Історичне краєзнавство - Уривалкін О.М. - 3. ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО ТА БОРОТЬБА КОЗАКІВ ПРОТИ ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКОЇ АГРЕСІЇ

У численних походах і боях українське козацтво створило самобутнє військове мистецтво, виявило високий вишкіл як на суходолі, так і на воді. Козаки були озброєні рушницями або мушкетами, пістолями, шаблями, списами, застосовували луки, добре стріляли з гармат. Крім того, у козаків були келепи (бойові молотки), якірці та рогульки, що застосовувалися проти ворожої кінноти. Зброю та бойові припаси (порох, кулі) козаки виробляли самі або захоплювали в бою. Окрім зброї та належної амуніції, кожен повинен був мати сокиру, косу, лопату тощо, щоб насипати вали та будувати укріплення.

Козацьке військо формувалося за добровільним принципом. Основним родом військ в XVI - першій половині XVII ст. була піхота. В цей час її вважали найкращою в Європі, а польський магнат Яків Собеський, який спостерігав дії козацької піхоти у Хотинській війні 1621 р., назвав її найсильнішою в світі.

Під час бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Г. де Боплан повідомляє, що у кожного козака було по дві рушниці або мушкета та пара пістолів, котрі вони носили за поясом. Використовувала козача піхота і гармати. Але добре оснащена нападною зброєю вона не визнавала особистого захисного озброєння (лат, шоломів, щитів). Через те непомірно зростало значення таких факторів війни, як людська сила, доблесть, жертовність, універсальність.

Козак однаково добре воював і на суші, і на морі. Особливості запорізької військової тактики - постійні, але недовготривалі походи, блискавичні напади, засідки й інші хитрощі. Домінувала винахідливість, уміння вийти зі скрутного становища: "не той козак, що поборов, а той, що вивернувся".

Військова майстерність козаків вироблялася в умовах рівнинної степової місцевості. Тому вони застосовували такий вид бойового порядку, як табір. Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих боках якого рухалися вози один за одним в один або декілька рядів. Цей прямокутник по зовнішніх боках мав гармати, а біля возів ішли готові до бою козаки з вогнепальною зброєю в руках. Все спішене військо йшло між возами, а в самому центрі вели коней. Передній і задній боки прикривала кіннота. При зупинці передня і задня сторони табору замикалися возами. Якщо передбачалася довготривала оборона табору, то колеса возів вкопувались у землю, її насипали і на вози. Навколо возів робилася мережа окопів, з'єднаних ходами сполучень, "вовчі ями" та ін.

Захисні функції табору з возів були настільки високі, що вони зводили нанівець кількісну перевагу ворога. Так Г.Л.Боплан пише: "Кілька разів я зустрічав у степах татар, їх було понад 500 і вони нападали на наш табір, але нічого не могли вдіяти, хоча і було зі мною 50-60 козаків".

Кіннота у козаків була менш чисельної, ніж піхота. Перші кінні сотні в запорожців з'явилися тільки після 1576 р., коли польський король Стефан Баторій передав на Січ 2 тисячі коней. У той час, коли в Західній Європі та Польщі в останній чверті XVI ст. зникло лицарство і з'явилася кавалерія, українські землі опинилися поза цим процесом. Тому запорозька кіннота, як і кавалерійські полки реєстрових козаків, залишалася слабкою і малочисельною. Саме відсутність сильних кінних загонів зумовила поразку козацьких воєн 1591-1638 рр. Г.Л.Боплан писав, що коли б козаки мали кінноту, рівноцінну піхоті, їх не можна було б подолати.

Пластуни (розвідники). Один із куренів на Запорозькій Січі складався з пластунів-розвідників. Козаки куреня були призначені для виконання особливих завдань: розвідувально-дозорна служба, розвідка, агентурна робота на ворожій території, збирання інформації військово-дипломатичного характеру, проведення диверсій тощо.

Тогочасні умови, в яких проходили бойові дії козаків, вимагали від пластунів широкого застосування всіляких хитрощів. При цьому велике значення надавалося дезінформації ворога щодо стану і намірів козацького війська. Наприклад, невеликі загони вершників часто імітували відхід головних сил, а посаджені на коні опудала створювали враження багаточисельної кінноти. Розкладені додаткові ватри імітували нічні табори козаків, які насправді перебували в іншому місті.

