Історія української культури - Павлова О.Ю. - 2.2. Різноманіття ознак етносу. етнос і раса

Поняття "етнос" не можна визначати індуктивно через знаходження суттєвих ознак, які характеризують будь-який етнос. Більшість дослідників сходиться на тому, що найбільш істотними ознаками, за якими можна розпізнати етнічну спільність, є: спільна мова, спільна територія, строго окреслений ландшафт і відповідне йому природне середовище, походження від загального предка, тобто кревне споріднення й загальні релігійні або міфологічні вірування.

Спільна мова

Безумовно, спільна мова є найважливішим об'єднуючим початком для членів того або іншого етносу, одним з етнічних визначників, але чи можна вважати його головною ознакою? Як правило, люди, що належать до одного народу, говорять на власній, рідній мові, але існує й чимало самостійних, різних народів, що говорять на тій самій мові, причому, для деяких з них вона є рідною, а для інших - запозиченою. Так, наприклад, поанглійськи розмовляють не тільки самі англійці, але й 180 млн. американців, 11,25 млн. англо-канадців, 5,8 млн. шотландців, понад мільйон ольстерців, а також англо-австралійці, англо-новозеландці та ін. Усього англійську мову вважають рідною понад 380 млн. осіб, з яких на Європу, де вона, властиво, і склалася, припадає не більше 17 %. Подібно до цього, іспанська мова - рідна не тільки для самих іспанців, але й для колумбийцев, мексиканців, венесуельців, чилійців, перуанців і ін. По-французьки говорять не тільки французи, але й франко-канадці, франко-швейцарці, валлони Бельгії. Безліч різних етносів уважають арабську мову й гінді своїми власними.

Корені такої ситуації - завжди історичні, хоча причини досить різноманітні: це й міграції народів, і колонізаторство, і місіонерство, і особливості географічного розташування, а також культурний та економічний тиск сильних народів на слабкі.

Нерідко зустрічається зворотна картина: існує чимало народів, окремі групи яких говорять різними мовами. Приміром, шотландці в загальній масі говорять англійською мовою. Але в горах Шотландії збереглася невелика група населення, яка в побуті поряд з англійською користується особливою мовою кельтської групи (так званою гельскою). У Великобританії живе й інший народ кельтської мовної групи - валлійці, який теж є двомовним (розмовляє й по-англійськи, і поваллійски). Або, наприклад, мордва: половина цього народу, який має свою автономію в Російській Федерації, використовує мову ерзя, не набагато більше третини говорить на мокшанській, а інші групи перейшли на російську мову.

Отже, мова, будучи найважливішою ознакою етносу, все-таки не визначає етносу цілком.

Спільна територія

Багато етнографіє уважають, що етнос - це група людей, що живе на одній території. Звичайно, для виникнення спільноти, що говорить на одній мові, її члени повинні були тривалий час перебувати між собою в певних зв'язках, які могли виникнути лише в тому випадку, якщо група людей, що дала початок народу, жила на певній території, так званій "території формування". Але з того давнього часу ситуація змінилася, і територія формування етносу зовсім не обов'язково є територією його проживання в цей момент. Можна згадати й племена, що кочували між Уралом і Дунаєм, а згодом добралися на острів Крит, тих самих ахейцев, які й дали початок дивовижному народу й дивовижній культурі, яку ми називаємо давньогрецькою. Якщо при розселенні якого-небудь народу відбувається географічний розрив між окремими його групами, що часто трапляється при переселенні морським шляхом, то від основного "материнського" народу відділяються нові самостійні етноси. Саме так трапилося з англійцями, французами, іспанцями, португальцями при їхньому розселенні в колоніальний період на захоплених землях Північної й Південної Америки, Африки, Австралії й Океанії.

Нерідко етнічні території скорочувалися через винищувальні війни, епідемії, тяжкі умови праці й побуту. Однак, головну роль у цьому відіграли процеси асиміляції.

Буває й так: який-небудь народ, склавшись на певній території, надалі частково (а то й повністю) залишає її, розселяючись по різних країнах. Мабуть, найбільш яскравий і сумний приклад такого народу-вигнанця - євреї. У результаті воєн з Єгиптом, Ассирією, Вавилоном і Персією, а потім і повстань євреїв проти римської влади євреї були повністю витиснуті зі своєї батьківщини. Не менш яскравим прикладом втрати первісної етнічної території можуть служити цигани - нащадки вихідців з Північної Індії, які почали виселятися звідти в західному напрямку наприкінці I тис. н.е. і в 14 в. досягли Європи.

Отже, і територія проживання народу - аж ніяк не основна його ознака.