Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - Над морем. Фонтана

Мистецтво XX ст., література зокрема, розвивалося під впливом модернізму. Уособленням мистецького пошуку та експерименту в літературі цієї доби стала постать видатного ірландського письменника, лауреата Нобелівської премії Джеймса Джойса.

Джеймс Августин Алоїзус Джойс народився 2 лютого 1882 р. у столиці Ірландії - Дубліні, у родині, котра відбила проблеми ірландського суспільства наприкінці XIX ст. Батько письменника, Джон Джойс, був патріотом Ірландії і болісно реагував на її підневільний стан у Великій Британії. Саме від батька хлопець успадкував погляд на ірландську історію як на низку зрад і непотрібних жертв. Дядько Чарльз взяв активну участь у визвольних змаганнях ірландців, часто перебував на нелегальному становищі та ховався в будинку Джойсів. Мати, Мей Меррі, була майже фанатичною католичкою і намагалася прищепити дух релігійного служіння своєму синові. Саме за її наполяганням той вступив до єзуїтської школи.

У 9-річному віці Джеймс написав політичний вірш "І ти, Хілі" про сподвижника, національного героя Ірландії і свого кумира Чарльза Стюарта Парнелла, який зрадив його у складний час. А на початку навчання у коледжі підліток створив гімн Діві Марії.

Освіту хлопець здобув у єзуїтському пансіоні Клонгоуз-Вуд, що вважався одним з кращих навчальних закладів Ірландії, а згодом - у школі Християнських братів, і, нарешті, у престижному Бельведер-коледжі. Надзвичайно талановитий і обдарований юнак одразу привернув пильну увагу настоятелів; вражали його філологічні здібності, неабиякими були знання філософії, історії релігії Йому пророкували релігійну кар'єру, але він не лише не прийняв постригу, а й епатував ірландські католицькі закони: демонстративно відмовився вінчатися зі своєю нареченою Норою Барнакль, не хрестив своїх дітей, після смерті був похований без священика. Студентські роки майбутнього письменника минули в Дублінському католицькому університеті, де він студіював англійську та італійську літературу. Незважаючи на те, що життя Джойса було присвячене письменству, глибока обізнаність із творами церкви, сюжетами і образами біблійних текстів позначилися на його художніх творах (але не як релігійний матеріал, а як суто літературний). В університеті він написав статті про Шекспіра, Ібсена, який став ідеалом письменника, переклав п'єси Гауптамана.

Після навчання Джойс налагодив контакти з ірландськими літературними колами. На початку XX ст. література й культура його батьківщини переживши бурхливе піднесення, назване Ірландським Відродженням, визначними постатями якого стали В. Єйтс, Д. Мур, А. Григорі, Д. Рассел. Здається, Джойс мав би приєднатися до цього руху. Однак рамки Ірландського Відродження, обмеженого абсолютизацією національної своєрідності, старовинних легенд і фольклорних героїв, видавалися йому надто вузькими.

1902 року. Він уперше їхав на континент, до Парижа, центру тогочасного літературного життя.

Повертається до Ірландії у 1904 році через хворобу матері, тоді ж познайомився з Норою Барнакль, з якою, одружившись, разом вирішив виїхати з Ірландії.

1907 р. дебютував як поет. Побачила світ його книжка віршів "Камерна музика", що була до певної міри даниною музичним захопленням письменника. Ці вірші засвідчували самобутність автора, який, можливо, писав під впливом символістів.

Над морем. Фонтана

Вітер виє, вищить вороже,

Хитає причалу кінець,

А сиве море облизує кожен

Сріблястий слизький камінець.

Тебе вгорнув я, бо вітер плаче,

А холод морський пече.

І доторком чую тендітне, тремтяче

Хлоп'яче плече.

Спустилися грізні тіні,

Нас облягли звідусіль.

А в серці у мене, у самій глибині,

Любові біль.

(переклад Ю. Лісник)

***

Я чую, як брязка зброя вночі на березі моря,

Як громом гримлять підкови, як мчать запінені коні.

За ними в чорних шоломах стоять візники суворі

На колісницях, що крають повітря у леті безсоннім.

Вони вигукують у морок своє войовниче гасло,

І я стогну, як почую слова, століття незмінні.

Вони зберігають вірність промінню, що вже згасло,

І в серці, наче в ковадло, все б'ють без упину.

