Музеєзнавство - Рутинський М.Й. - Показ і розповідь як головні елементи проведення екскурси

Проведення екскурсії зводиться не лише до передачі певних знань і донесення їх до відвідувачів. Мистецтво екскурсовода полягає у поєднанні нових знань з тими, які людина вже має. Суть технології здійснення екскурсійного впливу полягає в тому, що отримана інформація в процесі екскурсії засвоюється, коригується, порівнюється і стає власністю одержувача цієї інформації. Найефективніше цей процес відбувається у випадку, коли розповідь підкріплена ораторським мистецтвом, мімікою та жестами екскурсовода. Все це значно підсилює змістове навантаження інформації.

Показ і розповідь як головні елементи проведення екскурси

Будь-яка екскурсія базується на поєднанні двох головних елементів: показу екскурсійних об'єктів і розповіді про них. Зазвичай усе, про що йде мова під час екскурсії, має бути представлене в зоровому ряді і спостерігатися екскурсантами. Якщо немає об'єктів, що розкривають тему, не може бути і самої екскурсії. Тому теоретики екскурсійної справи показ вважають первинним елементом екскурсії, а розповідь – вторинним (супровідно-доповнюючим).

Співвідношення вказаних елементів може і повинно змінюватися. Показ об'єктів під час екскурсії на певну тему відрізняється від показу під час іншої екскурсії на одну і ту ж тему як за часом показу, так і за методикою проведення. Це ж саме стосується і розповіді. Основні причини розходжень – у зміні змісту екскурсій залежно від особливостей аудиторії; забезпеченості даної теми об'єктами; у характері самих об'єктів; в обсязі фактичного матеріалу, яким володіє екскурсовод; у складнощах огляду і розуміння об'єктів екскурсантами.

У практиці екскурсійної справи поняття "огляд" і "показ" мають відмінне смислове навантаження. Огляд – це поверхове, найчастіше безпланове знайомство з пам'ятними місцями. При огляді екскурсант може без будь-якої допомоги оглядати зовнішній вигляд будинку чи храму, пам'ятник на міській площі, знайомитися з експозицією музею чи творами живопису на виставці. Огляд музейних експозицій традиційно практикується у музейній справі. Для поліпшення його поінформованості в експозицію включають допоміжні текстово-довідкові матеріали – пояснення та етикетаж.

Показ – це глибоке ознайомлення з особливостями об'єкта (технікою виконання, архітектурними чи іншими деталями тощо). Показ на екскурсії – це спостереження об'єкта під керівництвом кваліфікованого фахівця-екскурсовода. При огляді людина сприймає тільки зовнішній вигляд пам'ятки. Під час цього вона не лише бачить пам'ятку, а й за допомогою екскурсовода розрізняє у ній усілякі елементи, бере участь у їхньому аналізі, складає з допомогою акцентування уваги та супровідних пояснень екскурсовода комплексне візуальне й уявно-емоційне враження про цю пам'ятку.

Показ – процес реалізації принципу наочності, наочний засіб ознайомлення з екскурсійним об'єктом або кількома об'єктами одночасно (наприклад, пам'яткою архітектури або архітектурним ансамблем). Показ може розглядатися як дія (або сума дій) екскурсовода, направлена на виявлення сутності об'єкта. Показ об'єктів є дією, що займає найщільніше місце в екскурсії. Правильно відібрані об'єкти, їх кількість, послідовність показу впливають на якість екскурсії.

Отже, показ об'єкта – це система цілеспрямованих дій екскурсовода й екскурсантів, огляд об'єкта під керівництвом кваліфікованого спеціаліста. Показ в екскурсії є сумою трьох елементів:

­ самостійного спостереження екскурсантами об'єкта;

­ ознайомлення екскурсантів з експонатами "портфеля екскурсовода";

­ показ під керівництвом екскурсовода (із застосуванням певних методичних прийомів показу).

