Українське народознавство - Лозко Г.С - КІММЕРІЙЦІ

Назва кіммерійці більше досліджена вченими, ніж назва пелазги. Клавдій Птолемей ще в II ст. на своїй карті розміщує Кіммерію (Cimmerium) біля землі Боспорянів13. Із малоазійських джерел нам відомі назви кіммерійців як garnir (вірменське), gimirri (асірійське), gomer (єврейське). М. Грушевський також наводить версію етимології з осетинського гуміріта — велетень або грузинського гмірі — герой. Деякі дослідники вважали кіммерійців нащадками шумерів. Так, академік Микола Марр вважав, то шумери перебували і на Кавказі, а назва їх походить від грузинського китег— кумир, Бог. О.М. Трубачов виводить назву кіммерійців із фракійського kirsmario — "чорноморські"15. Український мовознавець Олексій Стрижак пропонує своє припущення щодо етимології цієї назви. Він наводить ряд топонімів та гідронімів на території України, які могли бути утворені від етноніма кіммерійців: Чемерівці, р. Чемерня (у басейні Сожу), Чемерин (на Волині), Чемеринці (на Львівщині), Чемерне (на Рівненщині), Чемерпіль (на Кіровоградщині) тощо. Подібні назви є в Італії (м. Кімерій), на Таманському півострові, у Краснодарському краї.

До цього ж ряду належить назва Жмеринка (чергування к—g). Кримські гори в давнину називалися Кіммерійськими. Отже, на думку Олексія Стрижака, слово кіммерійці означало "чорноморські" (kir — "чорний", тог — "море"). У давні часи колір був тісно пов'язаний із символічним позначенням сторін світу. Чорний означав північні країни, а білий — південні, іноді — західні. Так, наприклад, Середземне море звалося "Білим морем". Північні краї здавалися південним народам темними, вкритими імлою, суворими16.

СКІФИ

Назв скіфських племен було дуже багато. Чи були вони етнічно однорідними? Античними авторами зафіксовано такі назви: скіфи-орачі, скіфи -хлібороби, скіфи-сатавки, скіфо-алани, кельто-скіфи, гольте-скіфи, скіфи-кочівники, а також царські племена: царські скіфи, царські саки, царські сармати, царські гуни. Ще більше назв скіфських племен подав історик та етнолог Стефан Візантійський (припускають, що він жив близько V ст. н. ч.) у своїй праці "Етніка", яка є справжнім етнічним словником: абії, амадоки, аорси, апсіли, бехір, будини, даї (даси, дат), гелури, евергети (переклад — "благодійники", називались також аримаспами), геди, іами, icen, іседони, лази, меоти, матикети, меланхлени (переклад — "чорноризці"), міргети, саки ("так називають скіфів за обладунком"), сармати ("скіфське плем'я"), савромати, скіфи ("фракійське плем'я, раніше називалось nomatoi, а скіфами названі за ім'ям Гераклового сина Скіфа, але за деякими джерелами від sknsestai — сердитися, тому що вони дуже сердиті"), тірменіг. Повідомлення Стефана Візантійського про велику кількість міст у Скіфії заперечують вигадки про нібито виключно кочовий спосіб життя скіфів.

Етимологію слова скіф іноді пов'язують із гр. скіфос — чаша, яку нібито носили скіфи при поясі. Проте таких чаш у скіфських курганах не виявлено. Можливо, у греків це слово мало дещо зневажливий відтінок — адже існував вираз "пити по-скіфському", який відображав звичай скіфів пити міцні ритуальні напої.

Інша версія — походження етноніма з давньогерманського скитай, що означало "стріляти", або давньоарійського скій — "скитатися".

Але Олексій Стрижак зауважив, що тут поєдналася формальна, цілком випадкова етимологія. Адже скитания було характерною рисою частини скіфського населення (скіфи-кочівники), сюди ж приєдналася народна етимологія, яка пов'язувала назву скит зі слов'янським словом "скитатися", що малоймовірно.

Оскільки всім цим етимологіям бракує системності, Олексій Стрижак пропонує розглядати такі етноніми, як скіфи, саки, сколоти разом, у їхніх генетичних і функціональних зв'язках.

Він пов'язує назву саки з вірменським "велетні" (пор. назву ант, яка теж означає "велетень"). Саки справді були високі на зріст, їхні сліди залишились у вигляді топонімів і антропонімів: м. Саки, ім'я першого вірменського коронованого царя Скайорді-Сакід, що означало "вірменин, син сака".

У скіфському антропоніміконі поширені імена з компонентом -ск, -сак. Скіф, Скіфарб, Сколот, Сколопіт, Скіл, Скілур, Арсак, Медосак. Назву сколоти Геродот ужив один раз: "... усі разом вони називаються сколотами за ім'ям царя. Елліни ж звуть їх скіфами". Виходить, що самоназва скіфів — сколоти. Підтвердженням цього є велика кількість назв, залишених сколотами: Сколе, Сокаль, річки Сколот, Сколодинка, Оскіл тощо. Отже, скіфів, сколотів і саків можна ототожнювати як в етнічному, так і в мовному відношенні.

Як синонім до назви сколоти Олександр Знойко пропонує розглядати лот-ва (Литва): пор. лоти — сколоти. Для підтвердження цієї думки наводиться той факт, що мова трипільців-пелазгів, як і кіммерійців, була протолатиною, дуже схожою на сучасну литовську18.

Скіфів легко пов'язати зі слов'янами, бо в багатьох літописах є їх ототожнення. Наведемо один маловідомий текст з Холмогорського літопису: "И в літо... 3099 Словен и Рус с роды своими отлучишася от Ексипонта... и хождаху по странам вселення... и от того времени ново-пришельци скифистии начаху именоватися Славяне". (Датування не ідентифіковано).