Серед творчого спадку Расіна особливе місце належить трагедії "Федра". Основою для неї послужив відомий його сучасникам сюжет давньогрецького міфа. Аналогічний сюжет знаходимо у трагедіях античних авторів— "Іпполіт" Еврипіда і "Федра" Сенеки. Але Расін по-своєму розвинув і сюжет, і характери героїв. Так, він змінив характер Іпполіта, який із суворого служителя богині полювання Артем іди, не знаючого кохання, перетворився на закоханого юнака — тільки закоханого не у Федру, а у принцесу Арікію.
Головне новаторство Расіна, звичайно, пов'язане було із характером Федри. Якщо у Еврипіда героїня сама звинувачувала Іпполіта перед його батьком — Тезеєм, то Федра Расіна благородна: вона лише піддалася умовлянням своєї няні, проте, зазнавши жорстоких моральних страждань, відкриває Тесею правду. Однак справа не лише у цих зовнішніх змінах. Федра Расіна— страждаюча жінка, а не злочинниця, вона, як писав про неї сам автор: "Ни вполне виновата, ни вполне невинна". її трагічна вина — у неможливості протистояти почуттю, яке сама ж вона називала злочинним. Напружена жагуча пристрасть героїні передана завдяки відточеній художній формі. Расін легко та органічно приймав правила класицистичних єдностей, не вдаючись до зовнішніх сценічних ефектів, зрозуміло, послідовно і точно розгорталася дія п'єси. її героїня постійно аналізувала свої почуття, хоча й не в силі стримати їх. Таким чином, Расін втілив у своїй трагедії не лише морально-психологічні конфлікти своєї епохи, а й відкрив загальнолюдські закономірності психології.
Сюжет
Іпполіт, син афінського царя Тесея, відправився на пошуки батька, який десь подорожував уже півроку. Іпполіт син амазонки. Нова дружина Тесея Федра, на думку всіх, з самого початку відчула неприязнь до пасинка, чим змусила його залишити Афіни. Федра ж хвора на незрозумілу хворобу і воліла померти. Вона говорили про свої страждання, які їй послали боги, про те, що навколо неї заколот і що її вирішили зжити зі світу. Доля і гнів богів породили у ній якесь фіховне почуття, яке жахало її саму і про яке вона боялася сказати відверто. Вона докладає усіх зусиль, щоб подолати темну пристрасть, але даремно. Федра думала про смерть і чекала на неї, не бажаючи нікому відкритися.
Няня Енона стурбована тим, що у цариці потьмариться розум, оскільки не знала, що говорить. Тому докоряла їй тим, що вона хоче образити богів, порвавши "нитку життя", і закликала царицю подумати про майбутнє своїх дітей і про те, що у них швидко відніме владу народжений амазонкою гордий Іпполіт. У відповідь Федра повідомляла, що її гріховне життя і так уже тривало достатньо, проте її гріх не у вчинках, у всьому винне серце — у ньому причина муки. В чому її гріх, Федра сказати відмовлялася і хотіла забрати таємницю із собою в могилу, та не витримала і зізналася Еноні, що кохає Іпполіта. Тана вражена. Тільки-но Федра стала дружиною Тесея і побачила Іпполіта, як то полум'я, то озноб мучало її тіло — це "вогонь всевладної Афродіти", богині кохання. Федра намагалась умилостивити богиню — збудувала їй храм, прикрасила його, приносила жертви, але все на марно. Тоді Федра стала уникати (пполіта і розігрувати роль злої мачухи, змушуючи сина залишити дім батька. Та все даремно.
Служниця Панопа повідомила, нібито чоловік Федри Тесей помер. Тому Афіни стурбовані — кому бути царем: сину Федри чи синові Тесея Іпполіту, народженому амазонкою. Енона нагадало вихованці, що на неї тепер покладений обов'язок володарювати і вона не має права помирати, оскільки загине її син.
Арікія, царівна із афінського царського роду Паллантів, яких Тесей позбавив влади, дізналася про його смерть. Вона стурбована своєю долею. Тесей тримав її полонянкою у палаці у місті Трезені. Іпполіта було обрано правителем Трезена. Ємена, няня Арікії, впевнена, що він звільнить царівну, оскільки Іпполіт був до неї не байдужий.
Арікію ж привабило у Іпполіті душевне благородство. Зберігаючи із прославленим батьком "в высоком сходство, не унаследовал он низких черт отца". Тесей же прославився тим, що знеславив багатьох жінок.
Іпполіт прийшов до Арікії і повідомив їй, що скасовов указ про її полон і дав їй свободу. Афінянам потрібен цар, народ висував трьох кандидатів: Іпполіта, Арікію та сина Федри. Проте Іпполіт, відповідно до давнього закону, оскільки він не народжений еллінкою, не міг володіти, афінським троном. Арікія ж належила до давнього афінського роду і мала всі права на владу. Син Федри буде царем Криту — так вирішуив Іпполіт, залишаючись правителем Трезена. Він поїхав до Афін, щоб переконати народ у праві Арікії на трон. Дівчина не могла повірити, що син її ворога віддав їй право на владу. Іпполіт відповідав їй, що ніколи раніше не знав, що таке кохання, але коли побачив її, то змирився і одягнув любовні ланцюги. Він увесь час думав про царівну.
