Філософія родознавства - Черепанова С.О. - Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

Генеалогія — це родове надбання, не особисте, і його необхідно зберігати. Адже майбутні покоління завжди можуть запитати: "Де наші здобутки, наше минуле, наша історія?"

Генеалогія — це певний релігійний обов'язок вдячності за життя, оскільки воно є повчання і напучування для виховання. Обов'язок кожного — зробити свій внесок у пізнання історії роду, в цьому — відповідальність перед дітьми і молодшими поколіннями. Відмова від життєвого завдання роду призводить до його загибелі. Кожному роду притаманні певні традиції, звички, вподобання, моральні особливості, зв'язки з історією, її розуміння, своя нитка культури. Все це свідомо і підсвідомо окремими штрихами визначає душу певного представника роду (Флоренський, 1999, с. 22—35).

Початки історичної генеалогії наших предків.

Історично генеалогія наших предків пов'язується з діяльністю Кия, засновника династії Киевичів. Народна пам'ять і літописні джерела зберегли перекази про засновників Києва — братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь.

У "Повісті минулих літ" зазначено: "Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми то було (між них) три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, от чого й прозвалася вона Хориви-цею. Зробили вони городок (і) на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом" (Літопис руський, 1989, с. 4).

На честь засновників міста в Києві, у Наводницькому парку, встановлено пам'ятний знак: у човні зображені брати Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь (1982; скульптор В. Бородай, архітектор М. Фещенко).

Згідно з науковими дослідженнями, історія східнослов'янської державності (насамперед української) починається з II ст. Йдеться про Антську державу, продовженням якої була Київська Русь. Антська держава руйнується наприкінці VI ст., а початки києво-руської державності сягають 30-х років VII ст. Тоді Кий, князь східнослов'янського племені хорватів (переселеного аварами до стародавнього краю Сір-мії — територія сучасної Хорватії), повстав проти аварського каганату. Разом з Києм у військових походах брав участь візантійський імператор Іраклій (у молодості Кий та Іраклій навчалися у Константинополі). На Нижньому Дунаї Кий збудував містечко Києвець, але згодом мусив відступити у Середнє Подніпров'я. Тут він і заснував Київ — центр невеликої держави, початком якої став племінний союз полян, деревлян і західних сіверян; пізніше до них приєдналися дреговичі. Цей союз і називався Русь. Тому справжня Русь, Русь-митрополія — терен, на якому мешкали згадані племена. Держава Кия при його нащадках (за півтора-два століття) стала однією із наймогутніших у Європі. До князів династії Киевичів належав Аскольд. Держава Аскольда мала назву Куявія. До її складу входили землі полянського союзу племен (уличів, тиверців, волинян, бужан, дулібів, хорватів), деревлян, дреговичів, західних сіверян. Після успішного походу на Візантію (860 р.) Аскольд запровадив у Київській Русі християнство. Тут була утворена митрополія. Константинопольський патріарх Фотій скерував до Києва архієпископа — митрополита Михайла Сірина і шість єпископів. Почалося будівництво церков, започаткувалась церковна й світська література. Однак бояри-язичники, які не прийняли християнство, вчинили державний переворот (882 р.), скориставшись підтримкою конунга Олега (він був регентом при Ігореві, малолітньому синові Рюрика, котрий помер 879 р.). Як відомо, Рюрик утвердився в Ладозі, Сла-вїї — землі ільменських слов'ян. Внаслідок державного перевороту Аскольда було вбито. На київському престолі династію Киевичів змінила династія Рюриковичів. Остаточно християнство утвердилося на Русі за князювання Володимира Великого (Бичко, 1994).

У виданні "Історія родів російського дворянства" (1991) простежуються спроби виявити родові права князів роду Рюрика, наступність якого продовжувалась 736 років. Розглянуто 109 родів (дві гілки) нащадків Володимира Моно-маха. Династія Рюриковичів припинилася після смерті царя Івана Грозного — її змінила династія Романових.

Цікаву пізнавальну інформацію містять вісім родовідних таблиць, наведених у "Літописі руському". В основній родовідній таблиці руських князів розкрито генеалогію (ро-диняІ зв'язки) князів, княжичів, княгинь і князівен, які відомі не лише з ііійтського кодексу літопису, а й з піших документальних джерел чи виведені вченими до одинадцятого ступеня (починаючи від Рюрика) включно; особи 12- 15 ступені її подані лише для тексту Іпотського списку. Складено сім родовідних таблиць державців інших країн і народів — Візантії, Польщі, Угорщини, Чехії (та Моравії), Данії, князів литовських, монгольських ханів. До цих таблиць внесено імеїГА осіб, які були причетні до історії Давньої Русі й виступають у нашому літописі (прямо чи опосередковано). Таблиці поєднанні між собою основною родовідною таблицею, що унаочнює міжнародні зв'язки Русі (Літопис руський, 1989. Додаток).