Умови для показу:

­ правильно обрані місця спостереження;

­ час, сезон, більш вигідні для показу;

­ можливість відвернути увагу екскурсантів від об'єктів, що не мають стосунку до теми екскурсії;

­ можливість пересування екскурсантів з метою використання методичного прийому при показі об'єкта з різних точок огляду;

­ уміння і навички екскурсовода;

­ підготовка екскурсантів до огляду об'єкта.

Показ на екскурсії має свої особливості, назвемо основні з них:

1. Активність показу. Це пізнання чи вивчення об'єктів за допомогою візуального аналізу, уяви та почуттів.

2. Логічна послідовність показу. Під час екскурсії кожен наступний об'єкт неначе доповнює попередній, розкриваючи тему.

3. Випереджувальна роль показу. Показ на екскурсії здебільшого передує розповіді. Основою екскурсії є зорові сприйняття та уявлення, отримані з участю інших органів чуття. Таким чином, показ виступає у ролі спонуки до початку підготовленої екскурсоводом розповіді. Іншими словами, спочатку в поле зору учасників екскурсії потрапляє об'єкт показу, відтак екскурсовод дає необхідні пояснення до цього об'єкта.

Однак у деяких випадках показ і розповідь використовуються одночасно, іноді розповідь передує показу.

Як зазначав Б. Е. Райков, "...новачки в екскурсійній роботі іноді ставляться до пояснень, як до чогось зовсім зайвого і непотрібного, чого вони зовсім і не чекали. Для них екскурсія – тільки видовище, по можливості цікаве видовище, і словесні коментарі їх якось обтяжують" [12, с. 127]. Але ж без змістовної, цікавої, емоційно-"живої" супровідної розповіді екскурсія перетворюється у гідизм – розважальну прогулянку туристів у супроводі гіда-провідника.

Розповідь – умовно прийнята в екскурсійній діяльності назва усного мовлення, тобто повідомлення і пояснення, які екскурсовод дає групі (наприклад: об'єкт – історичні події, з якими він пов'язаний; характеристика й аналіз об'єкта; діяльність конкретних історичних осіб тощо).

Розповідь екскурсовода виконує два завдання:

а) коментує, пояснює, доповнює побачене;

б) реконструює, відновлює те, що не може в цей момент побачити екскурсант.

У ході екскурсії відбувається наростання інформації: від усної до зорової, і навпаки: від зорових вражень до словесних оцінок і висновків.

Вимоги до розповіді: тематичність, сюжетність, конкретність, зв'язність, логічність, стислість, переконливість, доступність викладу, завершеність суджень, зв'язок із показом, науковість.

За співвідношенням названих елементів, екскурсії можна поділити на три види:

1. Екскурсія, в якій розповідь переважає показ, використовується для того, щоб заповнити час екскурсії на маршруті між основними об'єктами показу. Так, під час переїзду туристів в інше місто екскурсовод повідомляє їм шляхову екскурсійну інформацію. Розповідь при цьому підкріплюється показом окремих об'єктів – пам'яток історії і культури, місць, де відбулися історичні події. Розповідь за своїм значенням і виховним впливом на цьому етапі важливіша за показ. До таких екскурсій також можна віднести археологічні екскурсії прадавніми городищами, де збереглася мізерна кількість об'єктів показу.

2. Екскурсія, в якій розповідь рівнозначна показу. Питома вага наочності, що супроводжує розповідь, збільшується. При цьому зрівнюються у своєму значенні і пізнавальному впливі на учасників обидва елементи – і розповідь, і показ. На цьому етапі відбувається розподіл об'єктів на основні і додаткові, екскурсанти виходять з автобуса для спостереження об'єктів. У розповіді виділяються підтеми. Починають використовуватися методичні прийоми показу об'єктів і розповіді екскурсовода. Підбираються логічні переходи як словесні містки між підтемами.

3. Екскурсія, в якій показ важливіший за розповідь. Обсяг показу збільшується і займає основне місце. Розповідь будується у відповідності до об'єктів, що спостерігаються. Розповідь ведеться у вигляді коментаря, довідки, пояснення, вступного слова перед показом об'єктів чи короткого пояснення після показу об'єкта, до того ж займає другорядне місце і цілком підлегла показу. Починається використання методичних прийомів показу і розповіді. У підтемах виділяються основні питання. Підбираються логічні переходи як словесно-зорові містки між підтемами. Вступне слово і висновок виступають як самостійні частини екскурсії. Відсутні зорові ланки заповнюються експонатами з "портфеля екскурсовода".

