Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ЛЯСКОРОНСЬКИЙ Василь Григорович

Український історик, археолог, етнограф

Народився 5 січня 1860р. в м. Золотоноша Полтавської губернії (нині Черкаської області) в небагатій дворянській родині.

Після закінчення Лубенської гімназії у 1880 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Під впливом професора В. Антоновича захопився допоміжними історичними дисциплінами: антропологією, етнографією, нумізматикою, археологією, палеографією; працював у нумізматичному та археологічному музеях.

У 1885 р. В. Ляскоронський закінчив університет. За наукове дослідження »Політичні збори і політична організація кальвіністів у Франції в XVI ст.» здобув ступінь кандидата і срібну медаль. Певний час В. Ляскоронський проживав на Полтавщині, вивчав топографію й народний побут краю, потім слухав лекції з медицини в Київському університеті, працював домашнім учителем у сім’ї російського священика при посольстві у Відні. Саме в цей час В. Ляскоронський побував у різних країнах Європи — Австрії, Швейцарії, Франції, Нідерландах, Англії, Німеччині, працював у бібліотеках, музеях.

У 1891 р. В. Ляскоронський повернувся до Києва, працював учителем історії та географії в гімназії, склав магістерські іспити, опублікував кілька наукових розвідок у журналі »Киевская старина». Молодий учений вивчав стародавні атласи та карти України, які були вміщені у праці Г. Боплана »Опис України» (1650). У 1903 р. вийшла друком праця В. Ляскоронського »Гийом Левассер де Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России: Карты Украины XVII века». З історичної географії вчений написав і опублікував кілька праць, зокрема »Иностранные карты и атласы XVI и XVII вв., относящиеся к Южной России» (1901). Його наукові дослідження мали велику цінність, адже дали змогу визначити кордони України XVI— XVII ст.

У цей час учений захоплювався також археологією — досліджував городища, кургани, майдани в Середньому Придніпров’ї, зокрема на Полтавщині. У своїх розвідках розповідав про розкопки давнього Лукомльського городища, поблизу містечка Таганки, у містечку Снятині, під Києвом.

У 1899 р. В. Ляскоронський брав активну участь у підготовці XI археологічного з’їзду в Києві і виголосив доповідь »Находки римских монет в области Среднего Приднепровья», в якій стверджував, що цей край був заселений у давні часи. На підставі знахідок римських монет І—III ст. згодом висловив припущення про існування Києва в цей час. Його теорію було пізніше піддано критиці, проте до неї весь час поверталися вчені.

В. Ляскоронський дослідив 3 мій о вий, Пороський, Посульський, Переяславський та інші вали на території України. Питанню визначення часу їх виникнення він присвятив свої дослідження »Городища, курганы и длинные (змиевы) валы в бассейне р. Суды» (1901), »Змиевы валы в пределах Южной России, их отношение к курганам-майданам и приблизительная эпоха их возникновения» (1907), »Городища, курганы, майданы и длинные (змиевы) валы в области днепровского Левобережья» (1911) та ін. Хоч і не завжди у своїх висновках В. Ляскоронський мав рацію, проте його твердження спонукали дослідників шукати шляхів для встановлення істини.

Тривалий час працював над вивченням Переяславської землі, використовуючи літописні та археологічні матеріали. Результатом стало монографічне дослідження »История Переяславской земли с древнейших времен и до половины XIII ст.» (1897). Праця спричинила жваву дискусію. 23 травня 1899 р. він захистив її як магістерську дисертацію.

Здобувши у 1899 р. звання магістра, В. Ляскоронський обіймав посаду приват-доцента кафедри російської історії в Московському університеті. З 1907 р. працював на кафедрі російської історії Київського університету. З 1909 по 1921 р. — на посаді екстраординарного професора кафедри російської історії Ніжинського історико-філологічного інституту. Продовжував досліджувати епоху Київської Русі, написав працю »Киевский Вышгород в удельно-вечевое время» (1913), в якій на підставі вивчення літописів та інших матеріалів довів, що Вишгород був заснований водночас із Києвом і відіграв провідну роль в його обороні.

В. Ляскоронський — автор праць: »Северские князья и половцы перед нашествием на Русь монголов» (1913), »Главнейшие черты общественно-политической и церковно-религиозной деятельности князя Владимира Святого и его заслуг в отношении Русской земли», »К вопросу о местоположении в пределах Южной России района, в котором проповедовал епископ Брунон в начале XI века» (обидві 1916), »Римская монета в пределах Южной Руси, как исторический источник для древнейшего периода русской истории» (1920) та ін.

1921 р. В. Ляскоронський повернувся до Києва, працював професором Київського археологічного інституту. Брав активну участь у роботі Всеукраїнської академії наук.

Помер 1 січня 1928 р. в Києві.