Історія української культури - Павлова О.Ю. - Антична Епоха - другий період

Як ми вже згадували вище, в історії України давніх часів за античної доби ми відрізняємо два періоди: перший, давніший, з V-IV ст. про який уже була мова, і другий, наступний, який ми датуємо І-V століттям по Різдві, що становить собою дальший і вищий стан розвитку матеріальної культури попереднього періоду.

Відсутність виразних відомостей про населення України в цей період у античних письменників, з одного боку, незначна кількість археологічних пам'яток, з другого, спричинювались до того, що в історії давньої України утворювалася величезна лакуна. Цілий історичний період випадав з-під уваги дослідників. Відомості про са-рматів не мали жодного відношення до Середнього Наддніпров'я, а звістки про слов'ян з'являлися, властиво, лише у V-VI ст. по Різдві. Обмаль відомих археологічних пам'яток давала привід до цілком невірних висновків.

Недостатня дослідженість України за наших часів в археологічному відношенні проектувалася у минуле, як властива ознака давнини. Населення країни оберталося у фікцію. Україна здавалась пустелею. Позбавлену населення країну історики трактували, як місце тимчасового перебування народів, що рухались з півночі на південь, з Балтики у Причорномор'я або зі Сходу на Захід, із Середньої Азії на Балкани,- здобуток випадкових пересельців, які тут довго не затримувались і на шляхах своїх переселень пам'яткою свого тимчасового перебування на території України лишали окремі могили своїх померлих співплеменників. Такою уявлялася культура перших століть нашої ери, колосальний лісостеповий, ніким не залюднений простір, величезна пустеля, теренова порожнеча, з де-не-де розкиданими місцями осель племен, що мандровували. Замість того, щоб говорити про Наддніпров'я, про територію між Дністром і Донцем, говорити про периферію, прикордонні смуги, про перехрещення світових шляхів. Не про осілу людність, а про етнічні міграції.

Про перших ми не знаємо нічого, навіть назви; якщо ми щось і знаємо, то саме про тих, що переселялись: сармати, алани, бастар-ни, готи, гуни тощо. Виклад зосереджувався на теренах, народах, подіях Чорномор'я: Боспор і Боспорське царство, Танаід, Херсонес, Олівія, Рим, окупація Римом античних міст північного Надчорно-мор'я, поява готів, боротьба готів з Римом, походи аланів і розгром гунами готів. Повертаючись до Середнього Подніпров'я, історики починали говорити вже про антів і слов'ян, про факти, знані з візантійських письмен V-VI ст. Ціла доба випадає цілком.

Матеріальна культура, яку ми знаємо з І-V ст. по Різдві на Україні, має певні місцеві варіанти, досить виразні місцеві особливості, але вона позбавлена локальної відокремленості, партикуляризму. Це матеріальна культура, яка несе на собі ознаки універсалізму. Нівельованість культури перших століть по Різдві пояснювали впливами Риму, всесвітнім обсягом римської торгівлі, анексіоніс-тівською політикою Римської імперії, прагненням Риму до світового панування. Відповідно до цього цей період І-V ст. по Різдві означили в літературі як "римську епоху", або "добу римських впливів".

Там, де говорили про Рим, можливо, слід було б говорити про елліністичний світ. Ця доба знає кілька варіантів розв'язання проблеми світової імперії, і римський варіант це тільки один з багатьох. Щоправда, римляни діяли систематично й послідовно, їх політиці не можна відмовити в цілком певній і однозначній цілеспрямованості. Через кожні 60 років державний римський кордон пересувався далі на північ і схід. На початку І ст., за часів імп. Августа, римський державний кордон наблизився до Дунаю. За Траяна, на поч. II ст., з прилученням до римської держави провінції Дакії в 106 р., кордон пройшов по Серету, присунувшись уже до Дністра. Друге століття - час найдальшої експансії Риму на схід. Ми не знаємо ще сьогодні, як далеко на північ від Чорноморського узбережжя простяглася у глибину суходолу сфера військової акції римських легіонів. У кожнім разі, ми говоримо, що вона охоплює час понад століття. Дослідний напис на пошану імп. Філіпа з 248 р. стверджує, що в цей час, тобто в середині III ст. римський гарнізон ще знаходився в Ольвії, хоч, певно, це були вже останні часи його перебування у цій місцевості. Дати військового просування Риму на схід збігаються з датами римських монетних знахідок, а ці останні з датами розвитку торгових взаємин. У грошових скарбах Наддніпров'я І ст. трапляються лише поодинокі монети Нерона, дещо більше є вже Траянових монет. Основну масу римських монет у скарбах складають монети II ст. (Антоніни Пія, Марка Авре-лія, Фаустіни, Комоди). Із Септиміом Севером, тобто з поч. III ст., кількість римських монет у скарбах відразу зменшується. Це час, коли від гирла Дунаю і до Рейнської дельти починається війна варварських народів Європи проти Риму. Між сторонами, які воюють, не могло бути жодної регулярної торгівлі.

