Українське народознавство - Лозко Г.С - Купайло (Купала).

Богиня материнства, старша Рожаниця, опікунка гармонії, ладу у Всесвіті, мати двох першо-початків життя Лелі (Води, жіночості) і Леля-Полеля (Вогню, мужності).

Грецька Богиня Лето та польська Леда тотожні з нашою Ладою. Дослідники вважають, що на острів Пелопоннес ця Богиня прийшла з Подніпров'я і має ще пелазгійські корені. її храми існували в багатьох країнах Європи, а статуї й сьогодні прикрашають музеї Італії та Греції. Лада (Лето) в обох руках тримає своїх малих дітей, Лелю (Артеміду) і Полеля (Аполлона).

Лель.

В один із весняних днів пробуджується син Богині Лади Лель (тотожний Ероту чи Купідону — синові Богині Венери, Афродіти). Саме давнє язичницьке свято цього Бога пристрасті покладене в основу сучасного католицького свята "святого Валентина". Християнські пояснення цього свята виглядають безпорадними: адже саме Лель-Купідон, який цілиться у серце красуні своєю пристрасною стрілою, зображається і нині на католицьких листівках (так званих "валентинках"), а зовсім не християнський аскет-"мученик", страчений імператором Клавдієм за образу язичницьких Богів, а не "за вінчання закоханих під час посту".

У Греції та Римі це свято відзначали в середині лютого (приблизно наш Велесовий тиждень), але у слов'ян весна настає дещо пізніше, тому, вірогідно, і це свято входило до комплексу весняних Лельників -час від Великодня до Ярила. Далекий відгомін цього слов'янського міфу про пробудження Любові зберігся у казках про Білосніжку та

Сплячу красуню, які прокидаються зі смертельного (зимового) сну завдяки силі любові (поцілунку) закоханих в них лицарів.

Лель — Дух, що прагне втілення у людській дитині. Він обирає шлюбну пару для свого народження. Майбутніх своїх родителів (батька-матір), які йому подобаються, він закохує, пускаючи в їх серця стрілу.

Леля.

Дочка Лади, Богиня дівочої любові, молодша Рожаниця; таке ім'я надавалося дівчаткам, які народилися навесні. 22 квітня на свято Лелі дівчата здійснюють обряд "Лельник" — водять хороводи, заквітчуються вінками, співають веснянки, гаївки тощо.

Ладо (ДідЛадо).

Чоловіча пара Богині Лади, згадки про якого збереглися в українському фольклорі. У веснянці "А ми просо сіяли" як рефрен звучить "Ой, Дід Ладо, сіяли!". Ладо згадується також у Веле-совій Книзі як Бог-Пращур, який через сміливого мужа Квасура відкрив людям секрет приготування священного напою меду-сури, що його русичі п'ють на славу Божу (дошка 22). Ладо у Велесовій Книзі має ще іншу форму імені — Ладобог (дошка 38-А) — Бог порядку, спокою, миру, "який править лади родинні і благості всякі".

Купайло (Купала).

Бог літнього сонця, а також назва свята на його честь. Іван Нечуй-Левицький у своєму дослідженні української міфології пояснює його назву так: "Ясні літні небесні сили, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в її чудову силу".

Інші дослідники припускають, що назва Купайла близька до індоєвропейського "кипіти", "палати", "пристрасно бажати". Однак нові дослідження довели, що назва Купало походить від давньоруського коло — круг, колесо, коловорот, або ж грецького polos — полюс, вісь обертання, поворотна точка30. Саме з цього погляду, наш Купайло тотожний грецькому Аполлону, тісно пов'язаному з сонячним круговоротом та календарем. Можлива також паралель Купайла з римським дволиким Янусом — Божеством "входу" і "виходу", миру і війни, лики якого дивляться одночасно в минуле і в майбутнє. Дійсно, свято Купайла ніби ділить рік на дві протилежні частини: теплу і холодну, світлу і темну, проростання рослин і збору врожаю.

Купальське вогнище запалювалося від живого вогню, добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання у серцях парубків і дівчат, парує їх у цю чарівну ніч. У Густинському літописі пояснюється, шо "Купало бяше бог обилія, якоже у еллін Церес". Церес у етрусків, а пізніше у греків і римлян вважалася Богинею шлюбу, материнства, небесної долі. Жіноче божество Купала тотожне з малоазійською Кибелою — Богинею кохання і Матір'ю Богів. Усі обряди Купальського свята в цих народів близькі за символікою.

Кумирів Купайлу (Купалі), мабуть, не ставили, вважаючи його (її) не стільки Божеством, скільки персонажем, учасником святкового дійства, обряду, присвяченого літньому сонцестоянню. Купайлом називали також солом'яну ляльку, яку молодь виготовляла спеціально для свята. Крім Купайла, робили ше й Марену: ляльку з гілок дерева, прикрашену квітками та стрічками. Купайло та Марена - персоніфікація двох Божеств, шо відповідають двом стихіям: вогню і воді (Сонцю і Хмарі). Таке припущення здається цілком переконливим, оскільки маємо справу зі святкуванням саме дня літнього сонцестояння. Сонячна лялька робиться із соломи (пор. солнце і сол-ома), а Хмарі присвячується образ Марени (пор. Мар-ена і Х-ма-ра). Сонце ототожнюється із небесним вогнем, Хмара — з небесною вологою.

Перед такими "образами" на стіл ставлять різноманітні страви, біля них палає священний вогонь, навколо якого парубки й дівчата з веселощами, піснями й танцями "справляють празник". У кінці свята Марену топлять у річці, а Купайла спалюють. Нині залишки давніх обрядів настільки переплутані, що не завжди їхній зміст зрозумілий. Якщо йти за логікою пояснених вище символів, то чоловічим началом тут виступає Купайло (небесний вогонь), а жіночим — Марена (водяна стихія). В обрядах зафіксовано, що Марену виготовляють дівчата, між хлопцями й дівчатами йде жартівлива боротьба за неї, хлопці викрадають Марену, щоб потопити, а гіллячки з неї дівки забирають із собою, щоб розкидати на городі для підвищення родючості. Залишки Марени все ж топлять у річці, а відтак, повертають її до водяної стихії. Солом'яного Купайла ж віддають вогню. В Україні роблять колесо, обмотане соломою, яке підпалюють і котять згори в річку. Вогненне колесо, позначає Купальське Сонце — небесний вогонь.