Історія світової культури - Левчук Л. Т. - 5. Культура епохи Громадянської війни та Реконструкції (1861-1877 рр.)

Середина - друга половина XIX століття були позначені стрімким перетворенням США на розвинуту аграрно-індустріальну державу. Цьому сприяло зміцнення на Півночі та Заході країни вільного фермерського господарства. Розвиваючися протягом двох з половиною століть з патріархального в товарне, воно стало одним із символів американської демократії. Не випадково міф про фермера — гаранта благополуччя суспільства — як частина політичного фольклору, домінування у свідомості американців образу своєї країни як великого постійно зростаючого аграрного суспільства й зумовили скепсис частини населення щодо процесів індустріалізації як загрози американській системі. Але швидкі темпи розвитку капіталізму, зростання чисельності кваліфікованих робітничих кадрів за рахунок іммігрантів, поширення початкової освіти, наявність великих територій, багатих природними ресурсами, а також використання досягнень європейської й вітчизняної науково-технічної думки прискорили соціально-економічний прогрес.

Природно, що боротьба за буржуазно-демократичні перетворення передбачала розвиток мережі освіти. І якщо на початку XIX століття внаслідок пожвавлення релігійного життя багато вищих навчальних закладів перебували під контролем різних деномінацій з їхнім консерватизмом і релігійною нетерпимістю, то від середини століття розширюється державна підтримка коледжів, демократизується навчальний процес. Заінтересованість в освічених національних промислових кадрах стимулювала розширення змісту навчання за рахунок уведення, окрім класичних і теологічних дисциплін, політехнічної освіти, розвиток трудового, фізичного та естетичного виховання. Внаслідок цього напередодні громадянської війни США випередили країни Західної Європи за кількістю дисциплін, які викладались у всіх навчальних закладах.

Також не випадково в цей час спостерігається неабиякий "вибух" вітчизняних винаходів. Відкриття в першій половині XIX століття принципу взаємозаміни деталей машин Е. Вітні (масове виробництво стандартних механізмів), винахід гуми Ч. Гудітром, пароплава й підводного човна Р. Фултоном, телеграфного зв'язку Дж. Генрі та С. Морзе в другій половині століття було поповнено появою телефону А. Белла й фонографа Т. Едісона. Всі вони ввійшли в аннали світової науково-технічної культури. Американська наука набуває загальнонаціонального характеру. Розвивається мережа державно-цільових досліджень, які були зорієнтовані (що характерно для культури американського мислення) на безпосереднє застосування в практиці капіталістичного господарства.

Патетика індустріалізації вплинула на утвердження в масовій свідомості уявлення про необмежені можливості самоактуалізації та самовираження особистості. Культура досягнення особистого успіху репрезентує прагнення до матеріального благополуччя, психологію збагачення й рівність можливостей як романтизований варіант духовності формуючи головний міф американської нації - "американську мрію". Схильність до матеріальної вигоди своєрідно поєднується з релігійним моралізмом. Релігія набуває функціонального, прагматичного характеру. Працелюбність, успіх у бізнесі, особисті риси громадян, схвалені Богом, винагороджуються матеріальним розквітом країни в цілому.

"Американська мрія", ґрунтуючись на культивуванні такої важливої риси національної психології, як індивідуалізм, із необхідністю передбачає конформізм. Суспільний шлях розвитку Америки з колоніальних часів зумовлював добровільну адаптацію й підкорення певним стандартам та схемам поведінки. Плин часу не змінив головного в американському характері — індивідуальна свобода, особистий успіх не повинні торкатися загальновизнаних соціальних норм і принципів. Не випадково в подальшому у масовій свідомості формується образ "середнього американця".

Якщо обличчя північних та частини західних штатів визначали промисловий переворот, а потім індустріалізація, революція в транспортних засобах, високотоварне фермерське господарство, то на Півдні генезис капіталізму й початкового нагромадження капіталу відбувається в умовах поширення рабовласницьких плантаційних господарств, які, попри рутинність техніки й методів організації виробництва, залишались економічно прибутковими та ефективними.

Неминучість боротьби з рабством як моральним і соціальним злом відчувається в ситуації загострення соціально-політичних суперечностей 40—50-х років XIX століття. У федеральному уряді посилюється вплив плантаторів Півдня, які намагалися в зовнішній і внутрішній політиці США реалізувати свої інтереси. Процвітає (особливо за часів президентства Б'юкенена) контрабандна торгівля рабами-африканцями, незважаючи на офіційну заборону 1808 року. Посилюється рабовласницький терор. Великого поширення набув так званий суд Лінча — розправа без суду та слідства. Відкрита конфронтація між прибічниками і супротивниками рабства об'єднала в міцну коаліцію демократичні кола країни й передусім буржуазно-промислової Півночі. Утворилася впливова антирабовласницька політична сила — республіканська партія, а партія демократів, утративши загальнонаціональний вплив, фактично стала партією Півдня.

