Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст - Давиденко Г. Й. - Естетичні погляди А. Рембо

АРТЮР РЕМБО (1854-1891) - славнозвісний французький поет, юнак, який у неповних 17 років написав вірш "П'яний корабель", вірш, що приніс славу Франції і поету, збагатив світову поетичну думку.

Рембо вважав себе бунтівником, П.Верлен називав його "ангелом і демоном". Юний поет усвідомлював свій поетичний шлях як "вічне блукання й поривання у нетрях духу". Рембо намагався віднайти своє "я" серед багатоликого світу і, як не дивно, серед себе самого. Поет був уважним до внутрішнього світу, відчував у собі людину і не терпів ніяких моральних пут, норм, законів, які нав'язувало йому соціальне середовище.

Жан Нікола Артюр Рембо народився у невеличкому містечку Шарлевіль у 1854 р. Батько поета, Фредерік, брав участь у Кримській війні і відзначався легковажним ставленням до життя. Матір, Віталі Рембо, була дочкою крупних землевласників і мала деспотичний характер. Коли хлопцеві виповнилося 6 років, вона розлучилася із чоловіком і самостійно виховувала 4 дітей. Саме з 6 років Артюр почав писати свої вірші.

У 8 років хлопця віддали на навчання у приватну школу Росса. Артюр одразу проявив свої великі здібності, він блискуче вчився. У 1865 р. "шарлевільський вундеркінд", як захоплено відгукувалися про його надзвичайні здібності знайомі, вступив у 7 клас коледжу, а вже у 1866 р. "перестрибнув" у четвертий клас.

16-річним юнаком Рембо здивував свого ліцейського професора риторики надзвичайним поетичним даром, гострою вразливістю, зрілістю й оригінальністю міркувань. Талант юного поета розвивався так стрімко, що восени 1870 року він попросив свого друга Демені спалити все, написане раніше.

У серпні 1870 року Рембо покинув ліцей, залишив матір і вирушив у Париж, а звідти до Бельгії, де намагався займатися журналістикою. Сувора і владна матір, звернувшись у поліцію, силоміць повернула сина додому, але невдовзі хлопець втік з рідного міста у столицю.

Поетичний талант Рембо формувався під впливом романтичної традиції французької поезії. Його улюбленими поетами з дитинства були В. Гюго, Ш.Бодлер. Усього близько п'яти років, у віці від 16 до 20 віддав Артюр Рембо поезії. Усе, створене ним за ці роки, можна поділити принаймні навпіл - до і після 1871 року, коли в листах до свого колишнього викладача Жоржа Ізамбару і ровесника, молодого поета Поля Демені, він виклав суть своєї теорії "поезії ясновидця".

Щоб перетворити себе на поета-ясновидця, Рембо посилено експериментував над собою, зокрема, культивуючи тривале безсоння, голод, наркотики, демонстративно асоціальний спосіб життя. Водночас він захищав своє право бути собою в поезії, зберегти свою індивідуальність і свободу, взагалі демонстрував незалежність від усіляких "правил": зберігаючи часом риму, він вживав асонанси, вкорочені рядки, часом не дотримувався пунктуації, властивий віршуванню звукопис доповнював кольорописом.

Творчий шлях А.Рембо можна умовно поділити на 3 періоди. У віршах першого періоду творчості (січень 1870 - травень 1871) відчутними стали гостра сатирична тональність, гнівний пафос, карикатурні образи: "Ті, що сидять", "На музиці", "Присідання", "Зло".

У травні 1871 року поет знову подався до столиці, захопившись подіями Паризької Комуни. Після поразки Комуни Рембо оголосив свою втечу в мистецтво, саме у той час і сформувалася його концепція "поета-ясновидця".

Другий період творчості (1871-1872 рр.) розпочався декларацією поезії ясно-бачення. А.Рембо намагався знайти "універсальну" мову, тим самим заклавши підвалини теорії й практики символізму. Він проголосив поета "викрадачем вогню", "ясновидцем", що володів недоступною для простих смертних "алхімією слова". Це була пора написання поетичної перлини "Голосівки", чиї рядки химерно відтворила відповідність звуків і кольорів і хрестоматійної поезії "П'яний корабель", в якій Рембо провістив свої подальші митарства по світу, свій трагічний кінець.

У вересні 1871 р. Рембо познайомився з П.Верленом. Узимку 1871 р. навколо Рембо і Верлена згуртувалася група літераторів - "зютистів" (ІІ.І.Кро, А.Мера, Ж.Рішпен та ін.). "Зютисти" писали сатиричні вірші, у яких висміювали версальські звичаї.

Улітку 1872 р. Рембо і Верлен приїхали у Бельгію, згодом подалися у Лондон. Вони часто сварилися, ревнували один одного, відвідували сумнівні кублища. 10 липня 1873 року під час сварки Верлен стріляв у Рембо і поранив свого друга. Рембо намагався втілити свою концепцію "поета-ясновидця" не лише у поезії, а й у житті.

Результатом і підсумком "ясновидіння" став останній, третій, період творчості поета. 20-річний Рембо видав лише кілька робіт: книга поетичних фрагментів у прозі "Осяяння" і книга-сповідь "Сезон у пеклі". Це крик душі поета, сповнений гірких розчарувань і докорів самому собі. Рембо попрощався з бунтарством, з "осяяннями" і поетичними галюцинаціями, з художньою творчістю.

З 1874 р. Рембо відмовився від колишнього способу життя, а з 1875 до 1880 р. розпочав період божевільних мандрів Європою, Азією, Африкою. За цей час він поміняв понад 30 професій. Іноді, щоб заробити кілька франків, йому доводилося розвантажувати кораблі чи працювати у каменоломнях на березі Середземного моря. У 1880 р. Рембо подався в Африку, торгував кавою і дешевими тканинами, мускатом і зброєю. До поетичної творчості він більше ніколи не повертався. У 80-х роках почали друкуватися решта творів А.Рембо вже без його участі поетами-символістами, які вважали його своїм літературним учителем.

У 1891 р., важко занедужавши в Ефіопії, А.Рембо повернувся на батьківщину і помер у марсельській лікарні від раку кісток.

Естетичні погляди А. Рембо

1. Поет стверджував волю духу людини, проголошував необхідність творити у "вільному злеті слів і асоціацій".

2. Роль поета на землі - бути пророком, ясновидцем. Поет мав пізнати велику таємницю Всесвіту і оповісти про неї людям.

3. Поет не мав права бути буденним, йому визначено побачити "вічне життя, тому його душа мала триматися якнайдалі від загалу".

4. Поезія - магічна сила, інтуїція, багата фантасмагорія.

5. "Поезія завжди мала йти вперед до незвіданих висот і невідкритих глибин..."