Федра, зустрівшись із Іпполітом, сказала, що боїться його: тепер, коли Тесея був відсутній, він міг гніватися на неї і на її сина, здійснюючи помсту за те, що його вигнали з Афін. Іпполіт обурений — так низько він вчинити б не зміг. Крім того, звістка про смерть Тесея могла бути хибною. Федра, не в змозі стримати своє почуття, говорить, якщо б він був старшим тоді, коли Тесей приїхав на Крит, то теж міг би здійснити такі ж подвиги — вбити Мінотавра і стати героєм, а вона, як Аріадна, дала б йому нитку, щоб він не заблукав у Лабіринті, і пов'язала б свою долю з ним. Іпполіт розгублений, йому здалося, що Федра марить, приймаючи його за Тесея. Та запевнила його, що кохає його, але своєї вини у тому не бачить, оскільки не владна над собою. Вона жертва божественного гніву, це боги послали їй кохання, яке мучило її. Федра благала Іпполіта покарати її за злочинну пристрасть і дістати меч. Іпполіт, наляканий, втік, про страшну таємницю не повинен знати ніхто, навіть його наставник Терамен.
Із Афін приїхав посланець, щоб передати Федрі правління, але цариця відмовився від влади. Вона не могла керувати країною, коли її власний розум їй не підвладний. Вона уже відкрилася Іпполітові, і в ній пробудилася надія на почуття у відповідь.
Енона повернулася зі звісткою, що Тесей живий і незабаром з'явиться у палаці. Федру охопив жах, оскільки вона боялася, що Іпполіт відкриє її таємницю і викриє її обман перед батьком. Вона думала про смерть як про порятунок, але боялася за долю дітей. Енона запропонувала захистити Федру від безчестя, зробивши наклеп на Іпполіта перед батьком, нібито він звабив Федру. Вона взялася все влаштувати сама, щоб врятувати честь своєї пані.
Енона звинуватила Іпполіта перед батьком. Тесей повірив, згадавши, яким блідим був син у розмові з ним. Він визнав Іппосини і попросив бога моря Посейдона, який обіцяв виконати будь-яку його волю, покарати його. Іпполіт настільки вражений тим, що Федра звинуватила його у злочинній пристрасті, що не знайшов слів для виправдання. Хоча він і зізнався, що кохає Арікію, батько йому не вірив.
Федра намагалася вмовити Тесея не чинити зла синові. Коли ж він повідомив їй, що Іпполіт начебто закоханий у Арікію, Федра вражена і принижена тим, що в неї з'явилася суперниця. Вона й не підозрювала, що хтось іще здатен пробудити кохання у Іпполіта. Цариця побачила для себе лише єдиний вихід — померти. Вона прокляла Енону за те, що та звинуватила у всьому Іпполіта.
Тим часом Іпполіт та Арикія вирішили втекти із країни разом. Тесей намагався переконати Арікію, що Іпполіт брехун і вона даремно послухала його. Він хотів ще раз поговорити з Еноною, але дізнався, що цариця вигнала її і та кинулася у море.
Сама ж Федра у розпачі. Тесей наказав покликати сина і благав Посейдона, щоб той не виконував його бажання.
Однак вже пізно— Терамсн приніс страшну звістку про смерть Іпполіта. Він їхав на колісниці берегом, як раптом з моря з'явилося небачене чудовисько. Всі кинулися врозтіч, а Іпполіт списом вразив чудовисько і пробив йому шкіру. Дракон упав під ноги коням, і ті від страху понесли. Іпполіт не в силах був їх стримати. Вісь колісниці зламалася, царевич заплутався у віжках, і коні потягнули його по землі, всіяній камінням. Тіло його перетворилося на цілковиту рану, він помер на руках у Терамена. Перед смертю Іпполіт сказав, що батько незаслужено звинуватив його.
Тесей у відчаї, він звинуватив Федру у смерті сина. Остання визнала, що Іпполіт невинний, що вона за волею вищих сил була захоплена кровозмішувальною, невгамовною пристрастю. Енона, рятуючи її честь, звинуватила у всьому Іпполіта. Федра, знявши із невинного пасинка підозру, покінчила свої земні муки, прийнявши отруту.
Творчий метод Ж. Расіна
— поєднання давньокласичних переказів із почуттями XVII століття. Пояснюється це головним чином тим, що Расін намагався слідувати правилу Н.Буало, — "бути вірним історії і одночасно зберігати благопристойність". Поєднати і те, і інше було неможливо — ось чому герої драматурги так мало схожі на своїх прототипів;
— додання до триєдності ще й четверту — єдність мови: усі його герої та героїні розмовляють однаково вишуканою, правильною мовою. У зв'язку з цим вони наділені надзвичайною вишуканістю манер; наприклад, наклеп на Іпполіта робить не сама цариця, як у Еврипіда, а лише її годувальниця;
— бачення у коханні майже винятковий предмет психологічного спостереження і драматичного відтворення; аналіз кохання жінки;
— зацікавленість середовищем придворних і дворянства, серед якого він жив і яке дійсно знайшло майже повне відображення у його театрі.
Запитання для самоконтролю
1. Яке місце належить жанру трагедії у ієрархії жанрів класицизму?
2. Кого вважають "батьком" класицистичної трагедії?
3. У яких творах П. Корнеля найбільшою мірою втілено конфлікт між обов'язком та почуттями?
4. У чому полягає новаторство драматичної творчості Ж. Расіна у порівняно із творчістю П. Корнеля?
5. Яку функцію виконувала трагедія у тогочасному суспільно-політичному житті? Яких людей виховувала ?
1. Життєвий шлях Мольєра, витоки його творчості
2. Шлях до високої комедії: "Тартюф, або Облудник", "Мізантроп", "Дон Жуан", "Скупий"
"Тартюф"
"Мізантроп"
"Скнара"
3. Мольєр — реформатор високої комедії
ЛЕКЦІЯ 5. ЛІТЕРАТУРА АНГЛІЇ. ДЖОН МІЛЬТОН
1. Д. Мільтон — поет і публіцист
2. Поеми "Втрачений рай" і "Повернений рай", їх ідейно-тематичний аналіз