Банківський нагляд - Васюренко O.B. - Розрахунок капіталу під операційний ризик.

Запровадження вимоги до утримання банками капіталу на покриття операційного ризику є одним із найдискусійніших питань Базельської угоди II. Операційний ризик визначається Базельськнм комітетом як ризик збитків, спричинених збоєм внутрішніх систем, процесів, неадекватністю дій персоналу, а також впливом зовнішніх подій.

Необхідність врахування ринкового ризику при оцінці капіталу зумовили гучні банкрутства кількох банків у 1980—1990-х рр., що постраждали внаслідок проблем із системами внутрішнього контролю та корпоративного управління.

Найбільша проблема операційного ризику — це неможливість його достовірно кількісно оцінити. Інколи неможливо точно визначити, що саме може бути базою розрахунку величини ризику, а отже, необхідного рівня капіталу, яка ймовірність реалізації події, що є виявом операційного ризику.

У Базельській угоді II запропоновано три підходи до кількісної оцінки операційного ризику: підхід базового індикатора; стандартизований підхід (загальний та альтернативний); підхід поглибленої оцінки.

На відміну від кредитного та ринкового ризиків, де найпростіші методи оцінки мають назву "стандартизований підхід", для операційного ризику найпростішим є підхід базового індикатора. Його можуть використовувати будь-які банки незалежно від розміру та характеру діяльності. Замість цього інші підходи — стандартизований та підхід поглибленої оцінки — можуть застосовувати лише банки, які дотримуються певних вимог і лише після отримання попереднього дозволу органу банківського нагляду. З переходом до складніших методів оцінки банк не матиме змоги повернутися до підходу базового індикатора.

Згідно з підходом базового індикатора вимогу до капіталу розраховують за формулою

Стандартизований підхід відрізняється від підходу базового індикатора поділом усієї операційної діяльності банку на вісім бізнес-ліній та визначенням бета-коефіцієнтів для кожної лінії (від 12 до 18 %). Встановлення видів бізнес-ліній та значень коефіцієнтів є прерогативою Базельського комітету. Для розрахунку вимоги до

капіталу за стандартизованим підходом використовують таку формулу:

Таблиця 4.3. Значення бета-коефіцієнтів за стандартизованого підходу

За підходу поглибленої оцінки використовується та сама формула, що й при стандартизованому підході, однак значення коефіцієнтів визначає сам банк.

Єдиною базою розрахунку операційного ризику за всіма підходами, крім альтернативного стандартизованого підходу, Базельський комітет визначив валовий дохід банку (суму чистого процентного доходу та чистого непроцентного доходу згідно з визначеннями місцевих органів нагляду або стандартів обліку). За альтернативного стандартизованого підходу базою оцінки для роздрібного та комерційного кредитування є обсяг кредитної заборгованості, а бета-коефіцієнт залишається незмінним.

Отримане за одним із альтернативних варіантів значення вимоги до капіталу переводять в еквівалент зважених за ризиком активів для використання у формулі (3.2) шляхом перемножування на 12,5.

Запровадження вимоги до капіталу на покриття операційного ризику створить для банків України додаткове навантаження на регулятивний капітал. Воно буде істотнішим, ніж навантаження, що виникає внаслідок упровадження вимоги до капіталу під ринковий ризик. Водночас з огляду на тенденції розвитку банківської системи України — стале зростання основних показників, у тому числі й рівня прибутковості, можна зробити висновок про наявність потенціалу для постійного збільшення необхідного рівня капіталу на покриття операційного ризику. Зважаючи, що рівень валового доходу банку залежить не лише від дій його керівництва, а й від конкурентної позиції банку, планування необхідної суми капіталу є складним процесом. Цим операційний ризик відрізняється від решти ризиків — кредитного і ринкового, щодо яких банк може надійніше оцінити свої майбутні потреби в капіталі, а отже, своєчасно подбати про забезпечення мінімального рівня адекватності капіталу.