Українське народознавство - Лозко Г.С - Лісовик.

Бог дому, родини, який походить, вірогідно, від культу Предка і домашнього вогнища. Недарма він живе за піччю або під порогом хати. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину. Коли родина живе у злагоді зі своїм Домовиком, він навіть намагається допомагати по господарству. Домовик має Доманю (Домасю, Домаху, Домцю), що означає "пані, господиня дому". Вона інколи допомагає жінкам прясти. Домовики люблять домашніх тварин, особливо кішку й козу, але бояться сороки. Домовика не можна залишати, коли переїздять у нову хату, слід покликати його з собою, підставивши черевик: "Домовик, Домовик! Ось тобі сани — сідай, їдь з нами!" або й просто: "Хазяїне, ходи з нами до нової хати!" Інакше він образиться, що його не шанують і буде турбувати людину, а часом навіть і шкодити їй.

Існує повір'я, що інколи Домовик "душить" сплячу людину, ніби навалюючись на неї, не дає дихати. Тоді треба спитати: "На добро чи на зло?" Якщо він теплий — на добро, якщо холодний - віщує хворобу. Як твердять лікарі, таке відчуття може з'являтися у людини, якщо вона спить у незручному положенні (найчастіше на лівому боці, що тисне на серце).

Залишившись у хаті, з якої вибралися господарі, Домовик починає шкодити новим господарям: стукає вночі, розкидає речі. Таке ж відбувається, якщо до хати випадково впустять чужого Домовика.

Зображають Домовика у вигляді дерев'яної скульптурки бородатого дідуся і ставлять на Покуть поруч з іншими Богами. Наш Домовик як опікун родини і домашнього вогнища близький до античних Пенатів та римських Геніїв.

Лісовик.

Бог лісу, можливо, первісно Бог-пастух, який випасає лісову худобу: оленів, ведмедів, вовків, зайців. Тому люди-пастухи укладають із Лісовиком угоду, приносячи йому в жертву яйце або печиво із житнього борошна, які кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді дикі лісові звірі не будуть забирати в людей їхню худобу. Цілком імовірно, первісно це були жертви Богові Лісу, пам'ять про якого була викорінена християнством. Фольклористи зібрали лише пізніші уявлення про Лісовика: його можна пізнати з того, що він, при всій схожості з людиною, не має тіні; любить пожартувати з людиною, завівши далеко в ліс і сплутавши дорогу. Щоб вибратися, треба вивернути навиворіт сорочку або вдягнути черевики не на ту ногу — тоді повернеться пам'ять. Проте значної шкоди людині він не робить, навпаки, під опікою Лісовика її не чіпає жоден дикий звір у лісі.

Тотожний до Лісовика карпатський Чугайстер, відомий своїми веселощами. Граючи на сопілці, він примушує зустрічного чоловіка танцювати. Образи Лісовика, Полісуна і Чугайстера близькі до грецького Пана — волохатого, козлоногого і рогатого Бога лісів, полів, який опікується стадами, грає на сопілці й має виразні еротичні риси: пристрасну закоханість у лісових німф. У давній Греції були навіть храми цього Бога. В російській міфології до нашого Лісовика подібний Лєший, котрий, однак, значно ближчий до тюркського Шуралє, і виступає частіше як злий дух. Лєший боїться солі, вогню і липового поліна — таке уявлення вже позначене християнськими стереотипами мислення, мовляв: "усяка нечиста сила боїться липового поліна".

Однак в українській міфології Лісовик, так само як і Домовик вважалися добрими Богами.

Водяник.

Втілення водяної стихії в образі Водяного царя. Уявлявся як старий довгобородий дід, який панує над Русалками. Якщо людина необережно втручається до його царства, Водяник може дуже зашкодити, навіть утопити, перевернути човен тощо. Тому моряки і рибалки завжди намагалися умилостивити Водяника: в давнину йому приносили в жертву чорну тварину (півня, козла). Існував звичай тримати на кораблях чорну кішку, яка також вважається оберегом і для мірошників водяних млинів. Іноді жертви Водянику приносили й пасічники. Щоб уберегти бджіл від повені, вони кидали в річку свіжий мед і віск, а подекуди навіть перший бджолиний рій (первак).

Вірили, що Водяник може показуватися людині у вигляді сома, щуки або іншої риби. Неодмінним атрибутом Водяника, як і грецького Бога Посейдона та римського Нептуна, є тризуб, котрим він вибиває із землі прісну джерельну воду, щоб живити рослинність. Отже, Водяник також має божественні (теїстичні) риси.