Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Тип української родини.

Характеризуючи українську ментальність, Д. Чижевський описував найважливіші риси психічного складу українців: емоційність, "кордоцентризм", сентименталізм, чутливість, ліризм (які передусім вирізняють естетику українського життя й обрядовості); індивідуалізм і прагнення до свободи; неспокій і рухливість (ці риси радше психічні, ніж зовнішні) (Чижевський, 1992).

Як зазначив відомий український філософ В. Горський, звичні з часів Д. Чижевського "кордоцентризм", емоційність та іронічне ставлення до світу не утворюють абсолютну специфіку лише української філософії. Не менш "кордоцентрична" німецька містика; італійці — чи не емоційніші за українців, а першим хроніком в історії філософії був не давній українець, а грек Сократ. Сказане зовсім не заперечує доцільності наукового аналізу специфіки української філософії. Йдеться лише про релятивний характер його результатів. Своєрідність українського світобачення по-різному виявляється, скажімо, у діяча, що творить у колі російської культури, як Микола Гоголь, та в українця, що діяв у італійській культурі, як Юрій Дрогобич... Загалом розуміння України в контексті світової культури передбачає, передусім, усвідомлення її як самостійного суб'єкта, а отже, навіть не діалогу, а полілогу, що ведуть між собою різні національні культури з приводу граничних підстав людського буття (Горський, 1996).

За висновком дослідників, властива українцям "сила емоційного мрійництва зменшує роль раціонально-вольового компоненту психіки" (Храмова, 1992, с. 33—35).

На формуванні психіки українців відбилися "недостатня диференціація суспільної структури, тривале домінування селянського класу, тяжіння до малих груп в соціальному житті (контакти "сусідства", родинні і родові групи, приятелювання і побратимство тощо), "втеча" українця до життя в такому гурті, якому властиві теплота, сердечність взаємин, але і недолік чоловічо-здобувальної настанови до зовнішнього світу. Це — типово жіноча настанова" (Кульчицький, 1949, с. 37—38).

Тип української родини.

Тип родинного виховання залежить від культурної атмосфери, ідеології, соціальної структури, географічного положення країни, сусідства з іншими народами. Найважливішою у національному вихованні дослідники вважають відому особливість життя української родини, яка зумовлена становищем жінки-матері, активністю жінки у громадському житті (мужність Лесі Українки, Олени Теліги). Українець шукає у дружині риси подібності з матір'ю. Саме до жінки-матері звернена глибока любов і навіть пієтизм дітей упродовж їхнього життя. Україна найчастіше виступає під символом "Україна-мати", "Ненька-Україна", що виражає патріотизм як відданість дітей матері. Тут у релігійному житті поширеніший культ Богоматері, ніж Христа — Бого-чоловіка. Укоріненість культу Богоматері пояснюється "матріархальним" характером української родини, де практично вся ефективна влада належить матері. Мати повністю бере на себе виховання дітей, а батько втручається найчастіше лише для покарання дитини. Тому дитина ідентифікується передусім із матір'ю, наслідуючи типові для жіночої свідомості норми поведінки, моралі, настанови для життя. У формуванні людини європейського культурного кола активну участь беруть мати та батько. Тип родини у Західній Європі — патріархальний (Цимбалістий, 1992).

В українських родинах, на відміну від більшості патріархальних народів, після смерті батька найстарший син не успадковує всієї батьківської влади. Сини, як рівні, поділяють владу, безперечно, за умови взаємного порозуміння (Цимбалістий, 1956). Відомо, що згідно з нормами права, які стосуються родини, вже "Руська Правда" вважала жінку рівноцінною чоловікові. За відсутності заповіту батька вона вирішувала, як розподілити спадок між синами.

Згідно з правом первородства, домінуючим у японській сім'ї, старший син успадковує батьківське майно. Водночас він бере на себе відповідальність глави сім'ї стосовно батьків похилого віку і молодших братів. Якщо будь-хто з них втрачає роботу, то йому, разом із дружиною й дітьми, завжди знайдеться місце у батьківському домі (домі старшого брата). Отже, японську родину право первородства зміцнює.

У Великій Британії, навпаки, право первородства послаблює сімейні зв'язки і поняття родинного обов'язку. Тут старший син традиційно наслідує все майно, а в аристократичних родинах — і титул. Інші діти повинні самостійно влаштовувати своє життя. Основи своєрідного англійського родинного виховання ґрунтуються на філософії прагматизму. Міжособистісні стосунки складаються за принципами "невтручання" у приватне життя і "незалежності", які радше спонукають до відчуження. Усталена практика виховання ранньої самостійності дітей передбачає їхнє проживання окремо від батьків, зокрема під час навчання у коледжах чи університетах (Овчинніков, 1987).

Аналізуючи творчу спадщину М. Грушевського, український історик Л. Винар (професор Кентського університету, СІНА, штат Огайо) зазначив: відомий творець української національної історіографії "походив із священичого роду Групгів, що осів у Чигиринському повіті на Київщині у ХУШ ст." За висновком дослідника, на становлення світовідчуття М. Грушевського в молоді роки вплинули три чинники: родина (передусім вплив батька), інтерес до досліджень історії та побуту України (в гімназії — ознайомлення з працями М. Костомарова, П. Куліша, А. Скальковського; в Київському університеті — наукова праця під керівництвом українського історика В. Антоновича) і зацікавлення красним письменством (певний вплив мав І. Нечуй-Левицький). Про першочергове значення родини М. Грушевський написав у "Автобіографії", де зазначив, що саме батько (Сергій) прищепив йому любов "до рідного краю, його природної краси, етнографічних особливостей, мови, пісні, поезії" (Винар, 1992, с. 80—81).