Основи культурології - Сандюк Л.О. - Поняття "ментальність"

"Ментальність", "менталітет" (від лат. mens - розум, мислення, душевний устрій) - це стійкий спосіб специфічного світосприйняття, характерний для великих груп людей (етносів, націй, соціальних прошарків), що обумовлює особливість способів їх реагування на явища оточуючої дійсності, поєднує людей у соціальні та історичні спільноти. Ментальність являє собою глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, що включає і позасвідоме; відносно стійку сукупність настанов і схильностей індивіда або соціальної групи, що спонукають до певного типу сприйняття, мислення та дій. Якщо картина світу існує як усвідомлене уявлення, то ментальність більшою мірою реалізується у певних формах поведінки і переживається емоційно. Вона об'єднує раціональне та інтуїтивне, суспільне та індивідуальне, усвідомлене і неусвідомлене.

Ментальність формується століттями, залежно від традицій культури, соціальних структур і усього середовища життєдіяльності людини, і сама, у свою чергу, їх формує, виступаючи як важливий чинник культурно-історичної динаміки. Іншими словами, ментальність, з одного боку, є результатом культури і традицій, а, з іншого - сама є глибинним витоком розвитку культури.

Таким чином, ментальність являє собою душевний устрій, типовий для людей даної культури, психологічні особливості, котрі лежать в основі звичаїв і моралі людей, виявляючись в автоматизмі психологічних реакцій на типові події і ситуації. Тому не випадково, що основними дослідниками ментальності виступили спеціалісти з історичної психології. Сам же термін був введений у науковий обіг Л. Леві-Брюлем у 1922 році в роботі "Первобытное мышление", де він виділяє дологічну і логічну ментальності. Пізніше французькі історики, представники "школи Анналів" Л. Февр та М. Блок вжили це поняття в іншому розумінні - як колективну психологію "гарячих суспільств" на стадії цивілізації, а також усю сукупність уявлень про світ. Вони встановили, що духовна сфера суспільства складається не тільки з філософських, політичних, релігійних, естетичних ідей, а включає і ментальні структури, що обумовлюють думки, почуття, цінності та поведінку людей, виступають способами їх орієнтації в природному і соціальному світі. Над проблемою ментальності плідно працював О. Шпенглер, який основною характеристикою "культурних організмів" вважав унікальну "душу культури", її прафеномен, про що йшлося вище. Ця ж проблема розглядалася видатним політичним діячем Сенегалу Леопольдом Сенгором стосовно африканської культури, своєрідність і глибинна відмінність якої від європейської спонукали його до формулювання ідеології "негритюду". Погляди Сенгора відображені в його роботі "Негритюд: психология африканского негра". Це ж питання буде розглядатися в темі "Культура Новітньої епохи", але під кутом зору діалогу культур.

Слід зазначити плідні дослідження в царині специфіки української ментальності відомих діячів української культури М. Костомарова, І. Нечуй-Левицького, Т. Шевченка, особливо - Д. Чижевського. Д. Чижевський виділяє основні риси психічного укладу українця, серед них - емоційність, сентименталізм, чутливість та ліризм, індивідуалізм та прагнення до свободи (Д. Чижевський. Нариси з історії філософії на Україні. К., 1992).

Оскільки поняття ментальності символізує глибинний рівень масової свідомості, колективні уявлення людей, їх образ світу, цінності та зразки, які визначають думки, почуття та дії культурних індивідів, у сучасній культурологічній теорії існує плідний підхід розглядати історико-культурний процес як буття різних типів ментальностей, а саме - первісної, античної, середньовічної, ренесансної, ментальності Нового часу, сучасної.

Поняття "тип культури" символізує структуровану культурну цілісність, яка визначається системою реальних цінностей. Слід підкреслити, що категорія " тип культури" є досить невизна-ченою та дискусійною. Проблема культурної типології була в центрі уваги таких дослідників як М. Вебер, П. Сорокін, Г. Зіммель та інші.

Кожен тип культури як історично визначене локальне утворення є досить консервативним. Його сутнісні ознаки - норми, традиції, цінності - формуються та залишаються незмінними протягом століть. Саме цей консерватизм культури визначає її неповторність, унікальність у контексті світової культури. Щоб відчути себе представником того чи іншого типу культури, людина повинна підпорядкувати своє життя пануючим нормам та цінностям. Кожна людина є носієм культурно визначених характеристик і навпаки - кожен тип культури визначається певним типом особистості.

Спосіб життя людини як представника тієї чи іншої культури визначає конкретна система цінностей і світоглядних засад.