Вони переможно ринуть, зелене волосся має,

Вони виходять із моря, до берега мчать крутого.

О серце моє бездумне!

Невже надії немає?

Любове моя, любове!

Не кидай мене самого!

Ілюстрацією модерністської поетики Джойса стала лірична мініатюра "Джакомо Джойс", написана у Трієсті 1911-1914 р.

1914 р. побачила світ збірка "Дублінці", яку автор назвав "епіфаніями" (духовні прозріння). Збірка, хоча і була завершена в 1905 р., побачила світ тільки 1914 р. Дім Дж. Робертс, який взявся видати "Дублінців" і кілька років вимагав від автора внести у текст зміни, нарешті 1912 р. віддрукував тираж книжки. Коли залишилося її лише виправити, видавець разом із друкарем відмовився продати авторові наклад і цілком його знищив. Ситуація безпрецедентна, як і вирок, за якими книгу було знищено - "непатріотичність".

Як стверджував автор: "... я обрав місцем події Дублін, тому що це місто видається мені центром паралічу. Я спробував показати його байдужій публіці у чотирьох аспектах: люди в дитинстві, в юнацькі роки, у зрілому віці, суспільне життя.. Оповідання розташовані саме в такій послідовності..".

"Аравія" Розрив між мрією та дійсністю. Аравія - назва благодійного базару, вона викликала химерні мрії у підлітка. Це слово він уперше почув від сестри свого товариша, яку потай кохав. Хлопець мріяв про те, щоб купити їй щось про згадку. Але лише пізно увечері отримав від дядька гроші. Коли приїхав на базар, майже усі кіоски були зачинені, в залі почали гасити світло. Він відчув себе приниженою істотою, якою керувало марнославство Тут не лише розчарування, а відчуття безнадії, зневіри.

"Мертві" Головний герой - Габріель Конвой, педагог і журналіст. Він постав перед читачем на вечірці у своїх незаміжніх тіток як людина, яка надягла на себе броню самовпевненості. Герой відчував себе опорою господинь, виконував відповідальну місію - розрізав різдвяну гуску. За вечір його броня двічі тріщала. Це відбувалося, коли одна із його знайомих дорікала йому за те, що на канікулах він їздив до Франції та Бельгії з метою відновити знання мови, а не подорожував рідною країною. Нищівного вдару, від якого вщент розсипалася його броня, він зазнав після гостювання, коли дізнався про пригнічений настрій своєї дружини Грети. Вона згадала Майкла Фюрея, юнака, який колись кохав її і помер після того, як захворів, стоячи під дощем біля її вікна у вечір розлуки. Габріель глибоко роздратований, почав ревнувати до людини, яка володіла помислами його дружини, а та, можливо, порівнювала чоловіка з ним. Краса справжнього почуття, образ великого кохання, що давно розвіялось, змусили героя пережити хвилини духовного прозріння. Образ померлого юнака наблизив його до царства мертвих, привів до думки, що смерть незабаром наздожене їх усіх. Головна думка твору: мертві не лише ті, що померли фізично, смерть залишила свій слід на всьому живому.

Цю збірку оповідань високо оцінив Б. Шоу. Вражений Джойс 1912 р. назавжди виїхав з Ірландії. Сутність авторської концепції світу в "Дублінцях" полягала в тому, що соціально-історичну реальність автор змалював з погляду її відповідності ідеалам досконалості та гармонії.

1914-1916 р. - роман "Портрет митця замолоду", де Джойс показав процес духовного "визрівання" художника, починаючи з його раннього дитинства, учнівських років до досягнення власного письменницького покликання.

Це складна за композицією і автобіографічна історія письменника-початківця. У центрі твору історія духовної еволюції письменника, який перебував у стані розладу зі своїм середовищем. Головний герой Стівенс Дедалус з ранніх років намагався відмежуватися від прикрощів неналагодженого життя, несправедливих умов у коледжі, де панували грубість і гнітюча атмосфера, створив свій світ. Його уява начинена поетичними і страшними образами. Він відзначив велику силу творів Байрона і сам писав вірші. Директор коледжу запропонував йому вступити до Ордену єзуїтів і стати священиком. Стівена привабило думка, що йому відкрилися таємниці, невідомі для непосвячених, він буде наділений таємною владою. Та незабаром на зміну цим мріям прийшла думка про мертву холодність життя, пов'язаного зі священним саном. Він дійшов висновку, що йому не судилося підкоритися "соціальному або релігійному регламенту".