Соціально-економічне й суспільно-політичне становище країни, де співіснували дві антагоністичні системи — капіталізм, буржуазні свободи Півночі та рабовласництво, тиранія Півдня — вимагало вирішення проблеми майбутнього розвитку американської держави. Процеси індустріалізації країни 50—60-х років, створення загального національного ринку й транспортної системи, капіталізація нових територій Заходу залежали від поширення рабства. Протиріччя двох протилежних сил вийшли за межі політико-економічної боротьби й набули форми збройного конфлікту. У квітні 1861 року почалася найкривавіша в історії країни громадянська війна. Як збройно-револющйний шлях вирішення проблеми відновлення єдності й проведення буржуазно-демократичних перетворень політико-економічного устрою держави, вона посідає особливе місце в літописі Сполучених Штатів.

Перемога на виборах 1860 року представника центристських кіл республіканської партії Авраама Лінкольна, перехід влади конституційним шляхом до буржуазії та політика нового уряду (непоширення на нових територіях рабства як аморального явища, осуд війни з Мексикою, розвиток Заходу в інтересах фермерства) викликали негативну реакцію рабовласників Півдня й були приводом до сецесії (відокремлення рабовласницьких штатів від Союзу). Одинадцять штатів, які займали близько 40 % території США, створили Конфедерацію рабовласницьких штатів. Країна поділилася на два ворожих збройних табори, внаслідок чого виникла серйозна загроза існуванню єдиної нації та держави.

Деякий час у правлячих колах Півночі панувала ілюзія можливості мирного вирішення конфлікту. Класовий інстинкт вимагав стриманості й прагнення до компромісу. Але рабовласницька Конфедерація при підтримці Англії та Франції відповіла збройним заколотом. Побоювання, небажання широкої участі в конфлікті трудящих мас і насамперед негритянського населення викликали низку поразок федеральних військ. Постала проблема зміни воєнної політики уряду Лінкольна.

1862 рік став вирішальним у Громадянській війні. Був прийнятий закон про гомстеди — земельні ділянки, які практично безплатно мав змогу придбати кожний американський громадянин.

30 грудня 1862 року А. Лінкольн підписує текст Прокламації про звільнення рабів. Вона декларувала надання свободи рабам штатів, де відбулися заколоти, та право призову негрів до збройних сил. Попри свій досить формальний характер (негри не одержали ані громадянських ані політико-економічних прав, визволення не поширилося на рабів лояльних до Союзу штатів, пропонувалося переселення негритянського населення за межі США), Прокламація стала надзвичайно важливим документом американської історії, вирішуючи одну з основних проблем трьохсотрічного розвитку народів Америки. Вона привернула симпатії прогресивних кіл Європи, що завадило інтервенції європейських держав. Масовий героїзм негритянського народу, який поряд з пролетаріатом і фермерством став головною рушійною силою Громадянської війни, активне керівництво ліворадикальної буржуазії дали змогу зберегти державну єдність США (ціною великих втрат — у воєнних діях загинуло понад 600 тисяч і поранено близько мільйона чоловік).

Наступний період в історії США (1865—1877 рр.) — Реконструкція Півдня — як продовження процесу соціально-економічних перетворень, розпочатих у роки Громадянської війни, характеризується такою ж складністю й суперечністю боротьби за буржуазно-демократичне реформування молодої, але вже однієї з найвпливовіших світових держав. Повоєнний час вимагав вирішення насамперед аграрного питання, розподілу конфіскованих земель. Але значна частина дрібних білих фермерів і негритянського населення внаслідок аграрної політики, яка тещі здійснювалася, фактично втрачала можливість придбати земельні ділянки й була змушена найматися сільськогосподарськими робітниками на колишні плантації. Більше того, зберігаються значні політико-економічні позиції плантаторів Півдня, котрих підтримували як демократична партія, так і, частково, уряд президента Джексона. Не випадково цей час увійшов в історію як "період джексонівської реакції". Намагаючися змінити соціально-економічну ситуацію на свою користь, плантатори організували безпрецедентну систему терору проти негритянського населення та лояльних до нього білих громадян. Були створені численні[расистські терористичні організації, такі як "Білі ліги", "Вогненні хрести". Особливою жорстокістю й масовістю в багатьох південних штатах вирізнявся Ку-клукс-клан, створений у 1865 році в Теннесі. Визволення негрів насправді мало лише формальний характер. Прийняття численних законодавчих актів, так званих "чорних кодексів", фактично впроваджувало нову форму рабства. Життя нефів суворо регламентувалося. Вводилася система резервацій і заборон. Принцип расової сегрегації, або "етнічного аристократизму", який практикувався з часів колонізації в другій половині XIX століття, дістав підкріплення у вигляді псевдонаукових концепцій англосаксонської расової неперевершеності й соціал-дарвінізму. З перебігом подій посилюються протиріччя між президентом і конгресом, унаслідок чого прийнято закон про реконструкцію й чотирнадцяту поправку до конституції. В південних штатах встановлювалася збройна диктатура буржуазії, відновлювалися політичні права громадян незалежно від кольору шкіри й расової належності. Розпочався період радикальної соціально-економічної перебудови Півдня.