Римляни продовжували те, що вже мало місце ще перед їх появою у північному Причорномор'ї, але вони (в II-III ст. по Різдві) внесли свої елементи мілітарного гноблення, примусової романізації, чого на попередньому етапі, у зносинах з еллінами, слід думати, не було. Не можна думати, що політика Риму на Балканах була одна, а у степовій смузі північного Причорномор'я вона була іншою. Слід гадати, що у течій Дністра, Бугу, Дніпра так само римляни розгорнули величезні роботи по будуванню системи оборонних валів (т. зв. Траянів вал), фортець, мурованих кам'яних стін, прокладання брукованих -шляхів, що повинні були з'єднувати периферію з адміністративними центрами, як це вони робили й по всіх інших місцях. Чоловіків гнали ламати каміння, брукувати шляхи, мурувати стіни, працювати у шахтах. Йшло інтенсивне рекрутування місцевого людства для служби у римських легіонах Малої Азії і північної Африки. Широко розгорнулася торгівля рабами, яких потребувала римська промисловість, сільське і домове господарство Італії. Місцеве населення, яке наважувалося чинити опір римському пануванню, винищувалося. Так було скрізь, де здійснювалося римське панування. Історики, які розробляли історію давнього світу, бачили у Римі центр світової історії і не бачили жодної історії поза історією Риму. Однак і римське панування мало свої межі: мала межі римська могутність; територіальне розпоширення римлян також мало свої границі.

У цьому періоді античної доби, який охоплює І-V ст. по Різдві, можна відрізнити кілька етапів: 1) перший, безпосередньо пов'язаний з попереднім, коли римська військова й торговельна акція ще не зачепила теренів Наддніпров'я; 2) другий етап, коли почали проявлятись процеси, що їх слід віднести на рахунок римлян під час їх перебування на півдні Україні в II ст. та десь до середини III ст.; 3) третій етап, коли діяли процеси, що стали наслідком попередніх.

У цей час теренами майбутньої України мандрують даки й готи. Але культурні трансформації цього періоду не можна пояснити лише етнічними міграціями. В І - IV ст. основний масив тубільного людства Наддніпров'я не змінювався. Зміна культури на Середньому Наддніпров'ї сталась не внаслідок етнічних міграцій, тут мала місце не зміна населення, як твердили дослідники, а перехід місцевого людства на вищий ступінь матеріального розвитку.

Північ наздоганяє у своєму культурному розвиткові Південь, Середнє Наддніпров'я у II ст. має вже таку саму матеріальну культуру, як і Нижнє Наддніпров'я. I - V ст. по Різдві, другий період античної доби - період інтенсивного росту хліборобства, високого розвитку ремесла й значного поширення торгівлі. Вершництво, яке переважало за скіфської доби, остаточно зникає у цей період в Наддніпров'ї. Хлібороб остільки зміцнів економічно й господарчо, що на переважній, якщо не виключній, території України не лишив достатнього місця для випасу великих стад худоби й табунів коней. У країні густо заселеній не було де поширитися скотарству вершників. Між селами паслись невеликі стада хліборобської худоби.

Між верхівкою скіфської доби і античної є ґрунтовна різниця, бо ця друга існує поруч з своїми співплеменицями, а не окремо від них. Антична доба, усунувши з соціально-господарчого життя противенства попередньої, уніфікувала людність, однотипізувала населення на території Дністра - Донця -Десни - Моря. Територія звузилася, людність сконцентрувалася. Хліборобство античної доби створило знов нову етнічну єдність, на яку доводиться вважати, переходячи від праісторії й передісторії до історії.

З V-VI ст. спочатку візантійські письменна, а потім арабські джерела починають говорити про слов'ян на території України. Слід сказати, що матеріальна культура слов'ян V-IX ст. і наступна культура князівських городищ X-XIII ст. не тотожні з культурою Черняхова або Маслова. Антична доба закінчується десь в IV- V ст. і слов'янська починається у V-VI. Між цими двома добами стався культурний розрив. Культура античної доби й культура слов'янської доби - це культура, що різко відрізняється одна від одної. Хто винищив тодішню людність України? Гуни чи готи?.. На це важко відповісти сьогодні. Але процеси, властиві часам великого переселення народів, призвели до занепаду античної доби і до знищення того хліборобського людства, яке заселяла територію Наддніпров'я. Є підстави стверджувати, що етнографічна культура українського народу своїм корінням - історично, завдячує у культурі античної доби, хліборобській культурі, матеріальній культурі "черняхівського" типу. Культура східних словян зростає на грунті культури аграного типу.