Варто мати на увазі – перебільшення ролі розповіді, перевага словесного матеріалу розглядається як недолік. Як свідчить досвід, найпоширеніша помилка екскурсовода полягає в тому, що він не стільки показує екскурсійний матеріал, скільки розповідає про нього, тобто гасить самостійну роботу екскурсантів, перетворюючи екскурсію в лекцію з ілюстраціями.

Екскурсія – це та "золота середина", де вдається досягнути оптимального сполучення між показом об'єктів і розповіддю про них і пов'язані з ними події. При порушені цієї "золотої середини" екскурсія може перетворитися на банальну лекцію поза лекторієм чи навпаки: спонтанні й уривчасті коментарі під час розосередженого проходження туристами екскурсійного маршруту.

Чимало західних музеїв у наші дні переходять до концепції індивідуального аудіоекскурсовода. Рівень використання технічних засобів дозволяє записати екскурсію на електронний носій мовою туриста, підсилити її емоційне сприйняття звучанням фрагментів відповідно до підібраної музики чи звуків природи. Проте навіть у таких музеях визнають, що аудіоекскурсоводи – індивідуальні переносні пристрої на кшталт радіотелефоне – розраховані на потік масових відвідувачів-туристів, обмежених у часі перебування, але для повноцінного пізнання музейної експозиції ніщо не здатне замінити відвідувачеві живого спілкування з музейним працівником-екскурсоводом.

Розповідь екскурсовода систематизує спостереження екскурсантів, збуджує їх інтерес до теми, націлює увагу на різні сторони досліджуваного об'єкта, активізує їхнє мислення, допомагаючи скласти потрібні узагальнюючі висновки.

Розповідь під час екскурсії у музеї має декілька особливостей.

1. Залежність розповіді від швидкості пересування екскурсійної групи. Розповідь зв'язана з рухом, детермінується ритмом руху екскурсантів та тривалістю маршруту екскурсії. Тому, наприклад, текст, підготовлений для екскурсії з дітьми, не може бути без зміни використаний під час екскурсії для дорослих чи неповносправних осіб.

2. Підпорядкованість розповіді показу. Розповідь пов'язана з експозиційними об'єктами, що розташовані на маршруті. Вона служить завданням тематичного спостереження експонатів, супроводжує показ експонатів, роз'ясняє те, що бачать екскурсанти в цей момент. Розповідь у музеї спрямована на зорове відтворення того первинного інформаційного змісту експоната й уявних образів, які він пробуджує, що їх за задумом екскурсії-розповіді повинні сприйняти екскурсанти.

3. Використання у розповіді зорових доказів. Екскурсовод так будує показ музейних експонатів, щоб "заговорив" сам експонат, щоб екскурсант пробудив свою уяву, занурився в атмосферу емоційно-смислового творення й логічної інтерпретації образів, а відтак "зовнішнім і внутрішнім зором" побачив усе те, про що йому "розповідають" музейні експонати вустами екскурсовода і безпосередньо своїм виглядом.

За статистикою, на початку XXI ст. близько 55% відвідувачів українських музеїв – це діти і студентська молодь. Під час екскурсій для учнівської і студентської молоді ставиться особливе завдання: будувати їх на основі максимальної активності і пізнавальної самодіяльності екскурсантів. Головне завдання дитячої екскурсії полягає в тому, щоб спонукати дітей самостійно "працювати" – опановувати й засвоювати нову інформацію. Від екскурсовода вимагається так проводити екскурсію, так вести показ експонатів, щоб підштовхувати учнів до самостійного аналізу зорових вражень, накопичених під час огляду експонатів, а також прищепити їм навички самостійного спостереження, аналізу й синтезу (логічного, образного, естетичного) різносутнісної інформації, що сприймається через зір.