Українська культура в європейському контексті - Богуцький Ю.П. - Культурно-мистецька освіта. Наукове забезпечення розвитку культури

Система культурно-мистецької освіти в Україні формувалася протягом понад двох століть і має давні традиції. Україна подарувала світові геніальних митців і педагогів — Григорія Сковороду, Василя Авраменка, Василя Кри-чевського, Олександра Кошиця, Бориса Гмирю, Соломію Крушельницьку, Давида Ойстраха, Володимира Горовиця, Олександра Архипенка та ін.

Сформована в Україні система культурно-мистецької освіти дає змогу дотримуватися єдиних критеріїв до її якості, оскільки випробувані часом навчальні плани та програми забезпечують цілісний підхід, передусім до якості підготовки фахівця. Виправдала себе система творчих майстерень та виконавських шкіл, що очолюється видатними митцями. Не лише випускники, а й учні та студенти постійно виборюють на престижних міжнародних мистецьких конкурсах, фестивалях, виставках нагороди, засвідчуючи високий рівень і значний потенціал українського мистецтва.

В Україні діє багатоступенева і безперервна система підготовки мистецьких кадрів, що включає початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання) — позашкільна освіта; середні спеціалізовані мистецькі школи (школи-інтернати) — загальна середня освіта та професійна підготовка; вищі навчальні заклади; студії з підготовки кадрів для національних творчих колективів України.

Мережа початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів системи Міністерства культури і туризму України (музичні, хореографічні, художні, хорові тощо) складається 1476 одиниць. У них навчаються близько 313 тис. учнів, а навчальний процес забезпечують понад 36 тис. викладачів. Протягом 2006 р. контингент учнів у школах естетичного виховання зріс на 3 тис. осіб.

До мережі середніх спеціалізованих мистецьких шкіл (шкіл-інтернатів) входять 6 навчальних закладів: Київська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. М.В. Лисенка; Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької; Одеська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. П. Столярського; Харківська середня спеціалізована музична школа-інтернат; Державна художня середня школа ім. Т.Г. Шевченка; спеціалізована художня школа-інтернат І—ПІ ступенів "Колегіум мистецтв" у Опішні Полтавської області.

Мережа вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації нараховує 64 заклади.

Підготовку фахівців з вищою освітою здійснюють 11 вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації державної форми власності:

• Національна музична академія України імені П.І. Чайковського;

• Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури;

• Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого;

• Київський національний університет культури і мистецтв;

• Львівська державна музична академія імені М.В. Лисенка;

• Одеська державна музична академія імені A.B. Нежданової;

• Донецька державна музична академія імені С.С. Прокоф'єва;

• Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв;

• Харківська державна академія культури;

• Харківський державний університет мистецтв імені І.П. Котляревського;

• Луганський державний інститут культури і мистецтв.

Десять навчальних закладів мають аспірантуру, 4 з них — докторантуру.

У комунальній власності перебувають два навчальні заклади III рівня акредитації: Дніпропетровська консерваторія імені М.І. Глінки, створена на базі Дніпропетровського музичного училища (здійснює підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем "бакалавр"), і Кримський університет культури, мистецтв і туризму, створений на базі Кримського училища культури.

Головними завданнями розвитку культурно-мистецької освіти є:

• збереження наявної мережі навчальних закладів культури і мистецтв, творчих, педагогічних, наукових шкіл;

• задоволення потреб особистості у здобутті якісної культурно-мистецької освіти;

• забезпечення потреб вітчизняної культури і мистецтва у кваліфікованих кадрах, удосконалення системи їх підготовки та підвищення кваліфікації;

• створення сучасних підручників і посібників для мистецьких навчальних закладів;

• підвищення престижу культурно-просвітницьких професій;

• вдосконалення законодавства з урахуванням специфіки культурно-мистецької освіти;

• посилення соціального захисту викладачів культурно-мистецьких навчальних закладів.

Водночас у системі культурно-мистецької освіти накопичилися серйозні проблеми: правова база освітньої сфери недостатньо враховує специфіку саме культурно-мистецької освіти; недостатнє бюджетне фінансування шкіл естетичного виховання призводить до постійного зростання батьківської плати за навчання дітей; протягом 25 років музичний інструментарій у навчальних закладах не оновлювався, понад 99 % інструментів мають вік не менше 30 років і потребують капітального ремонту або списання; в сільських закладах культури, внаслідок складних умов праці та побуту, залишається тільки 25 % випускників училищ культури, які почали там працювати; в багатьох установах культури спостерігається дефіцит кваліфікованих кадрів (акторів, музикантів, артистів балету) у зв'язку з неможливістю забезпечити молодих фахівців житлом, належною оплатою праці, соціальними гарантіями; дефіцит сучасних підручників та навчальних посібників для мистецьких навчальних закладів; недостатнє методичне забезпечення навчального процесу, слабкий соціальний захист викладачів.