Прийняті в десяти колишніх рабовласницьких штатах нові конституції закріплювали буржуазний шлях соціально-економічного розвитку. Під час виборів до конституційних конвентів південних штатів (1867 р.) була проведена найдемократичніша у світі правова реформа — участь у виборах усіх громадян США незалежно від соціального статусу й раси. Право представництва в офіційних органах дістали негри.

Найактивнішою силою, яка сприяла радикал ізації соціально-економічної реконструкції Півдня, були афроамериканці. Роки радикальної Реконструкції стали часом духовного розквіту негритянського народу. Розвивається негритянська сільська кооперація як форма ведення господарства, система негритянського самоврядування, створюється негритянська міліція та юніоністські ліги. Внаслідок відміни сегрегації у шкільній і вищій освіті розвивається народна просвіта, відкриваються негритянські університети.

Але в цілому расова дискримінація залишалася. Більше того, у 60—70-х роках XIX століття посилилася політика геноциду щодо корінних жителів Америки. Численні війни з індіанцями, закон 1867 року про резервації й примусове переселення аборигенів на спеціально відведені території, культурна та економічна ізоляція призвели до масового знищення й вимирання багатьох племен. Культурна відсталість, масова неписьменність, котрі залишились як спадщина від колишніх часів, призводили до розпалювання расової ворожнечі й шовіністичних настроїв серед білого населення Півдня.

Зі зміцненням у національному масштабі політико-еко-номічних позицій крупної промислової буржуазії темпи форми та методи проведення Реконструкції локалізовувалися й втрачали свій революційно-перетворювальний характер. Використавши негритянське населення південних штатів, робітників та фермерів Півночі, боячись посилення демократичного руху народних мас, їхньої консолідації, буржуазія солідаризувалася з плантаторами. Заколотників в основному було амністовано. Розкол республіканської партії, поява ліберальних республіканців, які об'єднались у політичний блок з демократами, втрата популярності серед більшості населення зумовили падіння урядів Реконструкції в багатьох південних штатах і повернення до влади демократів. Вплив республіканських урядів зберігався лише в штатах, де понад 50 % жителів становили афроамериканці (Луїзіана, Флорида, Південна Кароліна). При цьому слід враховувати, що в політичній культурі США боротьба двох партій та ідеологій не ставила під сумнів легітимність існуючої державно-політичної системи. Загалом підтримувались ідеї конституціоналізму, індивідуалізму, буржуазних прав і свобод.

Визнаючи законність існування альтернативної сторони, партії змагалися з питань про форми правління, а також про те, хто найкраще міг реалізувати ці форми. Така ситуація розглядалася як ідеальний взірець для наслідування, що дуже характерно для американської "традиції винятковості".

Складність, конфліктність внутрішнього життя США не змінили зовнішньополітичного курсу. Перетворення в могутню промислову державу з високопродуктивним сільським господарством (рівень економічного розвитку США був значно вищим, ніж у таких розвинутих країнах, як Німеччина, Франція) і, як наслідок, зміна світових політико-економічних позицій американської держави стимулювали поновлення експансіоністських прагнень. Ліквідація про-французького режиму в Мексиці, купівля в 1867 році^Аляски, зростаючий інтерес до Канади як зони економічного и політичного панування США, посилення впливу у Вест-Індії, намагання використати частину и островів як військово-морські бази - таким чином зовнішня політика країни була спрямована на зміцнення міжнародних позицій США як у Західній півкулі, так і у світі в цілому.

Громадянська війна й Реконструкція поряд з бурхливим розвитком капіталізму вільного підприємництва сприяли підвищенню матеріального та культурного рівня життя американського населення. Мистецтво знову знаходить свого героя, в якому втілилась "американська мрія". Естетико-психологічні, соціально-політичні потреби американця зумовили розквіт літератури "успіху". Незважаючи на існування творів Е. По, Г. Мелвілла з властивим їм критичним поглядом на світ, більшість сучасників прихильніше ставилася до творчості Т. Флінта, Е. Габбарда, Г. Олджера. Монополія "олджеризму" в літературі відповідала ідеології "простої людини, котра зробила себе сама", її настановленню на успіх, стала складовою національної свідомості американців. У літературі, як і в образотворчому мистецтві, зростають реалістичні тенденції (хоча у живописі, попри появу нових жанрів, істотні злети не спостерігаються). В професійній музиці превалює еклектика та орієнтація на європейські традиції. Вітчизняні опери й симфонії (творчість У. Фрайя, Дж. Брістоу) поступалися популярністю перед менестрельним театром. З'явившись на основі синтезу негритянського фольклору та англійської баладної опери, він став попередником специфічно американського жанру XX століття — мюзиклу. Тим самим підтвердилося характерне для трьохсотрічної американської музичної культури виникнення справді національного й самобутнього саме у сфері жанрів народної музики.

Періодом Реконструкції в історії Сполучених Штатів закінчується ера народження й змужніння великої цивілізації, її матеріальної й духовної культури, існування якої суттєво розширило межі планетарної свідомості. Людство зіткнулося з неординарним досвідом становлення могутньої нації, самобутність котрої зрощувалася не на тисячолітньому фунті корінних традицій, а на основі трьохсотрічної асиміляції культурного надбання народів Європи, Америки, Африки та Азії.