Після вступу до університету, що було для Стівена переломним моментом і збігалося з його відходом від релігії, він чіткіше сформулював для себе та інших своє ставлення до мистецтва, політики, проблем соціального і національного характеру. Герой впевнений, що зміг якнайповніше реалізувати себе, віддавшись повністю мистецтву, яке стало його розрадою у повсякденному житті. Набуття свободи художником пов'язувалося у Стівена з від'їздом з Ірландії - невільної країни.

До 1915 р. родина Джойсів проживала переважно в Італії, у Трієсті, де чоловік викладав англійську. У подружжя народили діти - Джордано і Лючія (донька була психічно хвора).

З 1915 р. письменник відповів поновлює викладацьку діяльність у Цюриху. До початку Другої світової війни жив у Парижі.

У 1922 р. світову славу авторові приніс роман "Улісс". У ньому відповідно до заголовка Джойс намагався дати своєрідну одісею дублінського життя і в той же час втілив свій метод точної фіксації "потоку свідомості".

Над текстом роману він працював з 1914 р. по 1922, далеко від Дубліна, у різних містах - Цюриху, Трієсті, Парижі. З березня 1918 р. по серпень 1920 р. роман друкувався в нью-йоркському журналі "Літтл ревю", а книгою вийшов невеликим вкладом у 1922 р. в Парижі.

"Улісс" спочатку мав стати оповіданням для збірки "Дублінці" під назвою "Один день містера Блума у Дубліні". Але потім митець поєднав розповідь про Блума з розповіддю про Стівена Дедала, головного героя роману "Портрет митця замолоду". Таким чином, невеликий твір став основою велетенської книги обсягом у 700 сторінок. У Дубліні "Улісса" читали таємно. Видавництво "Літтл ревю" 4 рази штрафували за публікацію фрагментів роману. Центром авторського задуму став заголовок роману "Улісс", який вказав на його безпосередній зв'язок з поемою Гомера "Одіссея". Художній світ твору поєднав 2 плани, що існували паралельно: міфологічний і реальний. "Улісс" мав чітку структуру і поділявся на 3 частини.

I. "Телемакіхіда" (3 перші розділи книги) - своєрідна прелюдія до розповіді про один день життя головного героя твору - містера Леопольда Блума. Вона на-гадуєвала мандри Телемаха, який намагався дізнатися про свого батька Одіссея.

II. "Мандри Одіссея" - поділялася на 12 епізодів, що відтворили схему мандрів героя гомерівської поеми.

III. "Повернення додому" - складалася із 3-х епізодів і символізувала завершення "Одіссеї" героїв. Всього в романі 18 епізодів.

Події роману мали часові і просторові рамки. Кожний епізод прив'язаний до певної години доби, і в цілому складав хронометраж одного дня життя людини. Місце дії - Дублін - перетворив на місто - символ людського існування.

Джойс не ставив за мету відтворити зміст гомерівського твору у сучасному варіанті. У ньому не було певного сюжету і чітких послідовних подій. Автор відмовився від розділових знаків, місцями не вживав початкової літери, використовував прийоми звукозапису, паралельно розгортав два рядки думок, обривав фрази і навіть слова, надав читачеві можливість самому відтворити хід думок героїв. Роман став, свого роду, енциклопедією декадентства. Прозаїк описав день за днем життя кожного з трьох героїв: Блума, Меріон і Стівена - 16 червня 1904 року. Це незвичайний день перш за все для автора. Саме цього дня він познайомився зі своєю дружиною. Головний герой - дрібний службовець відділу газетної реклами Леопольд Блум. Дублінський єврей. Його батько Рудольф Вірас емігрував в Ірландію з Угорщини, змінив угорське прізвище на англійське. Вірас - квітка, Блум - цвітіння. Він був грубим, але вдалим бізнесменом, потім господарем готелю. У 1886 році покінчив життя самогубством. 16 червня - день страждання для Блума: любовне побачення і подальша зрада його дружини Меріон, Моллі Блум. Передбачаючи зраду, герой не заважав їй здійснитися, хоча не тільки кохав свою дружину, а й перебував у полоні її жіночого шарму. Блум блукав містом, то займався справами, то страждав. Він зустрівся зі Стівом Дедалусом, який повернувся до Ірландії у зв'язку зі смертю своєї матері. Герой викладав історію в одному із дублінських коледжів, але настрій у нього такий, що він знову збирався покинути Ірландію. Стівен порвав стосунки зі своїм рідним батьком і зневажав його, проте потреба у батьківському почутті залишилася. Герой після смерті матері оселився у свого товариша студента - медика Мейлаха Меаллігана. Той заздрив його таланту і не хотів приймати Стівена у себе, вигнав з дому. У героя немає притулку, опори. Це зразу відчув Блум, який був знайомий з батьком юнака. У Блума виникли батьківські почуття незважаючи на те, що герою 38, а Стівену 22 роки. Так сталося, що син Блума помер 11 років тому, це його душевна рана, як і зрада Моллі. Прагнучи опікуватися Стівеном, він привів його до себе додому, сподіваючись на подальше зближення з ним. Однак ідилії не відбулося: Стівен іде в ніч, в безпритульність, бо не вірив ні в дружбу, ні в любов.

