У полікультурному і багатонаціональному світі особливої актуальності набуває науковий підхід до вивчення історії української культури. Важливе значення має формування у майбутніх фахівців адекватної моделі вітчизняної культури, оскільки лише вона може забезпечити успішну орієнтацію і толерантне співіснування серед політичних, конфесійних та інших соціокультурних відмінностей у процесі розбудови правової держави. Важливим вектором розвитку у даному напрямку є підготовка кадрів усіх спеціальностей з відповідної культурологічною готовністю, що забезпечить для України величезний резерв та потенціал у демонстрації взірців демократичної культури та цінностей громадянського суспільства.

Вивчення людського суспільства через його культуру надзвичайно актуальне у наш час, оскільки сьогодні стало очевидним, що лише економічні та політичні характеристики не можуть дати повного розуміння соціальних явищ. Аналіз духовних цінностей, що переважають у тому чи іншому суспільстві, допомагає виявити не тільки рівень його розвитку, але й зрозуміти, чому те чи інше суспільство живе так, а не інакше.

Саме ця позиція авторського колективу стала лейтмотивом представленого навчального посібника. Його особливість полягає у тому, що він є своєрідною компенсацією нестачі гуманітарних знань, так необхідних сучасній молоді для формування естетичних поглядів особистості і усвідомлення важливості духовної сфери соціального буття. Вивчення культури як суспільного явища допоможе пояснити численні процеси духовного і соціального життя, надасть можливість систематизувати, класифікувати та впорядкувати велике розмаїття форм людської діяльності.

Навчальна дисципліна "Історія української культури" відкриває цикл гуманітарних дисциплін, що викладаються у ВНЗ. Вона дає уявлення про роль і знання культури у соціальному житті, знайомить з численними пам'ятками української культури, досягненнями українських митців в Україні та за її межами.

Особливістю цього навчального предмету є те, що вивчення суспільства пов'язано із заглибленням у світ його мистецтва, літератури, духовних цінностей. Історія української культури дає можливість осягнути як єдиний комплекс: живопис, поезія, релігія та інші сфери творчості того чи іншого народу, робить доступним осягнення глибин його естетичних пристрастей та вподобань у конкретний історичний період.

Навчальний посібник до вивчення дисципліни "Історія української культури" підготовлено на допомогу студентам-бакалаврам вищих навчальних закладів освіти III та IV рівнів акредитації. Він містить у собі теоретичні матеріали, контрольні запитання до кожної теми, обов'язкову і додаткову літературу.

Отже розділи, пропонованого навчального посібника, мають на меті ознайомити студентів з історією української культури. Посібник рекомендовано викладачам та студентам ВНЗ, усім, хто цікавиться проблемами української культури.

Навчальний посібник є результатом роботи авторського колективу: Павлова О. Ю. - передмова, розділ 1, 2; Мельничук Т. Ф. - підрозділи: 4, 7, 3.3.2., 4.8, 5.5, 6.5., 7.3., 8.5; Грищенко І. В. - розділ 10; Панталієнко В. В. - розділ 8, 9; Сироватський С. А. - розділ 5, 6; Мисюра Т. М. - розділ 3.

Розділ 1. Проблемне поле історії культури

Нині існують принаймні три основні підходи до розуміння історії культури України. Перший визначає її як різновид історичної науки. Другий - відводить історії культури України місце допоміжного розділу серед дисциплін, що пов'язані з розглядом проблем культури. Згідно із третім поглядом, який ми поділяємо, історія культури - це самостійна наука, яка має свій предмет, свою методологію та визначене місце у системі гуманітарного знання. Відповідно, й історія української культури має самостійне методологічне та наукове значення.

Можна виділити ряд причин, що обумовили появу нової науки про культуру серед уже існуючих. У системі знань про культуру тривалий час посідала філософія культури, але у XX столітті вагомий приріст емпіричного матеріалу унеможливив його повноцінне оброблення у межах існуючої філософії культури.

З іншого боку, розвиток культурних зв'язків і вихід національних культур за свої межі, потужний наступ уніфікованої масової культури викликали необхідність створення єдиного підходу до вивчення культури, зокрема й для того, щоб допомогти національним культурам, і українській зокрема, зберегти свою неповторну індивідуальність. Ще однією важливою причиною можна назвати подальшу раціоналізацію людського мислення, зростання технократизму, появу небезпечного погляду на предмети гуманітарного циклу як на щось другорядне, що навіть заважає подальшому розвитку цивілізації. З огляду на це, у майбутньому історії культури зможе стати значною гуманітарною противагою таких ідей, сприяючи підвищенню рівня духовності людини й суспільства.

Спробуємо з'ясувати на істотні відмінності історії культури, наприклад, від філософії культури. Відомий російський культуролог В. М. Межуєв вважає, що тут поділ проходить у площині відмінностей між наукою і філософією, між "описом" та "оцінкою". Якщо філософія культури визначає культурну цінність для людини тих чи інших феноменів, то історії культури їх об'єктивно описує. Цікавою є думка, згідно з яким культуролог насамперед вивчає "чужі" культури, а філософ культури - "свої". Інший погляд трактує філософію культури як дисципліну, спрямовану на розуміння культури як цілого і загального, а історії культури як науку, що розглядає конкретні форми. У цьому ракурсі філософія культури є методологією історії культури, зокрема її українського варіанту.