Козаки вміло застосовували різні форми маскування. Для диверсійної роботи на мілководді вони годинами перебували під водою, дихаючи через очеретину. Одяг розвідників складався з м'якого взуття, традиційних шароварів, короткої полотняної або шкіряної сорочки чи куртки. Вбрання козака було надзвичайно зручним для ведення рукопашного бою. Широкі шаровари прикривали спрямованість рухів ніг. Пояс, кілька разів обкручений навколо тіла, певною мірою захищав від ушкоджень внутрішні органи. Висока бараняча шапка могла послабити удар у голову. Розвідники добре опанували всі види зброї, але віддавали перевагу нечутким пострілам із лука, захалявним ножам, турецьким ятаганам, келепам (бойовим молотам), комбінованій зброї (перначам або кийкам з вгвинченими кинджалами) тощо. Для залякування і відвернення уваги ворога застосовувалися саморобні пристрої, які могли послідовно вибухати. Багатоетнічний склад козацтва сприяв акумуляції в ході підготовки пластунів кращих надбань як власної фізичної культури, так і елементів різних систем, зокрема двобою тюркських народів, народів Кавказу, російської боротьби (витоки якої сягають давньоруської елітарної школи двобою "Собор"). Існує гіпотеза, що танець гопак є стилізованою формою комплексу прийомів козацького двобою без застосування зброї.

До речі, козаки володіли кількома видами бойових мистецтв. До наших днів дійшли згадки про них: "спас", "хрест", "гайдок", але суть їх практично втрачена. Відомо лише, що зокрема гайдок був поширений серед пластунів.

Членом пластунського куреня міг стати будь-хто за умови проходження іспиту та одностайного схвалення кандидатури відкритим голосуванням усіх членів громади. Декого (приміром сиріт) готували до такої служби з дитинства. Вони виховувалися при козацьких монастирях, здобували освіту, а крім того, щоденно тренувалися фізично.

Широко відомі морські походи козаків, що відбувалися, як правило, в липні. На весельних судах, що звалися "чайками" (байдаками) і вміщували по 50-80 козаків зі зброєю, кілька гармат, вони досягали турецьких берегів.

Довжина чайки була близько 20 метрів, ширина та висота - 4 метри. Дно робилося суцільним, зі стовбура верби і липи. Боки обшивалися дошками шириною 30 см і довжиною 4 метри. На судні ставили два стерна, по одному на кожному кінці, 10-15 пар весел, а також щоглу для вітрила. Для усталеності та непотопленості до бортів прив'язували в'язки очерету. Г.де Боплан також розповідає про підготовку і проведення морського походу: "за півмісяця шістдесятеро (козаків) звели один човен... за два-три тижні мають 80-100 човнів... Кожен козак озброєний двома рушницями, шаблею. А на кожному човні є також 4-6 фальконетів (гармат). У кожного є компас... Козаки гребуть, не припиняючи, і за 36 або 40 годин досягають Анатолії". Далі Г.де Боплан описує морський бій: "Якщо козаки зустрінуть на дорозі які-небудь галери або інші судна, вони переслідують їх, атакують і беруть приступом. За заданим сигналом козаки з усіх сил налягають на весла, щоб швидше досягти ворожих кораблів, тим часом, як половина козаків тримається готовою до бою і тільки чекає абордажу, щоб увірватись на корабель, екіпаж якого буває дуже вражений несподіванкою, бачачи себе атакованим 80 або 100 суднами, з яких валить на корабель маса озброєних людей і в одну мить захоплює його".

Посол Франції у Стамбулі Франсуа де Гарле барон Сезі у "Листі до друга" (1620) захоплено описував морські походи козаків проти Туреччини. Але особливо здивувало барона те, що козаки, відчуваючи близькість погоні, заганяли свої чайки в очерет, а самі, вирізавши довгі очеретини і дихаючи через них, опускалися на дно і зникали, стаючи непомітними для ворога. Свою розповідь французький посол завершає такими словами: "Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді й у повітрі, скрізь уміють дати собі раду і взяти верх у всіх стихіях".

Під час морських походів на татар і турків силу козацьких ударів відчували міста Азов і Кафа, Ізмаїл, Акерман, Варна, Синоп, Трапезунд. Навіть "самому Царгороду (Стамбулу) давали пороху нюхати". Морські походи приносили славу козакам і сприяли піднесенню їхнього авторитету в європейському світі. Так, префект Кафи венеціанець Дортеллі д'Асколі свідчив: "Козаки такі відважні, що не лише за рівних сил, але і 20 чайок не бояться 30 галер падишаха, як це видно щорічно надалі".

