського водосховища). На дніпровських великих і малих островах (понад 250, найбільший з них - Велика Хортиця, 12x2,5 км) козаки і споруджували невеликі укріплення - городки, або січі. Такі самі укріплення вони ставили і вздовж притоків Дніпра - в місцях, де займалися промислами, землеробством і скотарством. Найбільш відомі січі на островах: Томаківка (площа близько 380 га), Мала Хортиця (площа 500 га), Базавлук, Велика Хортиця (у спеціальній літературі кількість січей визначається від 5 до 13, але більшість науковців дотримуються позиції Д.Яворницького, який обстоював версії про 8 січей).

Походження назви "січ" трактується по-різному. Одними - як розчищене серед лісу, висічене місце. Інші ведуть її від поняття "засіка". Автор "Історії Русів" вважав Січ пограничною заставою проти татар, установленою польсько-литовським урядом із українського люду. Проте одночасно протягом століть слово "січ" означало столицю всього запорозького козацтва. Поряд зі словом "січ" ставилося слово "кіш", що часом звався "вельможним запорозьким Кошем". (Татарською мовою слово "кіш", чи правильніше, "кхош", означало 10 тисяч зведених докупи овечих отар). Слово "кіш" вперше зустрічається у творах польського хроніста Мартина Бєльського "Хроніка Польська" (1597). Він писав: "...на дніпровському о. Томаківка існували сильна козацька фортеця і гарнізон козаків ("na koszeniu"), який мав гармати і човни".

Козаками слова "січ", "кіш" вживалися то як синоніми, то з цілковитим розрізненням одне від одного. Під словом "січ" звичайно розуміли постійну столицю, постійний центр усього козацтва, а під словом "кіш" найчастіше розуміли центральний орган управління Запорозької Січі (уряд). Іноді воно мало значення тимчасового місця перебування козаків, військового табору, ставки. Але найчастіше слово "січ" або "кіш" вживалися з однаковим значенням постійного місця перебування запорозьких козаків.

За місцем свого розташування у пониззі Дніпра за порогами українське козацтво називалося Низовим, або запорозьким військом.

З кінця XV до середини XVII ст. так звалися як ті, що жили по низу за порогами Дніпра, так і ті, що жили вище порогів.

Першим свідченням про відокремлення низових, або запорозьких козаків слід вважати документ 1568 р., в якому йдеться про те, що козаки "стали на Низу, на Дніпрі, в полі і на нивах". Але конкретнішою вказівкою на відокремленість козаків можуть служити реформи 1572 і 1578 рр. (короля Сигізмунда II Августа і Стефана Баторія) про поділ українських козаків на реєстрових і нереєстрових. Реєстрових оголосили, так би мовити, законним козацьким станом (їх називали "Військо його королівської милості Запорізьке"), а нереєстрових - незаконними, вони стали йменуватися запорожцями-січовиками, або Військом Запорізьким. Розмежування українських козаків остаточно утвердилося в першій половині XVII ст. Польський письменник XVI ст. Мартин Бельський у своїй "Хроніці" писав, що у 40-х роках XVI ст. за порогами існував кіш з гарнізоном, який мав у своєму розпорядженні гармати і човни. На думку В.Голобуцького, Запорозьку Січ було засновано на о. Томаківка. що лежить на південь від Хортиці. На Томаківці, як зазначає М.Вельский, "найчастіше живуть козаки", і вона "служить їм, по суті, найсильнішою фортецею на Дніпрі".

Відомі дослідники козацтва В.Смолій і В.Степанков вважають, що творення першої Запорозької січі завершується близько 70- 80-х років XVI ст. (в 50—70-х роках на Хортиці та інших островах були тільки її зародки). "З її утворенням, - пишуть вони, - дух козацької вольниці починає поширюватися на південні регіони України".

Частина істориків, зокрема М.Грушевський, Д.Яворницький, В.Борисенко вважають, що початок Запорозькій Січі дала козацька фортеця, зведена між 1522-1556 рр. на о. Мала Хортиця українським князем Дмитром Вишневецьким. Деякі історики схильні ототожнювати князя з Байдою, героєм українських народних пісень. Але це було поставлено під сумнів іншими істориками, зокрема В.Антоновичем, М.Драгомановим, В.Голобуцьким.

Вишневецький Дмитро (—близько 1563) - князь, походив з волинського роду Гедиміновичів. Вперше згадується в джерелах у 1545 р. В 1550- 1553 рр. - староста черкаський і канівський, прикордонний стражник на Хортиці. На о. Мала Хортиця за його ініціативою козаки збудували фортецю, яка стала військовою базою для запорожців на пониззі Дніпра (прототип Запорозької Січі). Протягом 1556-1557 рр. організував численні походи запорожців у володіння кримського хана і на турецькі фортеці. В 1557-1560 рр. - воєвода російського царя Івана IV (Грозного). 1558,

1559, 1560 рр. здійснив походи на Кримське ханство. В 1563 р. втрутився у боротьбу за молдавський престол, у бою під Сучавою був узятий у полон і виданий турецькому уряду. За наказом султана Сулеймана II був скинутий з вежі на залізні гаки, вмуровані в стіну. Як свідчить "Хроніка" Мартина Бєльського, "зачепившись ребром за гак, жив у такому стані три дні, поки турки не вбили його з лука за те, що ганьбував їхню віру".

Жінок на Січ не допускали, як це було узаконено в більшості лицарських орденів. У Січі додержувалися ритуала прийому до козацької общини. Умовами прийому на Січ були: знання тогочасної української мови, православна віра, вміння володіти зброєю, дотримуватися традицій товариства та клятва вірності йому, бути неодруженим. Сімейні козаки могли мати своє господарство, сім'ю та мешкати в містах, містечках та по селах поза межами Січі.