Українське народознавство - Лозко Г.С - Чорт.

У зв'язку з фактичним двовір'ям Предків не зовсім чітким є поняття "Нечистої Сили", оскільки з прийняттям офіційної християнської віри всі давні Боги й духи були віднесені до когорти "нечистих". Ось як про це пише Митрополит Іларіон: "Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх "злих" сил став Чорт, що тепер став зватися Дияволом, Сатаною чи Демоном, і йому помалу підпорядкувалися всі інші сили: володарі хатні й природи та шкідники життя — усі вони стали зватися бісами, і всі вони за Християнства перейшли в силу злу, нечисту"66.

Прикро читати в такого поважного дослідника про якусь "систему", яку нібито внесло християнство. Кожному сумлінному знавцю нашої міфології очевидно протилежне — християнство дощенту зруйнувало ту чітко вибудувану систему, яка існувала в релігії наших Пращурів. Звичайно, простий народ ніколи не прагнув заглиблюватися у сутність християнських догм, але сильна повага до традицій примусила його не тільки виконувати всі обряди християнської церкви, але й зберегти чимало того, що церква засуджувала, і з чим вела постійну боротьбу.

За християнськими уявленнями, Чорт людиноподібна істота, вкрита чорною шерстю, з рогами, хвостом і копитами. Образ Чорта має давнє дохристиянське походження, але встановити, якими стихіями завідував Чорт у дохристиянські часи, нині вже важко.

Однак є два погляди на цей образ нашої міфології: Чорт як духовна постать і чорт як незвичайна обдарована людина. Ще у XVII ст. українці уявляли його дещо інакше, ніж ми звикли зараз: "Кудес, Кудесник — чорт або чаровник" — писав Павло Беринда про Чорта у своєму "Лексиконі..." (1627). Отже, маємо три синоніми, до яких, напевно, можемо додати інші, якщо не ідентичні, то близькі за функціями: чаклун, відун, відьмак, характерник тощо. Слов'яни, як відомо, без особливих мук сумління досить часто зверталися до послуг чарівника, не вбачаючи в тому великого гріха.

Вірогідно, вже під впливом церкви виробилися уявлення про те, що Чорт нібито за послуги відбирає у людини душу. Його ж самого часто вбиває блискавка, тому під час громовиці він ховається за дерева, хати, людину. З цього уявлення видно, що Чорт смертний, як і людина. Отже, такого Чорта важко віднести до духів чи Богів. Відомо, що людей, наділених якимись особливими якостями, часто називали "чортами". У давнину це могли бути знавці письмен, чарів, які читали і ворожили за "чертами і різами".

В Україні за часів Козаччини такими "чортячими" рисами наділяли характерників — особливо удатних козаків, які в надзвичайно скрутних, на перший погляд безвихідних, ситуаціях якимось дивовижним чином виходили переможцями. Таку майстерність сприймали за характерницькі "чари". І нині про таких спритних людей в українських селах кажуть: "От, чортяка!"

Існує й інша постать Чорта. В духовному значенні він близький до Чорнобога (Бога Ночі) і в цьому виявляються його теїстичні риси. Іноді образ Чорта у казках можна порівняти з Велесом (наприклад: литовський Велняс — Чорт) — охоронцем скарбів, неперевершеним майстром перетворення (метаморфоз, зміни зовнішності тощо), а також покровителем талантів. Чорт як духовна постать близький і до Домовика, бо обидва перебувають на межі світу Яви, можуть переходити за цю межу ("за чєрту"), щоб допомогти людині. Як до перших, так і до других Чортів зверталися в разі потреби. Користуючись умінням таких Чортів, люди могли просити допомоги в чаклунів, кудесників, знахарів, або звертатися власними молитвами до Чорта. Такі молитви відомі: при заходженні в річку; як щось загублять; ховають або знаходять гроші; коли жінка хоче, щоб Чорт привів чоловіка додому тощо. Наприклад, уявлення про те, що Чорт живе у воді, роблячи її дуже холодною, спричинило таку молитву-заговір: "Чорт, Чорток, не ламай кісток! Ти — з води, а я — у воду!"

Образ Чорта у слов'янській міфології докладно описаний переважно під християнським кутом зору, тому й нині ще залишається мало-дослідженим. Але пам'ятаємо, шо "не такий Чорт страшний, як його малюють!" — і в цьому є велика мудрість народу і його велика таємниця.