З початку існування козацтво було надійним захисником краю від татар, а пізніше й турків. Літописи і хроніки донесли до нас свідчення про цю боротьбу.

Вперше на українських землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали полякам боротися проти татар. В 1492 р. козаки захопили татарський корабель під Тячинею на Дніпрі. В 1494, 1496 і

1498 рр. українські і донські козаки здійснили кілька походів на Ногайські орди. Нападали козаки і на турецькі фортеці. В 1521 р. вони рушили в похід на Молдавію; 1523 р. ходили на Крим і зруйнували Очаків; у 1523-1524 рр. - на Тавань; у 1528 та 1545 рр. знову під Очаків. В 1556 р. козаки Д.Вишневецького і російські стрільці чернігівського воєводи І.Ржевського здійснили похід у пониззя Дніпра. Була захоплена фортеця Аслан-Кермен. В 1558 і 1559 рр. українські козаки разом із донськими здійснили успішні походи на Перекоп та Азов.

У 70-х рр. XVI ст. козаки боролися за визволення Молдавії від турецького поневолення.

У 1575 р. здійснили вдалий похід на Крим. 1576 р. разом із російськими стрільцями воєводи А.Верьовкіна штурмували турецьку

фортецю на Дніпрі Іслам- Кермен. Потім самостійно "промишляли" під Гезлевом (Євпаторія) і Кафою, ходили на Трапезунд та Синоп. У 1586 р. козаки розгромили татарські загони в пониззі Дніпра й захопили фортецю Очаків. На чайках дійшли до Гезлева та Білгорода, спалили фортеці та повернулися на Січ.

Протягом 1603-1604 pp. козаки здійснили кілька сухопутних і морських походів. Широкий резонанс у світі викликало взяття запорожцями турецьких фортець, які на той час вважалися неприступними: Варна (1616), Синоп (1614), Кафа (1616), Килія (1621) та ін.

У 1608 р. козаки пішли в сухопутний похід на Кримське ханство, здобули Перекоп і зруйнували його укріплення, а вже наступного року вони на 16 чайках запливли в гирло Дунаю, спалили міста-фортеці Ізмаїл, Килію і Білгород. У 1614 р. вони двічі перепливали Чорне море і штурмували турецькі прибережні міста Трапезунд і Синоп. Навесні 1651 р. на 80 чайках козаки напали на околиці турецької столиці Стамбул. Розлючений султан наказав будь-якою ціною знищити зухвальців. Коли ж турецький флот наздогнав козаків у гирлі Дунаю, вони вщент розбили турецьку ескадру, полонили адмірала і спалили кілька захоплених галер та прорвалися до Дніпра.

У 1616 р. дві тисячі запорожців на чолі з П.Сагайдачним при виході в Чорне море на чайках прийняли бій з турецькою ескадрою Алі- Паші, який ледве втік від них. До рук козаків потрапило 150 галер і 100 допоміжних суден. Після цього Сагайдачний здійснив один з найзначніших своїх морських походів - на Кафу, невільничий ринок у Криму. Тоді козаки знищили 14 тисяч турецьких воїнів, потопили турецькі кораблі та визволили тисячі полонених, призначених для продажу. У штурмі Кафи брали участь і 700 донських козаків.

Вдалим був морський похід козаків у червні-липні 1621 р. Французький посол барон Сезі повідомляв своєму уряду: "Страх, що охопив жителів цього міста, був такий великий, що неможливо описати. Дізнавшись про дії козаків, турецький адмірал Халіль-Паша, який стояв зі своє ескадрою в Килії, атакував їх. Заманивши турків на мілководдя, козаки потопили 20 кораблів. У битві в гирлі Дунаю козаки втратили 20 галер".

1628 р. козаки прорвалися через Перекоп, завдали поразки татарським військам під проводом мурзи Буджацької Орди Кантеміра під Бахчисараєм і обложили Кафу. Вони відійшли з півострова тількі під тиском численного турецького війська. Не припиняли козаки походів і в наступні десятиліття.

Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню їхнього авторитету та популярності на міжнародній арені, що свідчило про те, що Україна в особі козацтва створила окрему "військову і політичну силу, яка об'єктивно відігравала прогресивну роль, гальмуюючи турецько-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність. В той самий час треба відзначити, що не кожен похід козаків був війною за віру чи потребою визволити побратимів. Оскільки Запорізька Січ не мала міцної економічної основи, то частина походів носила утилітарний характері зводилася до пограбування.