Історія української культури - Павлова О.Ю. - Географічне розташування й природні умови

Протягом сторіч уважалося, що головний поштовх до формування народу, його характеру й культури дають природні умови, у яких цей народ історично живе. "Народи жарких кліматів боязкі, як старі; народи холодних климатов відважні, як юнаки", - писав французький мислитель 18 століття Ш.Монтеск'є. А Г.-В. Гегель: "Незмінність клімату, уся сукупність властивостей і особливостей країни, у якій та або інша нації має своє постійне місцеперебування, сприяє незмінності її характеру... Особливо важливий при цьому зв'язок з морем. Усередині корінної Африки, оточеної високими горами, що впритул підходять до узбережжя, і тим самим наглухо відгородженої від моря - цієї вільної стихії, дух тубільців залишається нерозкритим, не почуває ніякого прагнення до волі, не противити, переносить загальне рабство". Згодом у соціології й етнографії склався цілий напрямок, який так і називався - "географічним". Історичний і соціокультурний аспекти в працях його представників практично ігнорувалися; людей і людське співтовариство вважалися повністю детермінованими зовнішнім середовищем.

Звичайно, клімат, характер ґрунту, рельєфу суттєво вплинули на рід занять ранніх людських суспільств, їхню культуру. Ранній поділ жителів Єгипту на стани - хліборобів і воїнів - учені пояснюють періодичними розливами Нілу: усі чоловіки не могли одночасно залишити поселення, пішовши на війну. Система гребель потребувала постійної уваги, інакше країна могла загинути.

Російський теоретик Бердяєв пише про те, що невелика компактна територія Німеччини породила в німцях бажання все впорядкувати, розставити по місцях на відміну від росіян, у кого неозорі простори Батьківщини виховали відсутність почуття міри й невміння впоратися із власною долею.

Відомо, що в деяких французьких селах діти, сварячись, дражнять один одного "вапняком" або "іржавою землею": навіть сам ґрунт несе в собі емоційну цінність. Таке ставлення до землі зародилося в далекій давнині. Прадавні білоруси клали немовлят на землю - щоб набралося сили. Австралійці вірили, що в землі перебувають ембріони людей. За Біблією, людина створена ьіз землі, що народжує. "Мати - сира земля" - у давньоруських язичних виставах. Ставитися до землі, до території слід із превеликою повагою. Територія - мати, захист, і для того, щоб вона виконувала свої функції належним чином, нею необхідно опікуватися.

"Поверхня землі, - пише соціальний географ Н. Джонстон, - бачиться кожною особистістю винятково через призму своєї культури. Кожний з нас - художник і архітектор свого ландшафту, що творить порядок і організуючий простір, час, причинність згідно з нашим сприйняттям і схильностями". У кожній культурі є свої загальноприйняті стереотипи, і будь-яка культура намагається відтворити середовище відповідне своєму стереотипу. Деякі елементи ландшафту стають національним символом народу: береза в Росії, сакура в японців, кедр в Лівані, а також згадаймо нашу приказку: "Без верби і калини нема України".

Усі ці приклади доводять, що природа відіграла й продовжує відігравати величезну роль для психологічного складу етносу. Але чи визначальну? На ранніх стадіях існування етнічних спільнот так воно багато в чому й було.

Однак, протягом усієї своєї історії людина займалася тим, що в міру сил і можливостей пристосовувала до себе природу, облаштовувала її відповідно до своїх безупинно зростаючих потреб. У цей час життя людей навіть у найменш економічно розвинених країнах набагато більше залежить від рівня техніки, від створених людиною матеріальних і духовних надбань і цінностей, ніж від природи. Можна сказати, що історія людства і є процесом усе меншої залежності від первинного природного середовища й усе більшої залежності від природи "вторинної", тобто культури (і. Кант), створеної протягом століть самими людьми. У цьому сенсі ми живемо не стільки в природі, скільки в цивілізації. І навіть сама природа, як це не парадоксально звучить, сьогодні усе більш стає витвором людини, породженням культури (у широкому розумінні слова), тобто всього, що створене людиною, на відміну від первісних природних умов її проживання.

Сама психіка людини й психологія народів змінюється, головним чином, під впливом історії, яка за своєю людською суттю процесом соціокультурної творчості. Тому навіть стосовно народів античної Греції й Риму або європейського Середньовіччя, не кажучи вже про нації Нового часу, ми не можемо вважати природний фактор головним або навіть одним з головних системотворчих ознак етносу.