Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

Наукові джерела виділяють три основні напрями індоєвропейських культурних впливів на українських теренах:

— у галузі суспільного розвитку — патріархат;

— у галузі матеріальної і духовної культури — культ Сонця (і його своєрідний символ-колесо);

— високорозвинена, гнучка флективна мова; з урахуванням різних схрещень вона становить основу майбутніх слов'янських мов, зокрема української.

На засадах порівняльного мовознавства простежено індоєвропейські складники української мови, які охоплюють чимало загальних понять з обсягу родини, наприклад: муж, жона, ім'я, любити, мати, син, дочка, брат, сестра, свекор, свекруха; ймовірно, також тато.

Індоєвропейське походження мають поняття, що стосуються українського патріархального родового устрою: дівер (брат чоловіка), зовиця (сестра чоловіка), ятрівка (жінка брата чоловіка), можливо, стрий (брат батька). За дослідженнями М. Грушевського, деякі індоєвропейські терміни на слов'яно-балтійському ґрунті "зматріархалізувалися". Наприклад, термін вуй (лат. avus) створює непередбачене у патріархальному суспільстві поняття "брат матері"; загальне старослов'янське нетій (інд. napat) спеціалізувалося переважно як "син сестри". Слова стрий (дядько по батькові) і вуй (дядько по матері) вжито у "Повісті минулих літ" (Літопис руський, 1989, с. 100).

Тип українського дому (за даними археології) від доби бронзи дотепер характеризує термінологія індоєвропейського походження: дім, двері, піч у своєму кореневому елементі — вікно, покрівля й ін.

У матеріальній культурі основні форми української кераміки зберегли подібність форм кераміки доби бронзи, яка вже знала гончарне коло (макітра, широкогорлі горнята).

Індоєвропейські корені та походження простежуються у назвах продуктів споживання і напоїв: м'ясо, вода, юшка, молоко, дріжджі, сіль, а також — пити, їсти, жувати.

На індоєвропейському ґрунті утворилися назви ремесел: шити, нитка, вовна, веретень, мережити, плести (волосся); ймовірно, і слово ткати.

Індоєвропейські релікти української культури вважаються також і "протослов'янськими".

На думку дослідників, слов'янській культурі споріднена культура Трипілля (М. Брайчевський, В . Даниленко, Б. Рибаков та ін.), а слов'янство трипільської культури засвідчує наявність обряду кремації покійника (Г. Василенко).

Культура трипільців (хліборобів і скотарів) була типовою для осілого місцевого населення.

У надрах трипільського суспільства творилася космогонічність мислення, світоглядні засади, основи матеріальної і духовної культури, образотворча мова, успадковані (можливо, опосередковано) слов'янами-українцями.

Під "протослов'янськими" варто розуміти явища, що розвинулися у часи після індоєвропейської єдності лише в слов'яно-балтійській, а пізніше — у слов'янській групі. Відповідні дослідження ґрунтуються на археологічних, історичних, мовних джерелах.

У галузі дослідження індоєвропейської культури вагомі наукові досягнення має відомий французький лінгвіст Еміль Бенвеніст, який уклав ґрунтовний "Словник індоєвропейських соціальних термінів" (Бенвеніст, 1995).

За даними лінгвістичних досліджень, мовними попередниками протослов'ян вважаються трипільці (Б. Горнунг).

Лінгвістичний контекст досліджень "мовних предків слов'ян" простежується з часів енеоліту (IV—III тис. до н. е.). Науковці виділяють "мовні предки", "протослов'яни", "праслов'яни" (Горнунг, 1963), "історичні долі слов'ян" (Б. Рибаков).

Праслов'янську культуру характеризують слова:

— У царині хліборобства: соха, коса, граблі, лопата, решето, сніп, жати, полоти, полова; назви полів — удоль, ляда, цілина; види збіжжя — жито, пшениця, пшоно (товчене просо), ячмінь; літописне обиліє — урожай хліба, хліб не зібраний, багатство; а також — мука, млин та ін.;

— у царині скотарства: пастух, руно, сіно; назви тварин — віл, корова, теля, баран, слова бик, кінь (ймовірно, алтайського походження), кобиль, жеребець; молочні продукти — сир, тваріг;

— оброблення шкіри: загальна назва шкіра, старі назви — кожа (не оброблена шкіра), усма, або усниє (оброблена шкіра), усмар (гарбар), черевик, кожух, міх, рукавиця;

— загальні індоєвропейські означення ткацтва доповнюють слов'янські куделя, прясти, полотно, сукно, а також ткач;

— кераміку змінюють нові терміни: посуд (старослов'янське — суд), горнець, блюдо;

— оброблення дерева: тесля, долото, свердел, струг, кліщі, пила; вироби: бочка, діж, відро, збан, корито, навіть човен і старослов'янське діалектне — лодка; слов'яни загалом славилися "дереводіллям";

— оброблення металу і металевих виробів: коваль, молоток, долото, шило, гвіздки; назви для зброї і прикрас (перстень, гривна) та ін. (Енциклопедія українознавства, 1949, с. 694—698).

Мова східних слов'ян належить до індоєвропейської групи. Термін "східнослов'янський" як означення всіх східнослов'янських народів, першим запровадив у науковий обіг у фундаментальному дослідженні "Історія України-Руси" видатний український вчений Михайло Грушевський (1866— 1934).