Українське народознавство - Лозко Г.С - ВЧЕННЯ ПРО РІДНУ ВІРУ У ВЕЛЕСОВІЙ КНИЗІ

"Писано се рукою" — записав Волхв на одній із дощечок. Він повністю усвідомлював, шо Святе вчення потрібно було б передавати словом з вуст в уста, від старших до молодших, але вже відчував, що того не досить. Рука тягнулася до писала, щоб увічнити слово. І хоч в Яві нема нічого вічного, та слова його ми почули через тисячу років після написання. Духовне, Божественне повернулося в Яву, щоб отримати нове життя у своєму народі. "Якоже не дав Богдаждь видіти будучини смертним, так восславимо премудрість Його, а старе пом'янемо, і що відаємо, речемо" (дошка 38-А). Це, вірогідно, одна з найстаріших дощок, бо тут вжита найстародавніша форма імені Дажбога — Богдаждь. Волхв ніби перекидає місток між минулим і сучасним, оповідаючи нам про основи Рідного віровчення: "Сварогу славу співати і Дажбогу, які є в Сварзі пречистій; Перуну і Стрибогу, які громами і блискавками повелівають, а Стрибог вітри яритиме на Землю; і тому Ла-добогу, який править лади родинні і благості всякі; і Купалбогу, який до Митнищ правитиме всяким омовінням; і Ярбогу, що править ярим цвітінням, і Русаліями Водяними, і Лісовими, і Домовими — і Сварог тими править! Всяк Род має Щурів і Пращурів, які впродовж віків померли — тим Богам почитания маємо дати, а від них радощі матимем!" (дошка 38-А).

Ця дошка, очевидно, має запис найдавнішого Символу Віри. Він вставлений у розповідь Волхва про стихійне лихо, землетрус у горах і є немовби цитатою із ще старішого святого письма, що було відоме йому і кожному русичу-рідновіру. Застороги Волхвів мусимо пам'ятати завжди: "Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця!" (дошка 17-В). У нашій Вірі не існує "страху Божого", який вигадали для інших народів юдохристияни, хоча самі вони живуть за принципом: "після мене — хоч потоп". Кожна справді українська людина поводиться правильно не з примусу чи страху, а з власного усвідомлення, що треба жити справедливо, тобто по Правді, по Закону Прави.

Наша Віра вчить, що всі наші дії мають здатність повертатися назад, тобто до того, від кого вони й вийшли. Сьогодні ви зрубали дерево, засмітили річку, а завтра ви не матимете повітря і води. Це тільки ледачий розум нашого сучасника не хоче усвідомити, що його віддалений нащадок десь там у третьому тисячолітті — це і є він сам. Взявши чужинське правило "один раз живемо на світі", такий невіглас пройде по землі, як смерч, не лишивши після себе нічого живого.

Серед нас нема зрадників, є чужинці! Одна крапля чужинської крові отруїла князя Володимира, а через його шкідництво - й цілий народ на тисячу років. Чи міг він, вражений юдейськими генами матері Малфріді (за однією з гіпотез), зрозуміти засторогу руських Волхвів: "греки хотіли нас хрестити, щоб ми... стані їхніми рабами. Посторежемося того!" Русич не може зрадити Сварога, Перуна і Світовида, яким він присягнув перед Богом Велесом і перед Волхвами, коли вони тримали над його готовою рідну землю з дерном і коли закопані в цю землю пасмо його виїжся як знак, що його передають Рідним Богам і кровним Предкам: "Це я — Дажбожий онук..."

Україна хронічно хвора на отруєння крові. Та іі цій хворобі ще можна зарадити — припинити підливання отрути! Тоді відновляться всі клітини національного організму: Віра, мова, культура, економіка, природа. Український рідновір не ставить собі завдання навертати в Рідну Віру чужинців. Розмовляючи з людиною, спочатку виясніть, хто перед вами. Зі своїм працюйте, навчайте, скільки вистачить таланту і терпіння, чужого ж залиште наодинці з його чужістю. Не сперечайтесь — у нього своя правда. Не витрачайте сили на вітер. Вона вам знадобиться для своїх. Інша справа, якщо ворог зазіхає на наші святощі, знищіть ного наміри. Не стане сили знищити — не мовчіть! Хай про злочини й ворожі дії знає якомога більше українців. Формуйте громадську думку.

Пам'ятайте, що нас уже маю. Цінуйте кожного справжнього українця. Боріться за життя нації. Тільки разом з Рідними Богами — ми сила. "Маємо красне вінце Віри нашої і не мусимо чужої добиратися>> (дошка 7-3). Красне вінце — образ вінка як священної ознаки багатьох обрядів Рідної Віри. Саме з вінка походить корона. Красний — красивий. Золота корона Сонця — символ Дажбога — згадується в урочистій Різдвяній пісні, частинка якої дійшла до нас як уламок дорогоцінного скарбу: "Золоту корону, гей! Гей, Дажбоже! Сонце, Гей! Ой Дажбоже! Ладуй, Боже!"

Волхви вчили, що найкращою Вірою є власна віра народу, тому іі не слід шукати чужої. Це було природно і закономірно, не потребувало ніякого наукового філософського обгрунтування чи обговорення і приймалося як істина: "Усяк муж благо того знати може, або зло. І хто Богом не сподоблений, той пребуде, як сліпий і не матиме з ним щастя, яко же всяке, що до злого йде. з ним до кінця й пребуде" (дошка 38-Б). Сьогодні ву і неправдиву історію. У нас відібрано не тільки нашу назву Русь, але і нашу історію, і нашу Віру. Тисячоліття немалий строк, шоб не побачити наслідків нього обкрадання. "То стрепенися, народе мій. од сплячки і в злагоді йди до стягів наших! А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, — не боги чужі" (Велесова Книга, дошка 7-І).