Роман пов'язаний з твором Гомера "Одіссея". Улісс у перекладі означав Оді-ссей. Твір розбито на 18 епізодів, подібних пісням епічної поеми Гомера, кожен мав зв'язок з якоюсь пригодою Одіссея. Головні герої мали прототипів: Блум - Одіссей, Стівен - Телемах, Моллі - Пенелопа тощо. День Блума - мандри Одіссея.

Завершивши "Улісса", Джойс взявся за новий роман "Помилки за Фіннеганом", об'єктом зображення у ньому знову став світ. Роман було видано 1939 року. Постійні матеріальні нестатки, погане здоров'я доньки, її важка психічна хвороба - все це підірвало сили письменника. А до того ж хвороба очей, яка впродовж багатьох років мучила його, закінчилася сліпотою. Письменник помер 13 січня 1941 року в Цюриху, в лікарні.

"Потік свідомості" - література XX ст., переважно модерністського спрямування, яка безпосередньо відтворила душевне життя, переживання, асоціації; засіб зображення психіки людини безпосередньо, "зсередини", як складного та плинного процесу. Застосування цього засобу було пов'язане вже з романом епохи сентименталізму, але самим поняттям "потік свідомості" вперше скористався американський філософ і психолог Вільям Джеймс наприкінці XIX ст. у книзі "Наукові основи психології" (1980 р.). Школа "потоку свідомості" сформувалася на початку XX ст. її представники (Дж. Джойс, Марсель Пруст, Вірджинія Вулф, Гертруда Стайн) використали "потік свідомості" насамперед як "техніку", спосіб розповіді, який полягав у тому, щоб показати психічний процес детально, з точнішою фіксацією думок, почуттів, підсвідомих поривань, у вигляді "потоку", "ріки".

"Потік свідомості" - це художній засіб зображення внутрішнього світу людини, що полягав у безпосередньому відтворенні "зсередини" плину її роздумів, переживань, настроїв як складного психологічного свідомо-підсвідомого процесу, своєрідний спосіб фіксації та вираження найприхованіших складників цього процесу. "Потік свідомості" нерідко називали розширеним внутрішнім монологом, доведеним до абсурду. Для нього характерні:

o Підкреслена увага до духовного життя особистості.

o Спонтанність виникнення думок та образів.

o Відсутність чіткої послідовності.

o Поєднання свідомого та несвідомого, раціонального та чуттєвого.

o Підвищена емоційність.

o Зменшення ролі автора на користь "я" героя.

o Безперервність процесу внутрішньої діяльності особистості.

o Глибокий психологізм.

Стилістично "потік свідомості" виявився у синтаксичній невпорядкованості мовлення, використанні невласне прямої мови, оповідної манери, ремінісценсій, ліричних відступів.

Термін "потік свідомості" належав американському філософу і психологу В. Джеймсу у книзі "Наукові основи психології" (1899 р.). "Потік свідомості" вперше використали сентименталісти: Л. Стерн у романі "Життя і думки Трістана Шенді, джентльмена" (1767 р.), С.Річардсом, Ж. Ж. Руссо та ін. Застосували реалісти XIX ст. Ф. Стендаль, Ф. Достоєвський, П. Толстой. Класичні зразки літератури "потоку свідомості" створили Дж. Джойс, М. Пруст, В. Вулф та ін.

"ПОТІК свідомості"