На придбання для регіональних музичних навчальних закладів (шкіл, училищ) музичних інструментів у 2006 р. з державного бюджету місцевим бюджетам було виділено субвенцію. За ці кошти придбано музичних інструментів більш як на 9 млн грн. Реалізація цієї програми сприятиме підвищенню рівня виконавства, зокрема на українських народних інструментах, якості підготовки високоваліфікованих фахівців.

Необхідні зміни в законодавстві щодо вищої мистецької освіти, а саме: зміни до Закону України "Про вищу освіту", що мають враховувати специфіку роботи вищих мистецьких навчальних закладів; зміни до "Нормативів чисельності студентів" денної форми навчання на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника у вищих навчальних закладах Ш і IV рівня акредитації з напрямів "Культура" та "Мистецтво"; зміни до Порядку присвоєння вчених звань професора і доцента з метою урахування специфіки вищих мистецьких навчальних закладів.

Масштабність і складність трансформаційних процесів в українському суспільстві та його культурі зумовлюють ключове значення галузевих наукових досліджень для формування ефективної державної стратегії розвитку культури в цій сфері.

Однак нині доводиться констатувати недостатній рівень вивчення й осмислення як загальних тенденцій, що мають місце в сучасній українській культурі, так і окремих суспільно-культурних явищ, зокрема трансформаційних процесів у культурі, формування національного культурного простору та впливу глобалізації на культуру і свідомість суспільства. Можна відзначити також недостатнє усвідомлення, а отже — і недостатню реалізацію нової, ширшої ролі національної культури в процесах демократизації суспільства, громадянського націєтворення, європейської інтеграції України.

Причин цього багато — це й неподолана спадщина радянських методів проведення наукових досліджень та управління наукою, і застарілість методологічної бази та малоактуальність тематики окремих досліджень, і недостатнє фінансування та слабка матеріально-технічна база наукових установ, і заслабкі зв'язки зі світовою наукою. Актуальною залишається проблема подолання пострадянських стереотипів у тлумаченні явищ української культури, а також культур різних етносів України.

Нині лише в системі Міністерства культури і туризму України працює 7 науково-дослідних установ (Український центр культурних досліджень; Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень; Державний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса; Науковий центр розвитку туризму; Проблемна науково-дослідна лабораторія по вивченню і пропаганді народної музичної творчості Національної музичної академії ім. П.І. Чай-ковського; Проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнології Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка; Проблемна науково-дослідна лабораторія історії українського мистецтва і архітектури Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури). У сфері культурологічних досліджень працює також галузева Академія мистецтв України.

Загальна сума фінансування науково-дослідних установ, підпорядкованих цьому міністерству, на 2006 р. становила 3,3 млн грн. Але майже 3/4 цих коштів становить фонд заробітної плати, решту "поглинули" здебільшого витрати на оренду приміщень та комунальні послуги. На забезпечення ж власне науково-дослідницьких потреб (включаючи оновлення технічної бази наукових установ, наукові відрядження, публікацію результатів досліджень тощо) коштів практично не залишається. Такий стан фінансування науково-дослідної роботи досить негативно позначається на її результатах. Науковці часто змушені працювати не над пріоритетними темами.

Головні проблеми наукового забезпечення розвитку галузі культури — недостатня скоординованість діяльності окремих установ та напрямів наукової роботи, недостатнє фінансове забезпечення й матеріальна база галузевої науки, слабке використання світового досвіду культурологічних досліджень та наукового й методичного забезпечення культурної політики, слабкі контакти із зарубіжними науковцями.

Розв'язанню цих проблем безперечно сприятиме реалізація прийнятої У ГРУДНІ 2006 р. Концепції наукового забезпечення розвитку галузі культури, яка визначає головні цілі, пріоритетні напрями наукових досліджень у сфері культури та завдання державної політики щодо їх підтримки. Проект згаданої Концепції був підготовлений науковцями Українського центру культурних досліджень.

З огляду на специфіку цілей і завдань, що ставляться перед науковим забезпеченням розвитку галузі культури, на переважно прикладний характер досліджень і розробок, що мають проводиться галузевими науково-дослідними інституціями, головними цілями наукових досліджень у сфері культури можна вважати поглиблення наукового осмислення історії української культури, сучасних процесів і тенденцій розвитку культурно-мистецької сфери України у європейському та світовому контексті — з метою формування теоретичної бази для успішного і всебічного розвитку культури в Україні; наукове забезпечення визначення та реалізації стратегічних пріоритетів державної політики у сфері культури, формування пропозицій щодо рішень законодавчої та виконавчої влади, спрямованих на розвиток галузі.